Розділ «П»

З 1918 р. служив в Армії Української Держави, згодом — у Дієвій армії УНР. У 1919 р. потрапив до польського полону, перебував у таборах для полонених у Львові та Ланцуті. З березня 1920 р. — старшина зв'язку 17-ї бригади 6-ї Січової дивізії Армії УНР.

З 1929 р. служив контрактовим старшиною у польській армії — у військах зв'язку. Останнє звання у польській армії — майор. У вересні 1939 р. брав участь в обороні Варшави, був нагороджений Хрестом Хоробрих. Згодом потрапив до німецького полону.

У 1941 р. вступив до німецької армії, командував українським батальйоном шуцманшафту, який входив до 6-ї німецької армії генерала Паульса. У її складі брав участь у боях під Сталінградом, вийшов з оточення. Влітку 1943 р. був членом бойової управи Добровольчої дивізії СС «Галичина».

У 1944 р. у Румунії потрапив до радянського полону. Відбув 12 років ув'язнення у Сибіру.

У 1957 р. повернувся до Ченстохова, де жив до війни, працював у шпиталі. Помер та похований у Ченстохові.

ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 94. — С. 10; Некролог//Вісті братсва вояків 1 УД УНА. — Мюнхен. — 1966. — Ч. 136. — С. 63; Руккас А. Участь українців — контрактних офіцерів польської армії у вересневій кампанії 1939 р.//Київська Старовина. — Київ — 2003. — Ч. 3. — С 90-102.

ПІОНТЕК Павло Йосипович

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Народився у м. Севастополь. Станом на 01.01.1910 р. — підпоручик 33-ї гарматної бригади (Київ). Останнє звання у російській армії — підполковник.

З 12.03.1918 р. — старшина Головної артилерійської управи Військового міністерства УНР, згодом — УкраїнськоїДержави. З 13.05.1919 р. — начальник відділу артилерійського постачання Головної артилерійської управи УНР. Доля після жовтня 1919 р. невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 37. — С. 231–232.

ПІЩАЛЕНКО Сава Мусійович

(04.12.1888—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

Походив з міщан Київської губернії. Закінчив Чугуївське військове училище (1909), вийшов підпоручиком до 43-го піхотного Охотського полку (Луцьк), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — капітан.

З червня 1918 р. — командир куреня 3-го Сердюцького полку Армії Української Держави. За Гетьманату П. Скоропадського був підвищений до звання військового старшини. З кінця березня 1919 р. до 25.10.1919 р. — командир 3-го пішого полку Січових стрільців (з середини липня — 31-й Січовий) Дієвої армії УНР.

За деякими даними — помер від тифу, за іншими — перейшов на бік Збройних Сил Півдня Росії.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 4064; Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992.

ПЛЕЧКО Федір Петрович

(?-?) — старшина Дієвої армії УНР.

Станом на 01.01.1910 р. — поручик 15-го гусарського Українського полку (Скерневиці, Польща), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — ротмістр.

Восени 1917 р. брав участь у виділенні українців з 15-го гусарського Українського полку в Український гусарський полк ім. І. Мазепи. У складі цього полку прибув в Україну. У квітні 1918 р. кадри полку було зараховано до складу Армії УНР, незабаром вони дістали назву 8-го кінно-козачого Українського полку та розташовувалися у Крем'янці. За час Гетьманату П. Скоропадського був підвищений до звання військового старшини. У грудні 1918 р. разом з кількома старшинами та козаками (кадрами полку) перейшов до складу військ Директорії. У січні 1919 р. полк дістав назву 30-го кінного дієвого Українського, був помічником командира цього полку. 29.05.1919 р. у складі 30-го кінного Українського полку влився до Окремого кінного дивізіону (згодом — 2-й кінний ім. М. Залізняка полк) Дієвої армії УНР, був помічником командира полку.

У 1920—30-х рр. жив на еміграції у Чехо-Словаччині та Німеччині, був членом Союзу Гетьманців-Державників, виконував обов'язки помічника начальника військово-спортивного відділу СГД — військового штабу при П. Скоропадському. Подальша доля невідома.

Марущенко-Еюгдановський А Матеріали до історії 1-го кінного Лубенського імени запорожського полковника М. Залізняка полку//За Державність. — Каліш. — 1935. -Ч. 5. — С. 209–226; 1936. -Ч. 6. — С. 193–228; Канівець Ст. Лист без підпису//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1966. - № 1. — С. 61.