Розділ «С»

З 1951 р. жив на еміграції у Торонто (Канада), був почесним головою братства вояків 1-ї Української дивізії у Канаді. Помер та похований у Торонто.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 25-256; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 140; Вісті Комбатанта, — 1968. — Ч. 4. — С. 26–27; Гончаренко А. З минулих днів//Вісті Комбатанта. — 1971. -Ч. 1. — С. 27–38; Підгайний Б. Полковник Силенко і полковник Сосідко//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1968. - № 4. — С. 26–29; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. ' 1977. - № 4. — С. 65–66.

СИЛІН Анатолій Юрійович

(27.10.1880-21.11.1960) — полковник Армії УНР.

Силін Анатолій, фото 30-х років (За Державність. — Варшава. — 1936. — Ч. 6)

Походив з родини військового. Народився у м. Старокостянтинів. Закінчив Орловський кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище (1902), вийшов підпоручиком до 6-ї кінно-артилерійської батареї 3-го кінно-артилерійського дивізіону. Закінчив за 2-м розрядом 2 курси Миколаївської академії Генерального штабу (1910), повернувся до батареї. З 06.09.1911 р. — старший ад'ютант штабу 3-ї кавалерійської дивізії. 20.03.1915 р. повернувся до 6-ї кінно-артилерійської батареї. 30.10.1915 р. за власним бажанням перевівся до 3-го уланського Смоленського полку. З 12.11.1915 р. — командир 5-го ескадрону цього полку. З 04.01.1916 р. — ротмістр. У 1917 р. — в. о. начальника штабу 3-ї кавалерійської дивізії.

З січня 1919 р. — начальник розвідчого відділу Корпусу Січових стрільців Дієвої армії УНР.

У лютому 1919 р. — начальник оперативного відділу штабу Східного фронту Дієвої армії УНР. У березні—травні 1919 р. — начальник штабу VIII коша Дієвої армії УНР. 3 16.05.1919 р. — начальник 8-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. З 11.06.1919 р. — начальник штабу цієї дивізії.

У листопаді 1919 р. служив у Збройних Силах Півдня Росії, з частинами яких навесні 1920 р. прибув до Польщі, де знову вступив до української армії.

З червня 1920 р. — начальник штабу 8-ї стрілецької бригади 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. З 23.11.1920 р. — помічник командира 3-го кінного полку 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР. 3 30.06.1921 р. — начальник штабу Окремої кінної дивізії Армії УНР

З 1944 р. жив на еміграції у Західній Німеччині, був головою товариського суду Союзу українських вояків.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 78-425; ЦДАВОУ Ф 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 83; Тарнавський А. Історія 4-го Запорізького імені полковника Богуна полку//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1931. — Ч. 6. — С. 20; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 215; Савченко В. Український рух у російських частинах//За Державність. — Каліш. — 1933. — Ч. 4 — С. 157; Некролог//Вісті братства бувших вояків УД У НА. — Мюнхен. — 1961. — Ч. 101.

СИЛІН Володимир Юрійович

(30.03.1891-?) — підполковник Армії УНР.

Рідний брат Анатолія Силіна. Народився у м. Старокостянтинів. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

У 1917 р. — командир українізованого Штурмового батальйону 12-ї піхотної дивізії. У 1920–1922 рр. — старшина 3-го кінного полку 3-ї Залізної дивізії Армії УНР. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 48.

СИРОТЕНКО Григорій

(?—?) — український військовий діяч.

Адвокат з Полтави. Під час Першої світової війни був мобілізований. Потрапив до полону. Останнє звання у російській армії — підпоручик.

У 1917 р. був головою української громади в офіцерському таборі Ган-Мюнден. Ініціатор українізації цього табору та створення з полонених вояків-українців двох Українських (Синьожупанних) дивізій. У січні—квітні 1918 р. — старший для зв'язку між синьожупанниками та німецькою владою. Станом на 12.12.1918 р. — голова Військово-судової управи Дієвої армії УНР. З травня 1919 р. до 09.07.1919 р. — військовий міністр УНР.

Сирошенко Григорій (посередині), фото 1918 року (За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7)

З 1920 р. жив у Радянській Україні. Застрелився у Полтаві за незясованих обставин.