Розділ «П»

У подальшому — білоемігрант. Помер на еміграції у м. Мужен (Франція).

Петрів В. Спомини з часів української революції (1917–1921). — Львів — 1928. — Ч. 2; Белградский альбом. — С. 111; Слащов-Крымский Я. А. Белый Крым. — 1920. — Москва. — 1990. — С. 256–257, Чугуєву. — Новый Сад. — 1939. — Кн. 2. — С. 63–68.; Незабытые могилы. — Москва — 2005. — Т16.— Кн. 1. — С. 47

ПРИСЯЖНЮК Василь Олександрович

(12.04.1897-?) — підполковник Армії УНР.

Походив з Радомишльського повіту Київської губернії. Останнє звання у російській армії — поручик.

Присяжнюк Василь, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)

У 1921–1922 рр. — командир 30-го куреня 4-ї Київської дивізії Армії УНР. Учасник Другого Зимового походу.

ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 219. — С 152–153, Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 98. — С. 1.

ПРИХОДЬКО Михайло Васильович

(05.09.1879-195?) — полковник Дієвої армії УНР.

Народився у м Городня Чернігівської губернії. Закінчив Володимирський Київський кадетський корпус, Одеське піхотне юнкерське училище (1899). Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 68-го лейб-піхотного Бородинського полісу (Замостя). Останнє звання у російській армії — підполковник.

Приходько Михайло, фото 20-х років (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)

З квітня 1918 р. — на посаді персонального ад'ютанта начальника постачання Армії УНР. З серпня 1918 р. приватно жив у Городні. З 01.12.1918 р. — військовий комендант городнянського повіту.

У 1919 р. служив у Збройних Силах Півдня Росії, з частинами яких на початку 1920 р. з району Одеси відступив до Польщі.

У березні 1920 р. у таборах інтернованих білогвардійців ініціював та очолив рух за повернення офіцерів-українців до Армії УНР. У червні 1920 р. на чолі групи з 300 офіцерів перейшов до Армії УНР. З серпня 1920 р. — помічник начальника 2-ї Волинської дивізії Армії УНР.

З 1924 р. жив на еміграції у Варшаві.

З 1945 р. — у Західній Німеччині. Був одним із ініціаторів створення Спілки українських вояків. Помер до 1955 р.

ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 18, Ф 5235. — Оп. 1. — Спр. 1597. — С. 1; Ремболович І. 1918 рік на Чернігівщині//За Державність. — Варшава. — 1938. - № 8. — С 86–98; Приходько М Спросгування//За Державність. — Варшава — 1939. — Ч. 9. — С. 249–252; Український Комбатант — Мюнхен. — 1955. — Ч. 3. — С 32.

ПРОДЬМО Микола Олександрович

(1879—?) — військовий старшина Армії Української Держави.

Закінчив Єлисаветградське кавалерійське училище (1900), служив у 13-му драгунському Військового Ордена полку (м. Гарволін, Польща). У складі 3-го прикордонного Заамурського кінного полку брав участь у Першій світовій війні. Був нагороджений Георгіївською зброєю (08.05.1917). Останнє звання у російській армії — підполковник.

З листопада 1917 р. — командир 3-го Гайдамацького куреня військ Центральної Ради в Одесі. З 04.07.1918 р. — командир 1-го Запорізького кінно-козачого полку ім. К. Гордієнка Армії Української Держави. У листопаді 1918 р. з початком протигетьманського повстання виїхав на Дон, служив у Збройних Силах Півдня Росії. Подальша доля невідома.

Яневський М. Зі споминів//За Державність. — Каліш. — 1930. - № 2. — С 137–147; Волков С. В. Офицеры армейской кавалерии. — Москва — 2004. — С. 429; Военный орден Святого Великомученика и Победоносца Георгия. Именные списки 1769–1920. — Москва. 2004. — С. 711.