Розділ «У КОРОЛІВСТВІ ВЕЛИКОГО ЗМІЯ»

Головний індіанський вождь Теутіле дав іспанцям щедрі подарунки — бавовняні тканини, плащі, майстерно гаптовані перами екзотичних птахів, і корзини, наповнені різноманітними виробами з-золота. Кортес попросив його послати кур’єра до володаря ацтеків Монтесуми — сповістити про те, що прибули іспанці, які хочуть відвідати його в столиці.

Сім днів чекали конквістадори на відповідь. З усіх боків їх оточували буйні, повні задушливої вологи тропічні зарості: мангові дерева, розложисті червоні дерева й пальми, високі очерети й трави, ліани, схожі на зміюк, різні виткі рослини, всипані екзотичними квітками. В цих густих заростях літало безліч барвистих колібрі, величезних метеликів і всяких птахів з яскравим пір’ям.

Тим часом у палаці Монтесуми точилися безперервні наради. Столицю ацтеків Теночтітлан, яку пізніше назвали Мехіко, огорнуло почуття страху й непевності. Володар країни і придворні сановники не могли наважитися на якийсь рішучий крок.

Чому цей багатомільйонний народ воїнів перелякався жменьки чужинців із-за моря? Винуватцем був у всьому бог ацтеків Кецалькоатл. Ацтеки уявляли його собі як білу людину з хвилястою бородою, хоч самі вони не мали ні бороди, ні вусів. Легенда твердить, що білий бог прибув з «країни, де сходить сонце», на крилатому кораблі (ацтеки не знали вітрил) і вийшов на землю там, де тепер став своїм табором Кортес. Білий бог навчив індіанців ремеслам і добрим звичаям, дав їм мудрі закони та релігію і створив країну, в якій вирощували бавовник різних кольорів і кукурудза родила так, що качани були завбільшки з людину.

Здійснивши свою місію, білий бог повернувся туди, звідки прибув.

У індіанців існувало декілька переказів про його зникнення. Одне з них розповідає, що Кецалькоатл упав навколішки над бурхливим Атлантичним океаном, гірко заплакав і кинувся у вогнище. Попіл його піднявся в повітря й перетворився на зграї птахів, а серце повисло в небі як ранкова зоря.

За іншою легендою, бог ночі, бажаючи хитрощами випровадити білого бога з Мексіки, дав йому келих, наповнений нібито еліксиром безсмертя Насправді ж цей напій викликав у нього таку непереборну тугу за батьківщиною, що бог поплив на крилатому кораблі назад, у країну, де сходить сонце.

Усі легенди збігалися в одному: бородатий бог провістив, що із-за моря прийдуть білі завойовники, які підкорять усі. Індіанські племена й скинуть усіх богів, замінивши їх чужоземним богом.

Пам’ятаючи про все де, ацтеки легко повірили, що то збувається давнє пророцтво. Білі прибульці здавалися їм істотами з іншого світу. Вони володіли громами й приборкали якихось чотириногих чудовиськ, а табасків, хоч ті й мали велику перевагу, розгромили немовби силою чарів.

Збереглися письмові джерела, з яких незаперечно випливає, що забобон, зв’язаний з білим богом, був однією з причин легкого завоювання ацтеків та перуанських інків. Цей забобон позбавив їх волі до боротьби, він огорнув похмурою тінню і військову раду Монтесуми. Замість того, щоб зібрати всі свої сили й одним махом покінчити з зухвалою жменькою непроханих гостей, володар ацтеків постановив розпочати переговори. Посли, яких він направив, мали нібито щедрими дарами задобрити грізних чужоземців, наочно показати багатство та могутність ацтеків і, збентеживши їх цим, передати, що йти далі до столиці не можна.

На переговори вирушило кілька сановників, а за ними йшло сто рабів, навантажених подарунками. Посли були одягнені в багато вишите вбрання, що спадало пишними брижами, з плечей, на головах погойдувалися строкаті султани з пір’я папуг. Руки, ноги, шия і вуха у кожного були обвішані оздобами з важкого золота.

Посли уклінно привітали Кортеса, доторкуючись по черзі пальцями то землі, то своїх скронь. Раби запалили кадила з екзотичних рослин і розклали на матах дари Монтесуми: щити, шоломи, зброю, намисто і браслети — усе з щирого золота. Були там індіанські головні убори з пташиних пер, стільки перлів і шляхетного каміння, що іспанців просто ошелешило, золоті та срібні статуетки прекрасної роботи, майстерно гаптовані, тонкі, мов шовк, бавовняні шати, а головне — дві круглі золоті плити такі завбільшки, як млинові жорна, обидві вкриті багатими горельєфами — зображеннями рослин і тварин.

Ці дари перевершили найсміливіші мрії конквістадорів і, замість того, щоб збентежити прибульців, як сподівався Монтесума, збудили в них невгамовну зажерливість. Кортес ввічливо, але рішуче відхилив вимогу Діонтесуми, повідомивши, що він прибув як посол іспанського короля й не може не виконати доручення свого монарха.

Удосвіта другого дня іспанці помітили, що від індіанців, які звичайно готували їм страву, не лишилося й сліду. Похмура тиша не віщувала нічого доброго й наочно довела, що вимог Монтесуми нехтувати не можна. Це ж за його наказом тубільці покинули іспанців, і вони лишилися безпорадні на безлюдді, приречені на голодну смерть у вбивчому кліматі малярійних джунглів.

Кортес опинився перед складною проблемою. Що робити? Повернути на Кубу, як того дедалі наполегливіше вимагали солдати? Але ж там на нього чекала шибениця. З другого боку забиратися в глиб країни з багатомільйонним населенням всупереч волі її володаря — це схоже на безумство.

Становище здавалося зовсім безвихідним, і Кортес, поступаючись вимозі своєї армії, вже хотів довернути на кораблі, коли це під гуркіт барабанів і писк дудок несподівано з’явилася велика група якихось індіанців. Вони говорили зовсім іншою мовою, і тільки двоє знали мову ацтеків. Од них Кортес довідався, що це прибули посли короля тотонаків, столиця якого — Семпоала — розташована на півночі Мексіканської затоки.

Підкорені могутнішими ацтеками, тотонаки мусили терпіти їхнє ярмо, але не втрачали надії повернути незалежність. Король тотонаків, прочувши про дивовижну перемогу заморських чужоземців над хоробрими табасками, запрошував їх до себе й пропонував союз проти спільного ворога.

Кортес обома руками схопився за цю нагоду й швидко вирушив з військом до Семпоали, певен, що державу ацтеків, яка, виявилось, була конгломератом підкорених, завжди готових до бунту племен, неважко завоювати.

Семпоала — то було місто, в якому жило близько тридцяти тисяч мешканців, мальовничо розташоване серед пагорбів, фруктових садів і ланів кукурудзи. Побілені будиночки блищали в сонячному промінні, мов срібні. На центральному майдані зводилася до неба біла піраміда з терасами, а на вершині її виднів дерев’яний храм.

Мешканці зустріли іспанців з гірляндами квітів, а король — високий, гладкий індіанець у парадному вбранні, прийняв їх дуже ласкаво, обдаровуючи коштовними ювелірними виробами й красивими тканинами. Він не тільки пообіцяв чужоземцям підкріплення з ста тисяч війська, але й повідомив їх ще про одного ворога ацтеків — тлашкаланців, на допомогу яких теж можна було розраховувати.