Розділ «IV. ФАБІАНСЬКИЙ СОЦІАЛІЗМ»

Фабiанцi дуже голосно кричать про потребу вiльної думки. Але коли вони захопили у свої руки Гарвардський унiверситет, то не допускали до нього жодної думки, крiм соцiалiстичної. Так як в СРСР.

Гарвардський унiверситет має 11.462 студента i 4.844 професори. Отже, один професор припадає на 2,4 студента. Випускники Гарвардського унiверситету зайняли професорськi кафедри у багатьох унiверситетах США i Канади, а також i найвищi посади в урядi США, як, наприклад, президент США Дж. Кеннедi. Чимало з гарвардських випускникiв i професорiв стали московськими шпигунами та комунiстичними провiдниками. Наприклад, шпигуни: Н. Вiт, А. Гiс, Г. Гвайт, М. Гальперiн, Г. Ґлейзер, Л. Доґан, Дж. Ебт, О. Латiмор, Г. Колiнз, Л. К’юрi, Р. Нiксон, Р. Опенгаймер, Г. Обер, Л. Пресмен, Дж. Фексон, Й. Фрiдман, Е. Розенберґ, I. Шiллер.

Головним iдеологом фабiанського соцiалiзму в США був англiйський фабiанець, професор Лондонського, а потiм Гарвардського унiверситетiв Джон Кейнiс. Кейнiвський соцiалiзм рiзниться від Марксового тим, що, не нищачи особистої власностi (на вiдмiну вiд марксизму), передає державi керiвництво промисловiстю та грошима. А. Гiтлер та Б. Муссолiнi (обидва колишнi соцiалiсти) здiйснили соцiалiзм Дж. Кейнiса в Нiмеччинi та в Iталiї. Приятель фашистiв Дж. Барнес писав у своїй книжцi (що її схвалив Б. Муссолiнi) «Свiтовi перспективи фашизму»: «Фашизм цiлковито узгоджується з Дж. Кейнiсом, хоч він лiберал. Книжка Дж. Кейнiса «Кiнець вiльної торгiвлi» може бути дуже добрим вступом до фашистського пiдручника теорiї господарства». Той же Дж. Барнес у тiй же своїй книжцi писав: «Всi Кейнiсовi засновки є чисто фашистiвськими засновниками».

У США теорiї Дж. Кейнiса здiйснювали професор Ф. Франкфуртер та його учнi. У Великобританiї — Лейбористська партiя. Так Фабiанський соцiалiзм (кейнiцизм) поширився у Захiдному свiтi, а марксизм — у Схiдному (в Московщинi, Китаї та решті Азiї).

Свої теорiї Дж. Кейнiс та його учнi подають навмисно в дуже ускладненiй, заплутанiй, дуже незрозумiлiй формi, щоб люди, не розумiючи їх, вiрили, що тi теорiї може зрозумiти лише дуже вчений професор, знавець економiчних наук. А з того логiчний висновок, мовляв, господарським життям держави можуть керувати лише дуже вченi знавцi-господарники. Гарвардський професор фабiанець С. Гаррiс так i писав у передмовi до своєї книжки «Державний борг i нова економiка». Вiн зазначав: «Господарськi справи та економiчнi проблеми є настiльки ускладненi, що їх не може зрозумiти не господарник, навiть з унiверситетською освiтою». I справдi, багато вчених економiстiв не фабiанцiв не розумiють, що Кейнiсовi соцiалiстичнi теорiї навмисно висловленi в незрозумiлiй формi, що тi теорiї є не економiчними, а полiтичними. Щоби приховати соцiалiстичнiсть Кейнiсових теорiй, фабiанцi голосно кричать, що Дж. Кейнiс не був соцiалiстом, а навпаки, захисником капiталiстичної системи господарювання. Професор Гарвардського унiверситету марксист Джозеф Шимперер писав, що твори Дж. Кейнiса є надзвичайно доброю полiтичною тактикою в поширеннi соцiалiзму пiд личиною рятування капiталiзму i що вони, як i твори К. Маркса, руйнують основи капiталiзму.

Дж. Кейнiс був головним радником голови Великобританського уряду Р. Ллойд Джорджа на Паризькiй Мирнiй Конференцiї. Там вiн гостро засудив союзницьку допомогу протибiльшовицьким силам i радив припинити господарчу облогу совєтської Московщини. У своєму листi до Дж. Андерсона вiд 21.07.1944 р. вiн писав: «Нашi стосунки з москвинами дуже сердечнi. Вони нам дуже подобаються, а ми їм. Я вiрю, що з часом ми здобудемо їхнє повне довiр’я до нас. А вони щиро хочуть спiвпрацювати з нами» (тобто з не комунiстами. — П. Ш.).

Дж. Кейнiс був у своїх творах великим ворогом зиску. А водночас вiн спекуляцiєю на бiржi збiльшив свiй маєток вартістю 4.000 фунтiв стерлiнґiв 1919 року до 506.000 фунтiв стерлiнґiв 1937 року. Перевiрка майна кiлькасот найвизначнiших фабiанцiв в Англiї та в США виказала, що всi вони, без єдиного винятку, були дуже багатi люди, маючи великi зиски зi спекуляцiї чи дуже високу платню.

Соцiалiзм не має жодного ґрунту в США тому, що робiтництво США вже не є голотою-пролетарiатом, а належить до найбiльш ворожого соцiалiзму i найбiльш зненавидженого соцiалiстами середньозаможного стану. Тим-то i фабiанцi, i марксисти в США не вживають навiть слова «соцiалiзм», а ховаються за параваном демократизму та лiбералiзму. Фактично тепер назва «демократ», «лiберал» у США означає прихованого соцiалiста, комунiста, москволюба. Всi пiдкупнi протидержавнi товариства в США не мають у своїх назвах анi натяку на соцiалiзм, комунiзм, москволюбство. Натомiсть вони завжди мають якусь демократичну, лiберальну назву. Навiть на офiцiйнi голови своїх товариств навмисно вибирають широковiдомих несоцiалiстiв, лiбералiв. Самозрозумiло, фактичне головування завжди перебувало в руках перевiрених соцiалiстiв, комунiстiв, москволюбiв. Свiй соцiалiзм фабiанцi США назвали «Великою громадою» (Ґрейт Сосаетi). Провiдний фабiанець Роджер Болдуiн писав своїм фабiанцям: «Працюйте i поводьтеся так, щоб не виглядали на соцiалiстiв. У всьому, що ми говоримо, мусимо виступати як патрiоти. Вживаймо багато нацiональних прапорiв, кричiмо багато про демократизм, конституцiю США, робiм вигляд, що справдi щиро стоїмо за дух наших державних i нацiональних установ».

Фабiанцi США видають мiльйони доларiв на пропаганду своїх iдей. I тi мiльйони дарують їм великi фундацiї, що їх заклали мiльйонери: Г. Форд, А. Карнеґi, Дж. Рокфеллер та iншi, якi були ворогами соцiалiзму. Направду, можна позаздрити мафiї.

Фабiанцi допомагали i московським бiльшовикам. Так, наприклад, Дж. Макдональд (пiзнiше голова англiйського уряду) допомiг В. Ленiновi скликати 1907 року до Лондона з’їзд бiльшовикiв. Американський фабiанець мiльйонер Дж. Фелс заплатив витрати того з’їзду в 3.000 фунтiв стерлiнґiв.

Фабiанець проф. Джон Дьюї мав величезний вплив на шкiльництво США. Його послiдовники — учителi та професори, пiд приводом поліпшити навчання, пропагували соцiалiзм у школах. Будучи соцiалiстом, Дж. Дьюї не визнавав нiяких моральних законiв та засад, нiяких вищих, вiчних правд. Вiн був прагматиком. Навчав, що все у свiтi є зумовне, вiдносне. Заперечував iснування Бога, вiльної волi людини. Навчав, що всю людську вдачу формують обставини життя. Змiнюються життєвi обставини — змiнюється людина. Свiй аморальний, безбожницький прагматизм вiн назвав «Поступовою освiтою». Тепер фiлософiя Дж. Дьюї дуже поширена в школах США.

Не визнаючи засади особистостi (iндивiдуалiзму), Дж. Дьюї заснував свою «поступову освiту» на засадах гурту. За нею учневi не дозволяється випереджувати iнших учнiв, бо ж таке шкодить гуртовi. Не дозволяється оцiнювати успiх окремих учнiв, бо оцiнка викликає змагання, а воно породжує суперництво, заохочує учня перевищити гурт. Та «поступова освiта» Дж. Дьюї є на всi 100 % соцiалiстична, i навiть — комунiстична. Дуже багато шкiльних пiдручникiв США тепер соцiалiстичнi за своїми iдеями, духом i формою. Призначена президентом Г. Труменом Комiсiя Вищої Освiти ухвалила 1947 року, що вища освiта США мусить провадитися за програмою ЮНЕСКО. А ту програму уклали послiдовники й однодумцi Дж. Дьюї. Провiд Учительського Союзу США тепер цiлковито в руках учнiв Дж. Дьюї. Вони паплюжать патрiотизм, нацiональних героїв, пропагують соцiалiзм, iнтернацiоналiзм, навчають безбожництва. Спершу робили це вiдкрито. Наприклад, Гарольд Роґ написав 14 таких шкiльних книжок, якi анi змiстом, анi формою не вiдрiзняються вiд шкiльних книжок СРСР. А крiм того, багато ще перекладали англiйською мовою шкiльних книжок, виданих в СРСР. Понад п’ять мiльйонiв учнiв США навчалися в 1939–1941 роках з таких книжок. Та 99 % американцiв — не соцiалiсти. Вони обурилися i запротестували. Тепер фабiанцi пропагують у США свої соцiалiстичнi iдеї пiд личиною несоцiалiстичних назв.

Чотири з п’яти найбiльших журналiв США, 90 % найбiльших часописiв США, всi три мережі телебачення США, три з чотирьох найбiльших радiомереж США — всi як одна провадять пiд демократичною личиною пропаганду соцiалiстичних iдей. А треба пам’ятати, що власниками всiх їх є мiльйонери, переважно жиди. Пiд впливом цiєї пропаганди обидвi полiтичнi партiї США — Демократична i Республiканська — внесли до своїх програм чимало соцiалiстичних iдей та засад, назвавши їх демократичними, хоч 99 % людностi США проти будь-якого соцiалiзму.

США заснували переселенцi з Великобританiї. А вони принесли до Америки всю свою культуру разом з культурою полiтичною з її гордим «Нiколи, нiколи, нiколи Британець не буде рабом» та з кiлькасотрiчною традицiєю «Хартiї Вольностей» XIII ст. Тож основою основ усього життя США стало всеохоплююче народне САМОУПРАВЛIННЯ. На цiй засадi збудована i сама держава США, яка складається з 50 самоврядних, незалежних вiд Вашинґтону державок-штатiв. Кожна з них має свого власного, вибраного народом президента (називається «губернатор»), має свiй незалежний, вибраний народом парламент (називається «леґiслятюрою», тобто Законодавчою Палатою). Все життя в США, починаючи вiд державного, потiм штатiвське, повiтове, мiське i сiльське є САМОУПРАВНЕ, керується вибраними мiсцевими провiдниками.[37]

У країнi з такою старою, глибокою i широкою, всеохоплюючою традицiєю ОСОБИСТОЇ ВОЛI жодний соцiалiзм не має нiяких перспектив на перемогу. Не має, бо, як визнають самi соцiалiсти, жодної соцiалiстичної iдеї не можна здiйснити, не знищивши особистої волi. Не можна, бо всi соцiалiстичнi iдеї заснованi на засадi усуспiльнення («колективiзацiї») всього життя людини, а з цим нiколи не погодиться ВIЛЬНА людина. Лише деспотiя може живосилом накинути людям соцiалiзм, бо ж у своїй глибшiй основi соцiалiзм стоїть на особистому РАБСТВI. Найпереконливiшим доказом цього є країна здiйсненого соцiалiзму — СРСР.

Незважаючи на знаний соцiалiстам факт, що в США немає нiякого психологiчного ґрунту для соцiалiстичного зосередження державної влади, фабiанцi США видали великi мiльйони доларiв на пропаганду потреби такого зосередження, на зменшення самоуправлiння штатiв, навiть на знищення штатiвських кордонiв. I вже призначенi згори (а не обранi люднiстю) знавцi спланували, творять i керують так званими «Обширами спiльних потреб». Вони приєднують до великих мiст пiдмiськi оселi та мiстечка, утворюючи величезне багатомiльйонне мiсто «метрополiтен». Цi окремi обшири згодом мають пiдлягати одному осередковi-управi, складеної з призначених, а не обраних людьми знавцiв усiх царин людського життя i не пiдлеглих державнiй владi чи нагляду суспiльства. Таке вже iснує 50 рокiв у СРСР. Наслiдки бачать вже й дiти. I не лише бачать, але й дуже боляче вiдчувають на своїй дитячiй шкiрi i в душi.

Зародок такого самовладного осередку вже є в США. У Чикаґо є величезний, багатоповерховий будинок, в якому примiщуються канцелярiї 24-х всекраєвих (тобто на всi штати) об’єднань всiляких знавцiв, спецiалiстiв, службовцiв — державних, штатiвських, мiських. Управи тих об’єднань проводять науковi дослiдження, кожна зі своєї царини, видають вiдповiдну лiтературу, скликають наради знавцiв, виготовляють плани перебудови всього життя США. Самозрозумiло, вони ведуть величезну пропаганду в часописах, журналах, на радiо своїх соцiалiстичних iдей. Великi мiльйони доларiв на дiяльнiсть цього осередку дають щороку мiльйонерськi фундацiї Форда, Рокфеллера, Карнеґi та iнших, бо управи тих фундацiй в руках фабiанцiв та їхнiх прихильникiв.

Коли фабiанцi США побачили, що вони не мають жодного успiху, пропагуючи соцiалiзм вiдкрито, то вони заклали 1947 року товариство «Американцi демократичного чину». Мiж його засновниками бачимо жiнку президента Елеонору Рузвельт та її сина Джеймса, банкiра Г. Лемана, заступника президента США Г. Гомфрi, найвпливовiшого журналiста (друкується в 300 найбiльших часописах), соцiалiста, москволюба В. Лiпмана, славних журналiстiв-соцiалiстiв братiв Дж. та С. Алсопiв, головного редактора «Нью-Йорк Пост» Дж. Вечслера, керiвника Репортерської Служби США, соцiалiста Е. Дейвiса, радника президента А. Шлезiнджера та iншi високопоставленi особи, як, наприклад, Дж. Ґолбрайтс, Ч. Бовлез, Р. Нiбор, Д. Дубинський тощо.

Товариство «Американцi демократичного чину» не є комунiстичним параваном, як багато iнших з демократичними назвами. Воно є фабiанське. Але тримаючись фабiанської засади не вживати слiв «соцiалiзм», «соцiалiстичний», члени його називають себе «лiбералами». Серед членiв є й такi, яких ледве чи можна назвати соцiалiстами, що пiдтримують соцiалiстичнi проекти.

Серед сенаторiв членами «Американського демократичного чину» є: Г. Гомфрi, Дж. Джевiтс, В. Морс, Дж. Кларк, А. Рибiков, М. Ньюберґер, П. Дуґлас, В. Проксмайре, П. Макнамара, Е. Маккартi, Е. Кефавер. У Конґресi є 35 членiв АДЧ. У Мiнiстерствi закордонних справ члени АДЧ: Дж. Ґолбрайтс, Ч. Бовлез, А. Гаррiман, Дж. Вiльямс, Ф. Кумбс. Серед заступникiв мiнiстрiв в Мiнiстерствi сiльського господарства — Ч. Морфi, у Мiнiстерствi скарбу — Г. Фаулер, у Мiнiстерствi працi — Дж. Вiвер та Е. Петерсон, у Мiнiстерствi зв’язку — Ф. Белен. Членами АДЧ є Мiнiстр сiльського господарства О. Фрiман, Мiнiстр юстицiї А. Кокс, суддя Верховного Суду А. Ґолдберґ. У Бiлому Домi члени АДЧ А. Шлезiнджер та Л. О’Брiєн мають дуже високi посади. В урядi США є дуже багато членiв АДЧ. Наприклад, особливий дорадник президента Т. Соренсон, помiчник президента А. Шлезiнджер, особливий помiчник президента Г. Вуфорд, заступник Мiнiстра закордонних справ: М. Вiльямс, Ф. Кумбс, посол США до ООН А. Стiвенсон, посол до Iндiї К. Ґалбрейтс, посол до Перу Дж. Леб, посол до ООН Дж. Бiнґам, Мiнiстр працi А. Ґольдберґ, Мiнiстр охорони здоров’я, Мiнiстр освiти А. Рибiков, керiвник вiддiлiв у Мiнiстерствi працi: Ф. Маккулоч та Ч. Донеґю, керiвник вiддiлу у Мiнiстерствi торгiвлi Р. Люiс, керiвник вiддiлу Мiнiстерства сiльського господарства Дж. Бейкер, керiвник вiддiлу у Мiнiстерствi внутрiшнiх справ Ч. Стодард, посол до НАТО Т. Фiнлетер i сотнi iнших членiв АДЧ, i то лише на дуже високих посадах, а на середнiх та малих їх є безлiч.