РОЗДІЛ 5. СОЦІАЛЬНИЙ УСТРІЙ І СУСПІЛЬНІ СТАНИ

Ох не буду, сину, коней продавати,

Ой не буду тебе, хлопця молодого. Із неволі викупляти.

Люди гинули од суворого клімату, од хвороб та недостатків, а ті, що залишилися дома, знищувалися од тих зборів, котрі вони мусили на них вистачати. Мерло людей на сих проклятих канальських роботах багато: у одному тільки 1721 р. вмерло 260 козаків. У 1728 р. посилали козаків у Персію, у Гилянський похід. Далі почалися їх «командірації» у Саратов, у Бахмут. У 1731 р. почалося будування Української лінії На кілька сот верст у степу треба було викопати широкий рів та висипати високий вал, будувати кріпості, редути та редани, копати колодязі там, де не було річної води, гатити гатки, де були болота, прокладати широкі дороги і мостити для війська мости. Полчане повинні були достачати з 10 дворів по одному робітнику, на кожних 10 робітників дати одну хуру, а на ватагу в 50 чоловік ще й плуг з волами. Вони повинні були узяти з собою на три місяці провіанту, сокири, лопати, мішки, щоб носити в них землю, зброю, навіть гармати, щоб боронитися од татар. Будувалася лінія і в 1732, і у 1733 р. Се був найтяжчий одбуток для слободських козаків, котрі намагалися ослобонитися од неї усяким робом'- заможні давали хабарі, убогі кидали оселі й тікали світ за очі од сієї каторги. Коли слобожане під спекою гарячого сонця копали рови, насипали вали та будували кріпості, їх власні ниви залишалися незжатими.

«Посіяли, поорали, — каже пісня, — да нікому жати: пішли Наші козаченьки лінію копати». «їхав козак за лінію — та й вельми надувся; їде козак із лінії — як лихо зігнувся», — каже друга пісня, зложена у Гетьманщині про лінейну роботу козаків Лівобережжя.

Зимою було холодно, а літом треба було готувати новий наряд, людей та провіант на лінію. Лінію збудували, але і після того «командірації» на неї не переводилися; треба було її захищати і поновляти. І ось ті козаки, котрих туди силоміць висилали, утікали з дороги, утікали з самої ненависної їм лінії. Не дивно, що випали такі нещасливі роки, коли більшість козаків була у розгоні. З Петра Великого служба козаків зробилася занадто суворою. Улітку, коли починалася жнива та косовиця, треба було~одбувати «компаменти» — військові збори. У царювання Анни з полків' виділили регулярні роти, в котрих була вже справжня армійська муштра, а потім і регулярний гусарський полк, регулярному строю почали навчати і усіх козаків — все те віддаляло козака — хазяїна і землероба — від його хазяйства, з котрого він жив і содержував своє сімейство. Козак не почував себе вільним навіть у своїй власній хаті, бо там проживав у нього «кон-сістент» — кватирант-москаль якого-небудь регулярного армійського полка. Козакам приходилося не тільки тіснитися в своїх помешканнях для кон-сістентів, але й вистачати їм провіант та фураж. Усі ті тяжарі несли й виборні козаки, і підпомошники, і їх підсусідки.

Підпомошники, або міщане, інакше козаки городової служби, теж несли великі одбутки: харківські міщане мусили давати дьоготь, смолу, пеньку, полотно, вози й колеса, хомути, сідла й таке інше, возили у Бєлгород-лубки, давали хури для перевозки. Майстри з міщан — ковалі, кравці, чоботарі, теслі, ткачі — посилалися в полки та в міста для усякої роботи; годували коней і возили для них у Бєлгород фураж; з них брали людей на варту у місті. Вони повинні були содержувати як слід і поновляти кріпость і наймати вартових і воротників (коло воріт). По царській жало-ванній грамоті 1700 р. замість збору по карбованцю підпомошники повинні були давати підмогу виборним козакам — компанейцям, між котрими їх і поділили, щоб ті виборні козаки тою їх підмогою були озброєні, мали коней у походах й запасами укомплектовані. Підпомошники помагали виборним козакам грішми для покупки коней, зброї, сідел, одежі. Сих видач тоді не записувалося. Між старшинами підпомошники у Харківському полку розписувалися так: судді, осавулові, ротмістрові, полковому писареві, городничому визначалося по 10 дворів, підпрапорний — по два двора; любо-тинському сотнику — 25. У Сумському полку: полковникові Осипову курен-них 55, полковому судді 15, сотникам от 5 до 15. У Ізюмському — полковому обозному 11, судді 10, сотникам по 10. У Острогозькому — обозному 10, осавулові 14, судді 15, писареві 10, осадчому 12, усього 1818 дворів і 6723 чол. Підпомошники були розписані по полках так: у Харківському полку 227 дворів і 1202 душі, у Сумському — 333 двора і 1492 душі, у Охтирському — 616 дворів і 2029 душ, у Ізюмському — 322 дворів і 1202 душі, у Острогозькому — 320 дворів і 959 душ. Після реформи кн. Ша-ховського у Харківському полку було положено: полковникові 15 дворів, полковому обозному 7, судді і старшому осавулові по 6, ротмістрові 5, молодшому осавулові 4, писарям, хорунжому і сотникам 3 двори. Сотен-ній старшині давалися підпомошники по списку, зладженому полковником. Давалися підпомошники офіцерам і навіть простим драгунам регулярної роти. Офіцерам давали більш заможних підпомошників, котрих примушували до підданства і до робіт, а не до козацької підпомоги. Коли регулярна рота була скасована, підпомошники були розписані поміж виборних козаків. У такі приватні роботи, немов справжніх підданих, оддавали підпомошників і козацькій старшині. Ротмістр Харківського полка Нестеров посилав козаків першої сотні у свої партикулярні посилки, а підпомошників сих козаків примушував до своїх партикулярних робіт і се робив 10 років. — Один з них, ткач Турченко, мусив виробляти на ротмістра полотно безденежно і навіть на своїх харчах, а коли одмовлявся, приходили за ним козаки від ротмістра, били й забірали його на роботу. Інші робили земляні роботи, жали хліб і громадили, копали й пололи на його городах, косили сіно, возили на своїх хурах хворост, так що не мали часу працювати на свою власну користь. Швець Цибуля мусив робити для ротмістра чоботи й черевики. Слюсар Павло повинен був робити й чинити йому ножі, замки, рушниці, скрині, крючки до дверей і вікон, а коли одмовлявся, його били киями і держали у тюрязі під калавуром. Такої ж приватної роботи домагався Нестеров і від інших підпомошників, котрі через те не могли одбувати служби й знищилися у свойому домашньому хазяйстві. Є. Щербінін, як ми побачимо далі, скасовуючи козаччину, покликався на безладдя у відносинах підпомошників і козаків. Підпомошники не тільки давали підпомогу козакам, але нерідко й заміняли їх у походах. Для поповнення козацького компута 142 перш усього зверталися до козацьких родичів та свояків, а потім і до підпомошників. Посилали підпомошників і у всякі командірації замість виборних козаків, але вони йшли туди іноді без зброї, бо справді краще володіли ралом, ніж шаблюкою. Тих підпомошників, котрих командіровали для захисту Слов'яно-Сербії, тамошні сербські офіцери-поміщики повертали немов у кріпаків, примушували їх обробляти для себе землю, орати її, засівати, косити сіно й хліб, одбірали у них провіант;, підпомошники утікали, але на їх місце треба було присилати нових.

Городова служба теж була нелегка. Треба було содержувати та поновляти кріпость; і в сьому мусило мати участь усе населення окрім старшин, виборних козаків та духовенства, а допомагали сотняне усієї округи і панські піддані. Після пожару Харківської кріпості, наприклад, у 1732 р., її треба було будувати немов спочатку і для сього треба було мати 1000 робітників — і то влітку, в косовицю та в жнива; приходило менш, ніж треба було, а ті, що приходили, розбігалися. Теж було і у 1748 р. І не дивлячись на великі тяжарі, поновили Харківську кріпость дуже погано, так що приходилося знову її поновляти. Так було і в інших містах і навіть містечках, де були кріпості, а вони, як ми знаємо, були у багатьох із них. І усюди се була натуральна повинність, котра завжди буває дуже тяжкою. До городової служби належала теж мостова повинність — будівля та поправа мостів та перевозів на річках; у сьому приймали участь теж усі сотняне. У Харкові був один тільки великий міст на р. Лопані, але і він був дерев'яний. На р. Харкові були дві гатки, а коли весною їх проривало, люди перевозилися на паромі. У 1749 р. міст на Лопані був такий старий, що їздити по ньому було зовсім неможливо, та й піші теж боялися ходити по ньому. Повітові люди й козаки не хотіли везти дерева, бо дерево зтрачувалося на приватні будівлі; не їхали будувати ті частини моста, котрі випадали на їх долю. Треба було будувати та поправляти полкові й сотенні ратуші й інші будинки. Треба було відбувати й натуральні поліційські обов'язки щодо пожарів. Занадто тяжкими відбутками були постойна та поштова повинності. Навіть ті регулярні війська, котрі тільки проходили через городи, робили великі утиски їх мешканцям — грабували людей, брали провіант та фураж, били козаків. Зі Шведської баталії, з 1710 р., Слободські полки зробилися постійною винтер-квартирою 144 регулярних військ, котрі брали усе, що їм було потрібно, без записів. Один Харківський полк у 1712 р. мусив содержувати три армійських регулярних. Вони забірали провіант без усякої справедливості, що у кого знаходили; через те багато козаків знищилося і покидало свої оселі. За 37 днів населення вистачило 1025 четвертей хліба, 477 четвертей борошна, 429 пудів сіна, 61 кінську і 483 волові хури. Окрім регулярних полків слобожанам приходилося содержувати ще й волоського господаря Кантемира з його боярами і жолнірами, коли він оселився після Прутського походу Петра у Харкові і получив право збірати фураж та провіант і по розписанію, і чого забажає; забірали посліднє у старшин та козаків Харківського полка. Видавалися укази та інструкції, щоб сю тяжку повинність зробити принаймні більш справедливою та рівною: одного пішого повинні були содержувати 36 чол. мужського полу, а одного кавалериста — 50. Зимою постояльці проживали у слобожан, а літком перебіралися у лагері й получали гроші на життя з населення. Для збору сих так званих «порцій та рацій» з підданих назначали великоросійських дворян. З кожних 50 чол. підпомошників та підсусідків платилося по 1-й порції та по 2 рації, а грішми це виходило по 18 3/4 коп., а з підданих по 21 коп. У часи Кримських походів Харків зробився гоф-квартирою 145 для високого генералітету і війська. У 1736 р. через се слобожанам було заборонено продавати за гряницю хліб, горілку й рогату худобу. Разом з малоросійськими полками слободські повинні були вистачати 100 000 четвертей муки і 50000 четвертей вівса та одвезти їх у Крим, а також дати 1000 волів «за платню», але коли слобожанам приходилося потім згадувати про сю платню, вони мусили згадувати свою ж таки пословицю: «казав пан — кожух дам, та й слово його тепле». Народня пісня так згадує про погоничів-козаків, посполітих та чумаків у Кримських, походах.

Ой по горах сніги лежать, По долинах води стоять, А по шляхах маки цвітуть; Тож не маки червоненькі, То чумаки молоденькі Битим шляхом у Крим ідуть. Гомін, гомін по діброві. Туман поле покриває, Мати сина прикликає: «Вернись, сину, до домоньку,

Змию тобі головоньку>! Ізмий, мамо, само собі, Або моїй рідній сестрі: Мені змиють дрібні дощі, А розчешуть густі терни, А висушить ясне сонце, А розкудить буйний вітер! Пішов чумак співаючи, Стара мати ридаючи.

У 1739 р. одному Харківському полку треба було вдовольняти провіантом та фуражом 5 полків з їх штабом, половину без усякої платні, а другу половину по квитках. А тоді й самому населенню нічого було їсти: хліба не уродило, а постої, командірації повитрусили усі колишні запаси, які у кого були. Ніколи ще не було трудніше Слободським полкам. Мабуть тоді, провожаючи військо ген. Лассі у похід, український юмориста зложив оттаку віршу: «Москалики-соколики: поїли наші волики, а як вернитесь здорові, поїсте й корови». Видавалися укази «об уравнительности» постою, але на ділі ставили москалів-постояльців навіть у таких персон, у яких їм жити зовсім було не положено, наприклад, у духовенства. Побачив наостанок сам центральний російський уряд, що у Слобідчині наступає голод, тоді ослобонили слобожан на один рік від постачання фуража та провіанта на армійські полки. Коли воцарилася цариця Лизавета, вона видала особливий указ, щоб ввести в се діло хоч який-небудь порядок та справедливість, а скарг-суплік було подано тоді слобожанами стільки, що прийшлося для розбору їх утворити особливу комісію. Але порції та рації не були скасовані і, як і перше, приходилося давати їх на консістентів; не без того щоб і тепер не робилися утиски слобожанам.

Повинні були слобожане одбувати і поштовий одбуток. «Екстракт о Слободських полках» свідчить, що козаки й підпомошники у всіх полках, окрім Острогозького, робили грошову складку — купували коней, наймали поштарів, давали їм провіант і фураж. Генерали та командіри брали поштарів з прогонами, а той без них, а як не було коней на пошті, то брали й обивательських коней та поштарів, а коли їм не давали, били людей і брали силоміць, од чого робилися селянам великі тяжарі і вони дуже нищилися. Так було до 1732 р. У Слободських полках було тоді 284 поштових коня, 113 поштарів, на котрих ішло 2788 1/2 карб., окрім провіанта та фуража, якого виходило дуже багато. У 1734 р. заведені були у Слободських полках регулярні пошти, спочатку без прогонів, а потім тільки за прогони. Участь у сьому одбуткові' мусили прийняти й державці маєтностей. При цариці Лизаветі поштова натуральна повинність була скасована і пошту содержували приватні поштодержателі на особливих умовах. Але кошти вистачали на се діло усе ж таки козацькі підсусідки, підпомошники та панські піддані.

Козацькі підпомошники та піддані повинні були давати грошові внески й хлібні одбутки, щоб содержувати місцевий полковий уряд. З «Екстракта о Слободських полках» видко, що до армійської реформи кн. Шаховського сі збори йшли на полкових, сотенних, канцелярських і ратушних писарів, на полкових осавулів, хорунжих, військову музику, на степових грянич-них вартових, пушкарів, полкових кінних вартових, полкових попів з дяками, ратушних вартових, городничих, цілюриків,46, коновалів, на канцелярські та ратушні трати. Видавалося борошно, пшоно, овес, сухарі і сіль. Коли утворилася «Комісія учрежденія слободско-українських полків», її теж прийшлося содержувати на сей же кошт; прийшлося також видавати з нього й драгунам регулярних рот і то з немалими утисками, а потім гусарському полку; для сього наложили нові збори на підпомошників в 22 1/2 коп., а на підданих в 19 3/4 коп. З підпомошників та підданих збіралися окрім того гроші на регулярні полки, котрі мали квартири у Слобідчині — по 18 коп. з підпомошників і по 21 коп. з підданих (з ревізької душі). Платили й козачі свойственники десятикопійочний оклад. Се все були окладні збори.

Але були й неокладні, наприклад, присуди (судебні пошлини), кінський збір, котрі збіралися полковою канцелярією. При грошових і хлібних зборах бували й утиски місцевого свого ж таки козацького уряду. У 1712 р. харківська старшина й козацтво подали супліку на свого полковника Куликовського за те, що він їх посилав на партикулярні роботи й самовольно розпоряджався полковими зборами.

Одбутки підданих. Тепер звернемо увагу на ті відбутки, котрі оддавали піддані своїм панам старшинам і усяким державцям. Звістки про сі одбутки ми беремо з перепису Слободських полків Хрущова 1732 р. Підданні села Основи та деревні Верещаківки (під Харковом) чиншу свойому панові полковнику Квітці не платити, а одбували на нього усяку роботу, і скільки днів на тиждень, не сказано, мабуть, через те, що се й не було визначено. Піддані сотника Петровського у м. Вовчому робили на нього по одному дню у тиждень: косили сіно, хліб, возили дрова і усякі інші роботи робили. Піддані підпрапорного Протасова у Тишках працювали по два дні на тиждень — орали та сіяли хліб, косили сіно, возили дрова, гатили гатки для млинів; з трьох млинів збірали на рік по 20 четвертей хліба. Піддані Протопопова у Церкунах працювали по одному дню у тиждень, у підпрапорного Попова ні чинша йому не давали, ні працювали на нього, а тільки проживали у куплених у нього подвір'ях. У слободках містечка Деркачів піддані працювали по два дні; з 7 млинів ішло 60 четвертей борошна; з двох винниць було доходу 30 карб. Піддані сумського полковника Осипова у с. Коротичі (44 дворів, 56 хат і 156 чол.) платили усі укупі 100 карб, чинша. Піддані Левандовського та Ковалевського у с. Пісочині, котрі були осажені у 1720 р., не одбували ніяких робіт, а піддані сотника у с. Хотомлі, котрі теж були поселені у 1720 р. на купленій землі, робили на його по 2 дня у тиждень. Піддані полковника Донця-Захаржевського гатили греблю на млин, з млина йшло панові 100 четвертей борошна. Піддані сотника Квітки, котрі поселені були у 1729 р. на хуторі Дуванному, ніяких робіт не робили, а тільки по приказу» пана сотника возили йому дрова. Піддані козака Попова у слобідці Борашевці працювали на нього один тиждень на рік (косили сіно, гатили греблю на млин).

Піддані судді Квітки на хуторі Свічному косили йому сіно. Піддані сотника Бульського на хуторі його біля Мерехви і Харківського монастиря гатили греблю на млин: з млина Бульський мав 20 четвертей борошна, а монастир — 6 четвертей. Піддані сотника Ковалевського на хуторі Тара-сівському ні чиншу не платили, ні робіт не робили. Піддані Курязького монастиря на його хуторі ні чиншу не платили, ні робіт не робили. Піддані городничого Голуховича на хуторі Залютиному, котрий був поселений у 1730 р., робили по одному дню у тижднь. Піддані князя Крапот-кина на хуторі його Гути працювали на його заводі, котрий давав йому на рік 200 карб, доходу. Піддані цесарівни Лизавети Петрівни у селі Веселому працювали на неї по 2 дня (їх було 576 чол.). Піддані міста Нової Водолаги та слобідки Малої Водолаги платили чиншу по 1407 карб, на рік (тих і других було 3148 чол.), себто по 1/2 карб, з чоловіка. Піддані Охтирського Троїцького монастиря і вдови полковника Перекрестова села Микитівки робили на них 3 дні у тиждень. Піддані сина сумського полковника Осипова села Лутище робили на нього два або три дні. Піддані села Жигалівки робили по 3 та 4 дні у тиждень. Піддані сотника Лесаневича слобідки Криничної не робили ніякої роботи, бо ще не вийшли урочні вільготи. Піддані полковника Шидловського у слободі Богуславській, котра заселена була тільки у 1731 р., мали вільготи на 4 роки, а коли сі роки вийдуть, мусили б робити усяку роботу. Піддані генерала Матюш-кина у слободі Протопопівці (1147 чол.) платили 100 1/2 карб, чиншу, котрий розкладали самі проміж себе. Піддані осавула Двигубського у слободі Дуванній не робили, бо ще не минули урочні вільготи, котрі були дадені на 4 роки. Піддані обозного Бистрицького у слободі Миколаївці, котра була осажена у 1730 р., одбували усякі роботи (значить, тут вільготних років було менш ніж 4). Піддані сотника Кондратьева у селі Вірах возили йому у Суми дрова, робили і інші роботи, але хліба йому не сіяли. Піддані обозного Кондратьева у селі Токарях та деревні Бобриках робили на нього улітку кожний день, окрім празників, а зимою по 3 дні у тиждень. Піддані у деревні Підлісковці, Бобриках, Стецьковці робили кожний день, окрім празників. Піддані Кондратьева у селі Істороп платили чинша 14 1/2 карб, і працювали по 3 дні у тиждень. Підданні кн. Юсупова у слободі Григорошковці нічого не платили і не робили, а коли проминуть 4 роки вільгот, мусили б платити чиншу по 1 карб, з плеца — подвір'я. Піддані бунчукового товариша Полуботка давали чинш і хліб, і овес, і робили по 2 дні на тиждень.

Я наумисно повибірав усі зразки економічних обов'язків підданих до своїх панів-державців, включаючи сюди й монастирі у 4-х Слободських полках. Мабуть, так саме було і у Острогозькому полку, перепису котрого ми не маємо. Виходить так, що сі обов'язки не були усюди однакові — навпаки вони були дуже розмаїті — були й чинші, була й панщина, були чинші разом з панщиною, не бувало іноді ні чиншів, ні панщини (доки не вийшли урочні вільготи). Дуже часто панщина одбувається по потребі, і зовсім нема вказівки на число днів панщини. Частіш усього, здається, була панщина 2 дні на тиждень, рідше панщина 1 і 3 дні, але бувала робота далеко легша. 4 дня панщини траплялося рідко. Зовсім випадкова була щоденна панщина, про котру ми привели усі звістки. Деякі піддані працювали на панських гутяних (стекольних) заводах. При млинах було багато мельників. У старих поселеннях були міцніші обов'язки, ніж у нових, але траплялося і так, що поселення були засновані у одному і тому ж році, а обов'язки підданих були неоднакові — се все залежало од того, які вільготи визначав для своїх слобожан пан-державця. З однієї грамоти 1709 р. ми дізнаємося, що піддані охтирського полковника Ів. Перекрестова у селі Лутищі одбували йому такі одбутки: орали лани, рубали й возили дрова і іншу працю робили і давали йому на рік по 12 карб, грошей, а у 1703 р. замість грошей дали йрму 50 четвертей жита та 25 четвертей горіхів; окрім сього жінки їх давали йому з кожного двора по мотку ниток та по гусці та по курці на рік. Виходить усе-таки, що кріпацтво у Слободській Україні було не дуже тяжке, як порівняти його навіть з кріпацтвом у Гетьманщині 147. А з кріпацтвом російським його зовсім неможливо й рівняти. І от ся полегкість залежала головно од особливих обставин заселення і автономії країни.

Соціальні реформи центрального уряду за часи цариці Анни. Подивимося тепер, які соціальні реформи зроблені були у Слободській Україні центральним російським урядом. Той соціальний устрій, котрий ми бачили у Слободських полках, був зовсім одмінний од того, який панував у Московській, а потім Російській державі. І справді: у Московській державі ми бачимо служилий стан з боярством на чолі, посадських людей, крестьян — більш усього кріпаків, у Слобідчині місце служилих людей займали козаки, бояр не було, посадських людей та купців теж майже зовсім не було; кріпаків теж не було, а були панські піддані, котрі мали право вільного переходу від одного державця до другого. У XVIII ст. у Російській державі утворився шляхетський, або дворянський стан, а у Слобожанщині його не було, бо козацька старшина вже тільки у другій половині XVIII ст., по скасуванню козаччини, після соціальної реформи Щербініна, почала перероблюватися у російське дворянство 148. Тоді ж щез і козацький стан, а підданих повернули у кріпацтво.

Московська держава не дуже охоче, але все-таки признала той соціальний устрій, котрий зложився в Слобожанщині по «старочеркасской обык-ности», і за московські часи його центральний уряд не міняв. А вже з Петра почалися переміни. Перш усього Петро Великий наложив податок на підпомошників: по 1 карбованцю з душі у царську казну. Слобожане прохали одмінити сей збір. Грамотою 1700 р. цар збір одмінив, але тепер у кожному полку повинно було бути певне число козаків — у Сумському — 1230, у Охтирському — 820, у Харківському — 850, у Ізюмському — 250, у Острогозькому — 350, усього — 3500. У 1714 році для дітей козацької старшини вигадали новий чин підпрапорних і тим утворили немов початок старшинського шляхетного стану. Головинський помилявся, коли писав, що з козаками-переселенцями прийшли дворянські фамилії — Квітки, Захаржевські, Кондратьеви, Лесевицькі, Краснокутські, Ковалевські та інші. Дворянство сих фамилій — се вигадки. Се усе були козацькі старшини, а не дворяне, не шляхта, хоч справді ся старшина й повернулася потім у російське дворянство. Стан підпрапорних, як і стан військових товаришів у. Гетьманщині, підготовляв козацьку старшину, її дітей, до шляхетства, бо утворив наслідування шляхетського стану. Помилявся Головинський і коли казав, що дворянство ділилося на шляхетство і простих панів; перші не мали права володіти підданими, а другі немов володіли, спочатку тільки підпомошниками, а потім почали воло-, діти і маєтностями з підданими. Такого юридичного поділення панського стану на дві частини зовсім не було, як не було і взагалі панського стану — була козацька старшина, вона могла мати й підданих, але мали їх не усі старшини. Підданих мали, як ми бачили, навіть козаки., А підпомошників мали й старшини й виборне козацтво; серед духовенства теж була козацька старшина, а не дворянство; і воно теж володіло підданими.

Соціальна реформа цариці Катерини II. Великі переміни у життю козацького стану були зроблені царицею Анною у звісних нам реформах князя Шаховського, а зовсім скасовані були слободсько-українські стани Катериною II. Ми оповідали вже про сю реформу щодо скасування автономії. Тепер додамо ще кілька слів про реформу станів. Коли козача служба була скасована, замість неї заведені були грошові відбутки на зразок тих, котрі одбувалися російськими станами. Козаків і підпомошників повернули у військових обивателів і обложили подушним, і ті, хто мав право курити горілку, мусили тепер платити у казну по 95 коп. з душі: таких тоді з'явилося 154 809 чол. мужського полу, а з жінками приблизно 300 000 чол. А ті, хто не мав такого права, мали платити по 85 коп. — таких було тоді 22 329 чол. мужського пола, а з жінками, мабуть, 45 000. Оклад сей щороку розкладався не по душах, а по заможності кожного. За сим станом ішли піддані, котрі платили вже тільки по 60 коп. з чоловіка, і їх було 328 814 чол., а з жінками, мабуть, 650 000 чол. Було ще 4 500 циган, але з них тільки 11 чоловік захотіли вести осіле життя. Виходить, що підданих було удвічі більше ніж Військових обивателів, себто колишніх козаків та їх підпомошників. Цікаво було додати до сього, що, по свідоцтву академика Гюльденштедта (1774 р.)150, вони платили по 60 коп. подушного, а окрім того працювали на поміщика по два дні у тиждень або давали по 1 карбованцю з хати поземельного, по 1 карбованцю з пари волів і по 50 коп. з робочого коня. Оттак зблизилися реформою Катерини II два стани — козачий та посполітський, але не підданні піднялися до козачого стану, а козаки, опустилися до підданих, бо й ті, і другі були обложені подушним, а щодо залежності, то піддані залежали од панів, а військові обивателі підпали у залежність од казни яко казенні обивателі, себто немов казенні посполиті, або піддані. Далі їх зрівняли і щодо некруцького, котрого давніше козаки зовсім не знали. У царювання Павла, військові обивателі та піддані почали вистачати некрутів на спільних з усією Росією підставах. Переходи та переселення народу у Слободсько-Українській губернії були суворо заборонені. Губернатори сусідніх губерній мусили не пропускати до себе слобожан. Од реформи Катерини виграли тільки козацькі старшини, бо вони тоді перевернулися у російських дворян і швидко — у 1785 р. — получили таку ж жало-ванну дворянську грамоту, як і російські дворяне. Була заснована особлива дворянська комісія, щоб розглядати доводи старшин про дворянство, але Топографічне описання Харківського намісництва 1788 р. ще місцевих дворян не перелічує, а показує їх тільки реєстр 1794 р. (64 семейства), хоча можливо, що вони були вже і раніш, починаючи з 1785 р. Щодо військових обивателів, то вони не несли тепер ніякої військової козачої служби і, значить, мали більш спромоги займатися землеробством та усякими промислами. Ті, котрі проживали по. містах, як, наприклад, у Харкові, зложили з себе городянський стан — купецтво та міщанство — коли введені були губернські установи 1775 р.; на підставі їх у 1780 р. були засновані городські магістрати для міщан та купців, котрих зовсім, одначе, не об'явилося. А коли був уряд, треба, щбб були підлеглі йому міщане та купці. І ось вийшов указ військовим обивателям по містах Слободсько-Української' губернії записуватися до міщанства та купецтва. У Харкові мусили вступити у міщанський або купецький стан усі обивателі по їх спроможності: хто об'являв у себе більш 500 карб, капітала, того записували до купецтва, хто менш — до міщанства. Зложені були і нові цехи, теж підлеглі магістратові. У Харкові записалося у купецтво усього тільки З військових обивателя, до них пристало ще 5 купців з великоросіян,

8 з великоросійських міщан, 3 з «економічеських крестьян»153, усього 14 купців, а усі остатні (2862 чол.) записалися у міщане. По інших містах Слободсько-Української губернії записалося з військових обивателів у купці далеко більше — 276 чол., і у міщане 3524. Декотрі записалися до нових цехів. У Харкові збільшувалося число чужогородніх купців. Купців першої гільдії зовсім не було, було купецтво тільки другої та третьої гільдій.