Розділ «К»

КІВЕРЧУК Юрій Петрович

(23.04.1884-23.06.1968) — підполковник Армії УНР.

Народився у с. Цікновці Камянець-Подільського повіту Подільської губернії. У 1906 р. був викликаний на військову службу рядовим до 9-го гренадерського Сибірського полку (Володимир). У 1910 р. закінчив школу підпрапорщиків. У складі 1-го гренадерського Сибірського полку пішов на Першу світову війну. На початку 1915 р. був відряджений до Петрограду, де склав іспити на ступінь однорічника 2-го розряду при Петроградській гімназії Петра І. Закінчив Оранієнбаумську школу прапорщиків (13.07.1915 р.), вийшов прапорщиком до 3-го маршового запасного батальйону.

Учасник II Всеукраїнського військового зїзду. На печатку листопада 1917 р. отримав повноваження від Ю. Капкана (т. зв. Головнокомандувача всіх збройних сил в Україні) на формування у Камянці-Подільському українського партизанського загону. Сформував його під назвою партизанського загону ім. Яна Кармелюка. На чолі загону був поранений у боях проти відступаючих з фронту збільшовичених частин російської армії. За часів Гетьманату П. Скоропадського був демобізілізований. Під час антигетьманського повстання знову сформував у Камянці-Подільському повітову сотню ім. Я. Кармелюка. У січні 1919 р. Її рештки влилися до Запорізької бригади ім С. Петлюри Дієвої Армії УНР. У січні—лютому 1919 р. — комендант Проскурова та Проскурівського повіту. Усунутий з посади у зв'язку з розслідуванням справи Проскурівського погрому 15–16.02.1919 р. 21.03.1919 р. після закінчення розслідування був знову призначений начальником залоги Проскурова. Після залишення українськими військами Проскурова — начальник Проскурівського партизанського загону, з яким у червні 1919 р. влився до 3-ї стрілецької (згодом — Залізної) дивізії Дієвої армії УНР У березні 1920 р. був приділений до штабу 4-ї стрілецької бригади Армії УНР у ранзі підполковника Згодом — помічник командира Етапного куреня 3-ї Залізної стрілецької дивізії Армії УНР.

Ківерчук Юрій, фото 30-х років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)

З 1923 р. жив на еміграції у Скальмержище (Польща), з 1950 р. — у США. Помер у м. Сіракюзи (Нью-Йорк), похований у Баунд-Бруці.

РГВИА — Ф. 409. — Оп 1 — п/с 207–565; ЦДАВОУ. — Ф. 1078. — Оп 1. — Спр. 97. — С. 37;ЦДАВОУ. - ф. 3172. — Оп 1. — Спр. 73. — С 29, Ківерчук Ю. Від автономії до суверенності — Торонто. — 1964. — Ч. 10 — С 27–37; Козловський О. Кармелюківці//За Державність — Торонто. — 1964 — Ч. 10 — С 210–219; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1968. - № 4 — С. 61.

КІНАРЄВ

(?—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Останнє звання у російській армії — полковник.

З 14.02.1919 р. — головний інтендант Запорізького корпусу Дієвої армії УНР.

ЦДАВОУ — Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 24 — С. 189.

КІРІЄНКО Олексій Касьянович

(01.01.1875-05.1919 р.) — начальник корпусу Дієвої армії УНР.

Закінчив кадетський корпус, 2-ге військове Костянтинівське училище за 1-м розрядом (1894), служив у 166-му піхотному резервовому Рівненському полку (Київ). Станом на 01.01.1910 р. — штабс-капітан 166-го піхотного Рівненського полку. 3 1911 р. — капітан 48-го піхотного Одеського полку. Брав участь у Першій світовій війні. Одержав усі нагороди до ордена Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою та Георгіївську зброю (10.01.1915 р. за бій 12.12.1914 р.). У 1917 р. — командир 400-го піхотного Хортицького полку Останнє звання у російській армії — полковник.

З 29.06.1918 р. — помічник київського губернського коменданта. З 09.01.1919 р. — начальник X-го дієвого корпусу Дієвої армії УНР у Могилеві-Подільському, де потрапив у полон до червоних. Розстріляний.

ЦДАВОУ — Ф. 4587. — Оп. 1. — Спр. 1. — С. 4–5; Список капитанам армейской пехоты на 1911. — СПб. — С. 1098

КІРПОТЕНКО Сергій Антонович

(14.06.1875—?) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.

Народився у Полтаві. Закінчив Полтавську класичну гімназію, військово-училищний курс Київського піхотного юнкерського училища (1895), служив у 7-й артилерійській бригаді. Закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1-м розрядом (1901), обіймав штабові посади у Київській військовій окрузі. З 06.12.1911 р. — полковник, начальник відділення Головного управління Генерального штабу. Брав участь у Першій світовій війні: начальник штабу 15-ї піхотної дивізії, командир полку. З 21.10.1916 р — генерал-майор. З 11.05.1917 р. — начальник штабу 23-го армійського корпусу. З 14.07.1917 р. — начальник 20-ї піхотної дивізії. З 22.09.1917 р. — начальник штабу 11-ї армії Південно-Західного фронту. Був нагороджений Георгіївською зброєю.

В українській армії з 10.03.1918 р. — в. о. 1-го отаман-квартирмейстера Генерального штабу УНР, згодом — Української Держави. З 08.06.1918 р (фактично — з 31.05.1918 р.) — в. о. начальника 5-ї пішої дивізії Армії Української Держави. Доля після грудня 1918 р. невідома.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 651. — С. 40; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 37, загальний список старшин Генштабу складений 21.11.1918. — С. 42-зв. — 43; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914

КИРИЛІВ Михало Миколайович

(21.11.1860—?) — старшина Дієвої армії УНР.

Закінчив кондукторські класи при Головному інженерному управлінні (1885), служив у Виборзькому фортечному інженерному управлінні. Останнє звання у російській армії — полковник.