Розділ «У КОРОЛІВСТВІ ВЕЛИКОГО ЗМІЯ»

Іспанці разом з тотонаками й тлашкаланцями розмістилися на подвір’ї одного храму. Якось Марина дізналася від жінки місцевого сановника, що з наказу Монтесуми проти прибульців готується змова.

Кортес постановив ударити перший і склав зухвалий план винищити аристократію Чолули, щоб позбавити місто його вождів. Оголосивши, ніби він має сказати важливу новину, Кортес запросив до себе всіх сановників. Як тільки ті зібралися на подвір’ї, озброєні іспанці зненацька напали на них, і біля храму почала гуляти смерть. Вигук жаху вирвався з грудей беззахисних індіанців. Охоплені розпачем, одні з голими руками кидалися на іспанців, інші бігали по подвір’ю, шукаючи виходу з пастки. Але нікому не пощастило врятуватися. Задихані, вимазані кров’ю конквістадори, мов шакали, налітали на трупи, здираючи з них коштовності і вбрання.

Крики нещасних жертв підняли на ноги все місто. Величезний натовп оточив храм, намагаючись прорватися на подвір’я. Іспанці відповіли залпами з гармат і аркебузів. Люди побачили трупи і, рятуючись, почали тікати. Тоді з брами вискочила кіннота, лавою посунули конквістадори та їхні союзники — індіанці. Вриваючись у безладний натовп, вони рубали і вбивали всіх, хто потрапляв під руки. Потім цілий день нищили будинки й храми, палили те, чого не могли забрати, і повертали до своїх квартир, навантажені здобиччю. Надвечір од квітучого міста лишилися самі руїни.

Через два тижні після цих подій іспанці рушили далі. Тепер їхня дорога лежала через гірський перевал. Повітря з кожним кроком ставало рідше й гостріше. Холодні вітри проймали до кісток. По боках зводилися дві найвищі гори північно-американського континенту — вулкани Попокатепетль та Іхтасігуатль.

Зійшли вони на перевал і власним очам не повірили. З грудей вирвався вигук захоплення: «От де земля обітована!» Країна Анагуак — так індіанці називали мексиканську долину, яку оце побачили перед собою, — справляла незабутнє враження. Повітря було нерухоме, насичене сонцем і таке прозоре, що крізь нього мов ня долоні видніла кольорова мозаїка невеличких полів, садів, лісів і голубих-голубих озер. Посередині найбільшого озера, ніби на поверхні великого люстра, розкинулася в тіні безлічі пірамід білокам’яна столиця ацтеків — Теночтітлан — «Венеція Заходу», як одразу ж назвали її іспанці.

8 листопада 1519 року армія конквістадорів та їхніх союзників рушила до міста. Озеро Тескоко перетинала рівна, мов стріла, гребля, зроблена з каміння та піску. З обох боків її пливла сила-силенна човнів, навантажених розмаїтим товаром. У кінці греблі, оточений святково одягненими сановниками, чекав, сидячи в позолоченому паланкіні, Монтесума. Це був високий на зріст, смуглявий чоловік близько сорока років, обличчям схожий на хижого птаха. На голові в нього майорів, сяючи перлами й туркусом, убір з пурпурно-зеленими перами.

Плащ його був справжнє чудо ремісницької майстерності: тисячі пер усіх відтінків райдуги було викладено на матерії у сліпучо барвистий орнамент. Усе королівське вбрання виблискувало золотом і коштовними каменями. Навіть підошви черевиків було зроблено з золота.

Монтесума з вишуканою чемністю привітав Кортеса й подарував йому низку шліфованого кришталю — ацтеки цінували його дорожче від золота. Потім він став на чолі іспанської колони й рушив до столиці. Військо розгорнуло прапори і з музикою, під звуки труб та барабанів увійшло в передмістя. На вулицях і плоских дахах будинків було повно людей, які дивилися на чужоземців з цікавістю і занепокоєнням.

Нарешті колона зупинилася на центральній площі міста. З одного боку тут височіла велетенська піраміда, а в сусідстві з нею гордо виступав цілий комплекс палаців Монтесуми, побудованих із тесаного каменю. З протилежного боку стояла колишня резиденція батька нинішнього короля, оточена грубезним фортечним муром. Монтесума чекав на подвір’ї, щоб особисто провести гостей на квартири.

Другого дня Кортес разом з двома своїми офіцерами в супроводі самого володаря відвідав піраміду. Будівля височіла посеред просторого майдану, замкнутого оборонним муром з вежами і амбразурами. Тут, на випадок народного бунту, завжди стояли напоготові королівські війська.

Піраміда мала п’ять ярусів з терасами. На вершину, де видніли два храми, схожі на дерев’яні вежі, вели круті сходи на 340 східців.

На височенній вершині піраміди Монтесума взяв Кортеса під руку й пояснив йому деталі панорами, яка звідти відкривалась. У столиці ацтеків налічувалось 300 тисяч мешканців, отже, це було одне з найбільших на той час міст світу (Лондон мав тоді 200 тисяч жителів). Уздовж озера розкинулись інші, менші міста, серед яких наймоднішим було Тескоко. Всі ці міста майже зливалися в одне, так що загалом населення Теночтітлана сягало до трьох мільйонів чоловік.

Ось який вигляд мало місто з пташиного польоту. Теночтітлан лежав посеред озера на довгастому острові, з’єднаному з берегом трьома греблями. Ці греблі було розрізано каналами, над якими повисли розвідні мости.

Крім того, через озеро йшов великий акведук з теракотових труб, якими текла вода з сусідніх гір, бо озеро було солоне. Занепокоєні іспанці звернули увагу, що місто — справжня пастка: на випадок збройного конфлікту звідси нелегко вибратися.

Перед храмом стирчав великий червоний камінь, на якому в жертву богу війни вбивали людей. Всередині однієї вежі стояв і сам бог війни Уіцілопочтль — здоровенне й потворне божисько, вічно спрагле до людської крові. «Статуя, — писав Берналь Діас[77], один із товаришів Кортеса, — була вся вкрита золотом і коштовними каменями. У правій руці бог тримав лук, а в лівій пучок стріл. На шиї цього великого ідола висіло намисто з людських черепів, інкрустованих шафіром».

Але найстрашніше враження справляла поставлена перед статуєю миска, в якій ще парувало троє людських сердець. Біля підніжжя піраміди іспанці до того ж побачили дерев’яний павільйон, у якому налічили 136 тисяч людських черепів, акуратно виставлених на полицях.

Побувши тиждень у столиці, Кортес почав міркувати, як би йому завоювати цю країну й захопити її багатства. З досвіду він знав, що індіанці, як правило, впадали в паніку і припиняли боротьбу, коли гинув або опинявся в неволі їхній вождь. Тому він наважився на нечувано зухвалий крок: постановив затягнути Монтесуму туди, де жили іспанці, і від його імені взяти владу в свої руки.

Незабаром стався випадок, який став для нього за виправдання замаху. Один провінціальний ацтецький правитель убив кількох іспанських заложників. Після переможного бою конквістадори схопили цього правителя й піддали тортурам. Він признався, що вбив заложників за намовою Монтесуми. Тоді Кортес з кількома солдатами вдерся до палацу, звинуватив володаря у зраді і, незважаючи на лемент усього двору, забрав його з собою. На своїй квартирі він покарав Монтесуму — власними руками закував його на кілька годин у кайдани. А на міському майдані тим часом горіло вогнище, на якому спалювали нещасного правителя провінції.

Та навіть після такої ганьби Монтесума не закликав народу до боротьби; навпаки — коли перед палацом почали збиратися занепокоєні підлеглі, він вийшов на вершину муру й запевнив їх, що перебрався до своїх гостей цілком добровільно. Страх перед прибульцями позбавив короля не тільки мужності й почуття власної гідності, але й притаманного йому розуму.

Побачивши таку покірливість володаря і пасивність мешканців, конквістадори стали ще зухваліші. Минуло небагато часу, і вони добилися, що Монтесума віддав їм нібито як данину для іспанського короля всі державні скарби ацтеків. Але вершина зухвальства була перебудова одного храму на католицьку каплицю, причому іспанські солдафони на очах у всього міста зіпхнули статую індіанського бога зі сходів піраміди.