Розділ «К»

Білоемігрант, помер та похований у Парижі.

ЦДАВОУ. — Ф. 1076. — Оп. 1. — Спр. 1-а. — С. 26; Військова нарада в кабінеті генерального секретаря Порша дня 18 (5 ст. ст.) січня 1918 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 5. — С. 2–3; Список Генерального штаба на 1914. — СПб. — 1914. — С. 638; Незабытые могилы. — Москва. — 2001. — Т. 3. — С. 258; Волков С. В Офицеры армейской кавалерии. — Москва. — 2004. — С. 249.

КЕПП Леонід (Леонтій) Олександрович

(?—?) — полковник Армії УНР.

Станом на 01.01.1910 р. — поручик 64-го піхотного Казанського полку (Білосток), у складі якого брав участь у Першій світовій війні. Останнє звання у російській армії — підполковник.

У 1918 р. — викладач Інструкторської школи старшин. Під час Гетьманату був підвищений до рангу полковника. 06–07.03.1919 р. — начальник оборони Бердичева від більшовиків. З 21.03.1919 р. до середини літа 1919 р. — командир 3-го Залізнично-Технічного полку Дієвої армії УНР. З 13.10.1920 р. — начальник господарчої частини Кам'янець-Подільської спільної юнацької школи Армії УНР.

З 1923 р. жив у еміграції в Калішу. Подальша доля невідома.

ЦДАВОУ. - ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 93-а; Прохода В. Записки до історії Сірих (Сірожупанників)// За Державність. — Каліш. — 1929. - № 1. — С 99.

КИРИЦЯ Йосип Гнатович

(26.12.1893–1924) — підполковник Армії УНР.

Народився у с. Попівка Липовецького повіту Подільської губернії. Вступив на військову службу у 1915 р. Під час Першої світової війни втратив ліву руку. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

Кириця Йосип, фото 1921 року (За Державність. — Варшава. — 1939. — Ч. 9)

В українській армії з 1919 р. У 1920 р. — командир 7-го запасного куреня 6-ї запасної бригади Армії УНР, командир сотні у 2-й бригаді 1-ї кулеметної дивізії (сотник). Станом на 01.10.1922 р. — приділений до штабу 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР.

Помер у Польщі, похований на українському військовому цвинтарі у Щипіорно.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 927. — С. 18-зв.; Спр. 923. — С. 41–44; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 100. — С. 3; Монкевич Б. З останніх днів боротьби//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1932. — Ч. 6. — С. 4–7; Пекарчук І. Правда про 10 і 11 листопада 1920 р.//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1933. — Ч. 1. — С. 8–9.

КИРИЧЕНКО Федот Іванович

(28.02.1888–1920) — командир полку Дієвої армії УНР.

Походив з селян Полтавської губернії. Закінчив 3-класне Уманське міське училище. У 1909–1913 рр. відбував строкову військову службу у 3-му Кавказькому стрілецькому полісу (Тифліс). 27.07.1914 р. був мобілізований, закінчив 1-шу Тифліську школу прапорщиків (15.05.1915 р.). У складі 10-го піхотного Новоінгерманландського полку брав участь у Першій світовій війні. За бойові заслуги був нагороджений орденом Святого Георгія IV ступеня. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

З травня 1917 р. — командир 1-го куреня 1-го Українського козацького полку ім. Б. Хмельницького військ Центральної Ради. З березня 1918 р. — командир 1-ї сотні Богданівського куреня 1-го Запорізького полку Армії УНР. З травня 1918 р. — командир 1-го куреня 4-го Запорізького ім. Б. Хмельницького полку Армії Української Держави. З листопада 1918 р. — помічник командира полку. З червня 1919 р. — командир 18-го Запорізького полку ім. Б. Хмельницького Дієвої армії УНР. У січні 1920 р. разом з рештками полку був схоплений в Умані Червоними гайдамаками отамана Волоха. Розстріляний з наказу Волоха.

РГВИА — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 250–270; Военный Орден Святого Великомученника и Победоносца Георгия. — Москва — 2004. — С 556; Самійленко С. Дні слави. — Нью-Йорк — 1958; Лазуренко С Перший Український козацький ім. гет. Б. Хмельницького полк//Вісті Комбатанта — Нью-Йорк. — 1967. - № 2. — С. 19–24; Лазуренко С. Богданівці на фронті 1917 року//Тризуб. — Нью-Йорк. — 1965. - № 33. — С 13–15; № 34. — С. 15–18; Лазуренко С. Від Києва до Дону (від 6.03 до 29.04.1918)//Тризуб. — 1967. - № 45. — С 16; № 46. — С. 19–20, 1968. - № 47. — С 18–21; № 48. — С 18–19; Лазуренко С. Богданівці на Демаркаційній лінії// Тризуб. — Нью-Йорк. — 1966. - № 37. — С. 6–10; Лазуренко С. Повстання проти гетьмана і Друга війна з большевиками 1918–1919 рр.//Тризуб. — Нью-Йорк. — 1966. - № 39. — С 17–18; № 40. — С. 3–5; № 41. — С. 6–9; 1967. - № 42. — С 13–15.

КИРІЙ Василь Фадійович

(01.01.1879-5.06.1942) — генеральний хорунжий Армії Української Держави.

Походив з дворян Чернігівської губернії. Народився у маєтку батька поблизу Батурина. Закінчив Оренбурзький Неплюєвський кадетський корпус, Костянтинівське артилерійське училище (1901), вийшов підпоручиком до 21-го мортирного артилерійського дивізіону. Закінчив Михайлівську артилерійську академію (1909) та Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1913). З початку 1915 р. — старший ад'ютант штабу 32-ї піхотної дивізії. З осені 1915 р. — командир 4-ї батареї 32-ї артилерійської бригади. На цій посаді за бойові заслуги дістав звання полковника, Георгіївську зброю та орден Святого Георгія IV ступеня (30.01.1917 р). З серпня 1916 р. — штаб-офіцер управління артилерії Південно-Західного фронту, командир 6-ї важкої артилерійської бригади. З 20.06.1917 р. — генерал-майор. З 07.07.1917 р. — інспектор артилерії 41-го армійського корпусу. З 09.09.1917 р. — командувач 23-го армійського корпусу.

У листопаді 1917 р. перейшов до 34-го армійського корпусу, який був українізований. 05.12.1917 р. був відряджений до Києва — у розпорядження генерального військового секретаря С. Петлюри. У січні—лютому 1918 р. — помічник командира Гайдамацького Коша Слобідської України С. Петлюри.