Розділ «К»

В українській армії з 16.02.1919 р. — командир 5-ї батареї Січових стрільців Дієвої армії УНР, згодом — 1-ї гаубичної батареї, що входила до 2-го гарматного полку Січових стрільців Дієвої армії УНР. Навесні 1919 р. полк було передано до складу Української Галицької армії — до 2-го Галицького корпусу, у складі якого 5-та батарея воювала спочатку проти поляків, а згодом — проти червоних. У січні 1920 р. батарею було передано до 4-ї Галицької бригади Едуарда Шепаровича, яка у квітні 1920 р. приєдналася до рейдуючої у Першому Зимовому поході Дієвої армії УНР. Рештки 2-го гарматного полку та 5-ї батареї Січових стрільців було передано на формування артилерії 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР. 3 25.04.1920 р. — командир 13-го гарматного куреня 5-ї Херсонської стрілецької дивізії Армії УНР.

У 1920-х рр. жив на еміграції у Польщі.

ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 26; Спр. 923. — С. 51; Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 99. — С. 25; Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 79. — С. 127; Дашкевич Р. Артилерія Січових стрільців за Золоті Київські Ворота. — Нью-Йорк. — 1965; Золоті Ворота. Історія Січових стрільців. — Київ. — 1992; Науменко Ю. Моя служба в 5-й Херсонській стрілецькій дивізії//За Державність. — Варшава. — 1937. — Ч. 7. — С. 165–180.

КВІТКО (Квітка) Олександр Костянтинович

(06.08.1893–1945) — підполковник Армії УНР.

Походив з Харківщини. Останнє звання у російській армії — штабс-ротмістр.

З вересня 1919 р. до 1921 р. — курсовий старшина Спільної військової школи Армії УНР.

У 1921–1922 рр. — старшина Охорони Головного Отамана С. Петлюри.

З 1928 р. — контрактовий офіцер польсь кої армії: служив у складі 3-го уланського пол ку у Тарновських Гурах. Останнє звання у поль ській армії — майор.

У 1945 р. був схоплений та розстріляний радянськими карними органами у Кракові.

ЦДАВОУ. — Ф. 3172. — Оп. 1. — Спр. 73. — С. 49; Отрешко-Арський М. Спогад про Спільну військову школу//Тризуб. — Нью-Йорк. — 1966. — Ч. 40. — С. 11–14; Руккас А. Участь українців — контрактних офіцерів польської армії у вересневій кампанії 1939 р.//Київська Старовина. — Київ. — 2003. — Ч. 3. — С. 90–102; Смовський К. Катинь та інші осередки//Український Комбатант. — На чужині. - 1956. — С. 18.

КЕДРОВСЬКИЙ Володимир Іванович

(1890-13.03.1970) — полковник Армії УНР.

Народився у Херсоні. У 1914 р. був мобілізований до армії, служив у 48-му піхотному запасному полку. Закінчив Оранієнбаумську кулеметну школу. З 1915 р. — молодший офіцер кулеметної команди Кавказької Туземної дивізії. Останнє звання у російській армії — підпоручик.

На II Всеукраїнському військовому з'їзді 05–11.06.1917 р. був обраний членом Українського Генерального Військового комітету. Згодом — товариш Генерального Секретаря військових справ, завідувач мобілізаційного відділу УГВК. З 15.11.1918 р. — начальник мобілізаційного відділу штабу військ Директорії. З січня до березня 1919 р. — член місії УНР у Туреччині. З 30.04.1919 р. — голова комісії з розслідування справи повстання отамана В. Оскілка. З 16.05.1919 р. — головний державний інспектор УНР. 3 грудня 1919 р. — посол УНР у Латвії, Естонії та Фінляндії.

З 1923 р. — на еміграції у США. У 1926–1933 рр. був редактором американської україномовної газети «Свобода». У 1950—60-х рр. — шеф українського відділу радіостанції «Голос Америки» у Вашингтоні. Помер та похований у м. Меточин (штат Нью-Джерсі, США)

Кедровський Володимир, фото 30-х років (За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10)

Кедровський В. 1917 рік. — Вінніпег. — 1967; Кедровський В. Перше засідання Другого Всеукраїнського Військового Генерального Комітету//За Державність. — Каліш. — 1929. — Ч. 1. — С. 118–123; Кедровський В. Хто спричинив Проскурівський погром//За Державність. — Торонто. — 1966. — № 11. — С. 199–205; Кедровський В. В боротьбі за Державність//За Державність. — Торонто. — 1964. — Ч. 10. — С. 9–22; Євтимович В. Олелько Сергійович Остапура-Степовий//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1937. — Ч. 7–8. — С. 29–33; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 83, 210–213; Дороговказ. — Торонто. — 1970. — Ч. 46

КЕЛЬЧЕВСЬКИЙ Євген Анатолійович

(14.08.1883-26.08.1935) — начальник 1-го генерал-квартирмейстерства Українського Генерального штабу.

Народився у Санкт-Петербурзі. Закінчив 1-й кадетський корпус, Михайлівське артилерійське училище. Служив у 2-й Гренадерській артилерійській бригаді. Згодом служив у інших артилерійських бригадах. Перевівся до кавалерії — служив у 17-му уланському Новомиргородському полку. Закінчив Імператорську Миколаївську військову академію за 1-м розрядом (1912). Під час Першої світової війни служив на штабових посадах у штабі Південно-Західного фронту. Останнє звання у російській армії — підполковник.

З 23.11.1917 р. начальник 1-го генерал-квартирмейстерства Українського Генерального штабу.

У лютому 1918 р. перейшов на службу до більшовиків, був начальником штабу у командувача радянських військ М. Муравйова, разом з яким згодом перевівся на Східний фронт РСЧА. Протягом 15.08.1918 р. — 13.09.1918 р. обіймав посаду начальника штабу 2-ї армії РСЧА. Після придушення заколоту Муравйова перейшов на бік білих, де командних посад не обіймав.