Розділ «П»

Полтавець (Полтавець-Остряниця) Іван, фото 1918 року (ЦДАКФАУ)

У січні 1923 р. заснував у Мюнхені Українське Національне Козацьке товариство, називав себе гетьманом України. Помер на еміграції у Німеччині.

Євтимович В. Олелько Сергійович Остапура-Степовий// Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 7–8. — С 29–33, Чугуевцы — Новый Сад. — 1939 — Кн. 2 — С. 62; Каленик Лисюк, Цікаве з історії УВК 1917 р.// Українське Козацтво. — 1969. — Ч. 3–4 (11–12). — С. 18–20; Водяний Я. Українське Вільне Козацтво та його з'їзд в Чигирині 3.10.1917//літопис Червоної Калини. — Львів. — 1930. — Ч. 10. — С. 4–6; Осташко Т. Український козацький рух в еміграції (1919–1939)// Український консерватизм і гетьманський рух. — Київ — 2000 — С 285–294

ПОЛЯКОВ Олександр Андріанович

(?—?) — командир полку Дієвої армії УНР.

Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 6-го Східно-Сибірського гірського артилерійського дивізіону (станція Іман, Далекий Схід). Останнє звання у російській армії — полковник.

З 07.09.1918 р. — командир 29-го легкого гарматного полку Армії Української Держави, згодом — Дієвої армії УНР. З 30.01.1919 р. — командир 57-го гарматного дієвого полку Дієвої армії УНР.

Восени 1919 р. перейшов на бік білих, служив у Збройних Силах Півдня Росії та Російській армії П. Врангеля. Білоемігрант. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 4. — С. 25.

ПОПЕЛЛО Хрисанф Лаврентійович

(18.03.1878 — після 1922) — старшина Дієвої армії УНР.

Народився на Чернігівщині. Закінчив Єлисаветинське Михайлівське професійне училище, Тифліське піхотне юнкерське училище (1898), вийшов підпоручиком до Горійського піхотного резервного батальйону. Згодом перевівся до 123-го піхотного Козловського полку (Курськ), у складі якого брав участь у Російсько-японській війні. Був поранений. За бойові заслуги одержав звання штабс-капітана та Золоту Георгіївську зброю (1905). Закінчив Імператорську Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1911), служив на штабових посадах. За Першу світову війну був нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою та орденом Святого Георгія IV ступеня. У 1917 р. — начальник штабу 2-ї стрілецької дивізії. Останнє звання у російській армії — полковник.

З 20.01.1918 р. — призначений начальником штабу 10-го Українського корпусу військ Центральної Ради, однак на посаду не прибув. З 08.03.1918 р. — начальник відділу особового складу Генерального штабу УНР. Станом на 27.12.1918 р. — 2-й отаман-квартирмейстер штабу Дієвої армії УНР. З 21.01.1919 р. — член Військово-наукового комітету з вироблення військових статутів. Станом на 26.09.1919 р. — помічник начальника 2-ї управи штабу Дієвої армії УНР.

Попелло Хрисанф, фото 1911 року (надано для публікації російським військовим істориком О. Г. Кавтарадзе)

Наприкінці вересня — початку жовтня 1919 р. перейшов на бік білих, перебував у резерві командного складу Збройних Сил Півдня Росії та Російської армії П. Врангеля. У 1920 р. був членом Української громади у Криму, планувався генералом Янушевським на посаду начальника штабу Української дивізії, що мала бути сформувана у складі Російської армії П. Врангеля.

З 1921 р. жив на еміграції у Каїрі (Єгипет).

ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 46-зв. — 47; Список Генерального штаба на 1914 — СПб. — 1914

ПОПЛАВКО Віктор Родіонович

(1881? — після 1931) — український військовий діяч.

Служив офіцером у 11-му гренадерському Фанагорійському полку (Москва), у складі якого вирушив на Першу світову війну. У 1915–1917 рр. — офіцер 6-го авіаційного парку. Закінчив Офіцерську автомобільну школу, служив на посаді командира 26-го кулеметно-автомобільного взводу. З 20.12.1916 р. — командир бронеавтомобільного дивізіону особливого призначення. Був нагороджений орденом Святого Георгія (03.02.1916, за бій 17.08.1915). Останнє звання у російській армії — підполковник.

На І Всеукраїнському військовому з'їзді 18–20.05.1917 р. був обраний членом Українського Генерального Військового комітету. З кінця липня — завідувач муштровим відділом УГВК. З серпня 1917 р. — комісар УГВК при штабі Одеської військової округи. Член Центральної Ради. У січні 1918 р. — військовий консультант української мирної делегації у Бресті-Литовсь-кому. Навесні 1918 р. — головноуповноважений міністерства продовольчих справ УНР, головний інспектор Державного хлібного бюро. У 1919 р. — представник Директорії УНР на переговорах з Антантою.

Перебував на еміграції. У 1920-х рр. повернувся до Радянської Росії. Жив у Москві, працював у підприємстві «Сільгосптехніка». У 1931 р. проходив у справі Українського Національного центру. Подальша доля невідома.

Кедровський В. В боротьбі за Державність//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 9–22; Смовський К. Гайдамацький Кіш Слобідської України та його артилерії в 1917–1918 році//За Державність. — Каліш. — 1935. - № 5. — С 137–140; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 48, 52, 53.