Розділ «П»

На еміграції жив у Бухаресті. З червня 1941 р. працював радником та перекладачем у німецьких та румунських військових штабах.

У 1945 р. був схоплений НКВС у м. Тимішоари. Останні згадки про Г. Порохівського, що перебував під слідством, трапляються у документах МГБ і датовані 1947 р.

Порохівський Гнат, фото 1920 року (За Держав ність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8)

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр 1067. — С. 65; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 54. — С. 9; Порохівський Г. Матеріали до історії 2-ї Кулеметної бригади//За Державність. — Каліш. — Ч. 1. — С. 135–164; Порохівський Г. Українська військова еміграція в Румунії//Табор. — 1929. — Ч. 11. — С. 76–86; Ч. 12. — С. 75–82. — Ч. 13; Порохівський Г Пам'ятна ніч у повстанському штабі//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 1. — С. 7–10; Ч. 2 — С. 18–20; Порохівський Г. Штаб Південного фронту/'/Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1938. — Ч. 7–8. — С. 15–18, Ч. 9. — С. 17–20; Вдовиченко О. Українська військова еміграції в РумуніїУ/Український Комбатант. — На Чужині. - 1956. — Ч. 4. — С 20–21.

ПОРОХОВЩІКОВ Олександр Сергійович

(10.02.1865 — після 1938) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Народився у Санкт-Петербурзі. Білорус за походженням. Закінчив фізико-математичний факультет Санкт-Петербурзького університету. Витримав іспит на звання офіцера при 1-му військовому Павлівському училищі (1889), служив у лейб-гвардії Семенівському полку. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1895), обіймав штабові посади у Київській військовій окрузі. З 09.04.1900 р. — підполковник З 22.09.1902 р. — начальник штабу 4-ї округи прикордонної сторожі (Київ). З 06.12.1904 р. — полковник. З 25.04.1905 р. — начальник штабу військ Уральської області. З 12.09.1906 р. — штаб-офіцер управління 1-ї стрілецької бригади. З 11.03.1909 р. — штаб-офіцер для доручень штабу Варшавської військової округи. З 05.08.1910 р. — начальник штабу 8-ї піхотної дивізії. З 15.03.1912 р. — приділений до 145-го піхотного Новочеркаського полку (Санкт-Петербург). Брав участь у Першій світовій війні. У червні — жовтні 1914 р — штаб-офіцер для доручень штабу 6-ї армії. У жовтні — грудні 1914 р. — командир батальйону 333-го піхотного Глазовського полку. З грудня 1914 р. — командир 335-го піхотного Анапського полку. З 05.06.1915 р. — генерал-майор, командир бригади 64-ї піхотної дивізії. З кінця 1915 р. — начальник штабу 18-ї піхотної дивізії. З весни 1916 р. — у розпорядженні начальника Головного управління Генерального штабу. З літа 1917 р. — у розпорядженні командувача військ Південно-Західного фронту. За Першу світову війну був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира III ступеня з мечами та биндою, Георгіївською зброєю (12.11.1915, за бій 15–19.03.1915).

Пороховщіков Олександр, портрет 1921 року (.Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 7/8)

З 12.03.1918 р. — бердичівський повітовий комендант. З червня 1920 р — начальник штабу 6-ї запасної бригади Армії УНР. З 22.07.1920 р. — помічник начальника штабу 2-ї Волинської дивізії Армії УНР. З 03.08.1920 р. — начальник військово-історичного відділу штабу Армії УНР.

З 1922 р. жив на еміграції у Яблонах під Варшавою.

Пороховщіков Олександр, фото 1923 року (ЦДАКФДУ)

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С 107–111; Оп. 2. — Спр. 653. — С 34–55; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 40-зв. — 41; Список полковників 1914. — СПб. — 1914. — С. 64; Список Генерального штаба 1917. — Петроград. — 1917. — С. 59; Порохівський Г. Матеріали до історії 2-ї Кулеметної бригади//За Державність. — Каліш. — Ч. 1. — С. 141; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914.

ПОТАПОВ

(?—7.07.1920) — підполковник Армії УНР.

Останнє звання у російській армії — підполковник.

У травні 1920 р. — командир 18-го запасного куреня 6-ї запасної бригади Армії УНР. Загинув у бою з червоними під Старокостянтиновим.

Порохівський Г. Матеріали до історії 2-ї Кулеметної бригади//За Державність. — Каліш — Ч. 1. — С. 137, 146–147.

ПРІСОВСЬКИЙ Костянтин Адамович

(1878—15.02.1966) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.

Закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище (1901), вийшов підпоручиком до 130-го піхотного Херсонського полку (Київ). На початку Першої світової війни разом з кадровими офіцерами був виділений на формування 278-го піхотного Кромського полку, у складі якого брав участь у боях. Був нагороджений Георгіївською зброєю (14.06.1915, за бій 5.11.1914) та орденом Святого Георгія IV ступеня (24.09.1915, за бій 10.12.1914). У 1916–1917 рр. — полковник, командир 278-го піхотного Кромського полку. З 28.06.1917 р. — генерал-майор, начальник 10-ї Туркестанської стрілецької дивізії.

Присовський Костянтин, фото 1917 року (Монкевич Б. Похід Болбочана на Крим. — Нью-Йорк — 1956)

Під час вуличних боїв з більшовиками у Києві в січні 1918 р. командував сформованим офіцерським загоном, на чолі якого разом з військами Центральної Ради відступив з міста. З 09.02.1918 р. — начальник Окремого Запорізького загону (згодом — бригади), до складу якого було зведено рештки всіх українських частин, що відступили з Києва. З 03.03.1918 р. — губернський комендант Київщини. У листопаді 1918 р. сформував т. зв. Запорізький загін для боротьби з військами Директорії, однак у перший же день перебування на фронті загін перейшов під Києвом на бік Директорії.

З січня 1919 р. служив у Збройних Силах Півдня Росії. З осені 1919 р. — начальник Костянтинівського військового училища, на чолі якого у 1920 р. брав участь у боях за Крим.