Розділ «Глава 4 Негеографічний вимір політичного протистояння 1662-го - початку 1663-го років: до Ніжина через Козелець, Полтаву, Лубни, Зіньків і Гадяч»

Отож 6 лютого 1663 р. в Москві було видано черговий офіційний указ Олексія Михайловича про скликання на Лівобережжі Генеральної ради для обрання гетьмана та, як було сказано в документі, для інших «государевих справ». Цього разу царським уповноваженим на раду призначався не бєлгородський воєвода окольничий князь Григорій Григорович Ромодановський, котрий протягом минулого року так і не зумів організовувати елекційну раду, а інший царський окольничий — князь Данило Степанович Велико-Гагін. До його складу входили також стольник Кирило Осипович Хлопов, приказний дяк Іван Фомін та ще 12 царських дворян.

Змінено було також і місце проведення Генеральної ради. Зважаючи на заперечення старшини щодо проведення цього важливого зібрання на окраїнах Лівобережної Гетьманщини — на східних, у Зінькові, чи південних, у Гадячі, Лубнах, Полтаві, царський уряд запропонував компромісний варіант — Ніжин. Компромісним його можна було назвати, якщо не з точки зору географічного розташування, то, зважаючи на давню ворожнечу тамтешнього полковника Золотаренка з Сомком, — з міркувань політичних.

На початку березня з Москви було вислано грамоти царя лівобережним полковникам із звідомленням їх про те, що «повна чорна» рада відбудеться в червні 1663 р. в Ніжині. 10 березня Д. С. Велико-Гагін отримав з Приказу великого государя «денежную и соболиную казну». Намагаючись надати посольству особливої урочистості, московське керівництво не шкодувало витрат на його облаштування. Царський окольничий віз із собою священні книги, хрести, церковне начиння, коштовне вбрання для священиків і дяків на час урочистого молебну, щедрі подарунки «царським доброхотам» в Україні.

Для успішного виконання покладеної на посольство місії в той же день царський окольничий закупив у Москві воску «на печати четверть фунта», дві дубових бочки, в які склали грошову казну, для ліпшого збереження соболиної казни закупили по десятку «рогож» і мотузок. У наступні дні в тому ж «лапотном ряду» було придбано два короба луб'яних для перевезення церковного начиння і паперів, а «коробейного ряду у торгового человека у Федки Микифорова» купили дубового ящика «на приказние дела». Наступного дня матеріальні приготування до відбуття з місією в Україну продовжились. Було придбано «флягу для чернил», власне самих чорнил один глечик, дві жерстяних ємкості для піску (аби присипати свіжо написані тексти), а також мішечки на ладан, свічки тощо[146].

Але не це найбільше дивувало при відправці з Москви царського посольство в Україну. Неабияку пікантність ситуації додавала та обставина, що Велико-Гагіна в його посольській місії супроводжувало доволі потужне військо — дослідники обраховують його кількість десь у 7-8-ми тисяч царських ратників, хоч тут можливі й перебільшення. Власне, це не було абсолютною новацією в стосунках Гетьманату з царською владою. Адже вже Переяславська рада 1659 р., на якій було затверджено обрання Юрія Хмельницького на гетьманство, також проходила за присутності війська, що супроводжувало царського уповноваженого ближнього боярина і князя О. М. Трубєцького. Але тій раді передувала запекла воєнна кампанія сторін, кульмінацією якої стала Конотопська битва 1659 р. У даному ж випадку присутність такої значної кількості царських ратників пояснити було не просто. Утім, вже можна було вести мову про формування певної — поки що не прописаної в двосторонній угоді — традиції проведення гетьманських виборів. Традиції, відверто скажемо, не вельми приємної для тих козацьких лідерів, які ратували за збереження в недоторканості козацьких прав і вольностей.

З пізніших розписів грошового пожалування царських ратників можна достовірно говорити, що посольство супроводжували рейтарський полк Івана Шепелєва, три полки солдатського строю полковників Юрія Інглеса, Іоганна Штрасбурга і Бориса Вороніна[147]. Патрик Гордон стверджував, що, крім названих полковників, окольничого також супроводжували полки полковників Полянського та Скрябіна[148]. Перебували в розпорядженні окольничого й стрільці різних приказів, зокрема, достовірно відомо про перебування під його командою московських стрільців під головуванням Матвія Шишкіна[149], а також драгунів із Сєвська та інших міст Російської держави (цікаво, що драгун «розных городов» окольничий пожалував «по полтине человеку», а служилим людям із Сєвська (всього 82 людям) «жалованья не дано для того, что они в Севском уезде живут своими домами, и землею и всякими угодьи владеют»[150]).

У дорогу до Ніжина посольство князя Д. С. Велико-Гагіна вибралось лише десь у двадцятих числах березня, а до Сєвська воно прибуло близько 4 квітня. Утім, перетинати кордон Гетьманату царські посли не вельми поспішали. У Севську було продовжено закупівлю необхідних для посольського візиту канцелярських приладь, але не лише їх. Так, у цьому прикордонному повітовому центрі Російської держави з наказу царського окольничого було придбано спочатку чотири сальних свічки, згодом — ще сто, воску на печатки «гривенка», вісім стоп паперу тощо. Але, що цікаво, перебуваючи у Севську, 16 квітня за наказом Д. С. Велико-Гагіна «бил взят в палачи» Климко Родіонов, стрілець «Матвеева приказу Шишкина», котрому «на ременье на всякой завод» було видано один рубль[151]. Крім ката, у Севську на специфічні потреби дипломатичної служби було рекрутовано й місцевого священика Іпатія. Як було записано у фінансовому звіті посольства Велико-Гагіна: «севскому попу Ипатію, что по указу великого государя взят был в Нежин для рады, 16 алтын 4 денги»[152].

Можливою причиною такої тривалої затримки могло бути саме очікування на прибуття війська, вирядженого в супровід царському окольничому. Принаймні, зі звіту посольства про його видатки випливає, що саме в Севську 23 квітня царський окольничий виплатив «рейтарам, трубачем и литаврщиком 250 человеком великого государя жалованья»[153]. Наступна ж виплата була здійснена вже в межах Гетьманату — 24 травня у місті Ніжині, і тут кошти отримали не лише рейтари полку Івана Шепелєва, а й ратники згаданих раніше трьох солдатських полків[154].

Водночас з деяких опосередкованих свідчень, можемо зробити висновок, що затримка посольства князя Д. С. Велико-Гагіна на землях государя обумовлювалася й тією непевністю, що запанувала на той час в Україні. Аби не наражатися на небезпеку, окольничий намагався максимально розвідати стан справ по той бік кордону. І лише отримавши від певних людей достовірну інформацію про те, що там «ныне де, за помощию Божиею, все тихо и смирно, и про приход воинских людей никаких вестей нет»[155], царський воевода уже після и травня віддав наказ про вступ царських людей на українські терени.

Десь у середині травня Д. С. Велико-Гагін перебрався із Сєвська до Путивля (на той час прикордонного міста Російської держави), а вже на початку 20-х чисел травня воєнізоване посольство Олексія Михайловича вступило до сотенного центру Гетьманату містечка Борзна. 21 травня у Борзні, в соборній Свято-Троїцькій церкві, за участю окольничого та його свити відбувся урочистий молебень за здоров'я государя, а за три дні подібне таїнство відбулося вже в кафедральному соборі Ніжина[156]. І що цікаво, якщо в Борзні по завершенню урочистостей царський окольничий дав тамтешньому протопопу з братією рубль, то у Ніжині вже розщедрився на три рублі[157]. А скажімо, малолітній син єпископа Мефодія — Костянтин, котрий навчався в Ніжинській школі грамоти, отримав від царського окольничого також «на корм рубль»[158] — власне, стільки, скільки отримала вся братія на чолі з протопопом борзненським. А коли до Ніжина повернувся сам єпископ Мефодій і під його началом 29 травня, в день ангела «благовірной государині царівни и великія княжни Феодосіи Алексіевни» (царської доньки), відбулося урочисте богослужіння, Д. С. Велико-Гагін дав на молебень єпископу і протопопу з усією братією п'ять рублів, ще два рублі було дано півчим («вспевакам на два крилоса 2 рубли»)[159].

Загалом варто зауважити, що однією з найбільших статей розходу Велико-Гагіна стали видатки, пов'язані із задобрюванням єпископа Мефодія. Останній, як було записану до книги видатків — «по указу великого государя», отримав 2 червня через піддячого Івана Світикова аж триста рублів[160]. Наскільки це були значні кошти видно вже хоч би з порівняння з видатками царського окольничого на демонстрування ним царської милості іншим духовним особам, причому, значно вищого, аніж Мефодій, рангу. Так, скажімо, прибуття царського посольства в Ніжині співпало з перебуванням там Константинопольського («Царгородського») митрополита Софронія, або ж — останній спеціально чекав на прибуття царського окольничого з Москви, за що отримав від Велико-Гагіна на милостиню два рублі[161]. До слова, згадок про участь східного владики в процесі обрання гетьмана чи приведення його до присяги за церковними канонами виявити в джерелах не пощастило.