Розділ «Глава 2 Навіщо Війську Запорозькому осібний лівобережний гетьман?»

Царський посланець помітив навіть те, що лубенський полковник Степан Шамлицький, «і старшина, і козаки, і чернь хитаються, а говорять, хто буде в силі, того де і ми, Черкаси». Тому Сухотін, узагальнюючи власні спостереження, в звіті до Москви завважив, що коли Олексій Михайлович не надішле в Україну додаткові військові контингенти, то «з козаками буде недобре»[72].

Але завдання московської політики в Україні полегшувалося тим, що дивне міліарне безсилля в цей час продемонструвала Річ Посполита. Здобувши під Чудновом таку переконливу перемогу над царським військом, Варшава через комплекс чинників внутрішнього та зовнішнього походження так і не зуміла скористатись з отриманого шансу[73].

Упродовж осені 1660-го — весни 1661 р. гетьман Хмельницький за підтримки відділів коронних військ і татарських загонів вчинив декілька спроб поновити свою владу над Лівобережжям, але всі вони виявилися безуспішними. Водночас і керівництво Російської держави недвозначно заявило про своє невизнання підписаної 1 листопада 1660 р. боярином Василем Борисовичем Шереметьєвим Чуднівської капітуляції, яка передбачала серед іншого й зречення Москви від претензій на Україну та виведення своїх військ з лівобережних теренів[74].