Розділ «У КОРОЛІВСТВІ ВЕЛИКОГО ЗМІЯ»

Отже, це панамське місто жителі остаточно покинули приблизно VII століття нашої ери, але деякі райони його, вкриті триметровою товщею землі, завмирали набагато раніше — ще 1 700 років до нашої ери.

Місто, без сумніву, було надзвичайно старе. Бо щоб доправити і скласти таку силу монолітних брил, мало було кількох поколінь, хоча б там працювала тисяча — ба навіть десятки тисяч робітників.

Дуже вражає те, що в руїнах багато керамічних черепків. Вони валяються скрізь, а особливо в храмі, біля статуй і колон.

Чому в храмі було стільки черепків? Археологи з’ясували цю загадку зовсім випадково. На колонах і статуях лишилося повно слідів од того, що колись об них розбивали полив’яні горшки. Напевне, за релігійними обрядами, в жертву богам треба було приносити гончарні вироби.

То був дуже стародавній звичай — адже подекуди шар черепків сягає шести метрів. Ця обставина дала археологам можливість простежити весь хід розвитку невідомої культури. На самому споді знайдено кераміку з дуже примітивним лінійним орнаментом, а в горішніх шарах — горшки з навдивовижу гарною поливою і художніми оздобами. Багато віків мало минути, щоб керамічне мистецтво досягло такої досконалості.

Якось на одному з безлічі барельєфів археологи помітили зображення слона. Вони не вірили власним очам, але малюнок був такий виразний, що помилки не могло бути. І тоді вчених охопило хвилювання, яке важко й описати.

Слони колись водилися в Центральній Америці, але вимерли приблизно 10 тисяч років тому. Недалеко від Теотіуакана є містечко Тепехпан. 1947 року там знайдено кістки індіанського мисливця й кістки слона. Дослідження довели, що ці знахідки походять з 15-го тисячоліття до нашої ери.

То яким же чудом панамський пранарод знав слона? Відповідь може бути одна з двох: або місто існувало вже за 10 тисяч років до нашої ери, або ж ті люди, непогані мореплавці, підтримували безпосередні зв’язки з країнами Сходу.

Ми небагато знаємо про цей народ. Відомо тільки, що то були миролюбці (в розкопках знайдено дуже мало зброї), що їхня культура близька до культури майя, що вони молилися сонцю і, як усі інші народи Центральної та Південної Америки, вірили в пернатого змія. З барельєфів видно, що чоловіки були високі, м’язисті, круглоголові — несхожі на американських індіанців.

Яка ж катастрофа захопила й знищила цю багату й живучу культуру, що так зненацька щезла, зоставивши по собі величезні руїни й купи каміння? На це є цілком певна відповідь. Її дають нам самі руїни.

Величезні колони, розкидані й поламані, мов сірнички, монолітні брили, наче рукою велетнів роздріблені й зіпхнуті з п’єдесталів, статуї, перевернуті догори ногами, побрижена земля, вулканічний попіл — хіба не свідчить усе це про великий землетрус?

Неважко уявити собі, що сталося. Вулкан Гакамайо, який височить за десять кілометрів, одного дня прокинувся од вічного сну, заревів і викинув сніп вогню.

Земля захиталася, мов п’яна. Перелякані мешканці, уцілівши від першого струсу, побігли, як шалені, до храму, щоб людськими офірами умилостивити розгніваних богів.

Та боги не почули їхніх благань. Земля гойдалась і трусилася, мов розбурхане море, вулкан гуркотів і гримів, засипаючи все розжареною лавою. Рештки населення, — люди, яких не повбивали величезні камені і які не вчаділи від отруйних випарів — повтікали в глиб пущі і там змішалися з дикими племенами індіанців.

Над величезною країною Панами, де тисячі років кипіло в ключ життя талановитого народу, запала могильна тиша.

СКАРБ ПОЗОЛОЧЕНОЇ ЛЮДИНИ

Березня 1536 року з групою іспанських мандрівників, які подорожували над Каліфорнійською затокою, сталася незвичайна пригода. В одному місці, збуджено репетуючи й розмахуючи руками, дорогу їм перебіг білий чоловік, якого супроводили двоє індіанців. Своєю бородою, довгими пасмами волосся він скидався на біблійного патріарха.

Невідомий почав безладно розповідати, що його корабель розбився біля берега Флоріди, і з усього екіпажу вцілів тільки він. Відтоді цей чоловік пробирався на захід. Користуючись з гостинності індіанських племен, він пройшов через весь американський суходіл і, нарешті, опинився біля Тихого океану, в Каліфорнії.

Але найбільше враження справили на іспанців усякі дива, які він розповідав про семеро міст Кіболі, що нібито лежали десь на півночі. Мешканці тих міст жили буцімто в палацах, усипаних сапфірами, і мали стільки золота, скільки їм хотілося.

Чутка про легендарні міста блискавкою облетіла всю Європу. Сюди почало прибувати багато мандрівників. Найбільшу експедицію організував Франсіско Васкес де Коронадо. Проте замість золота, сапфірів та туркусу Коронадо знайшов у Арізоні нужденні мазанки голих індіанських племен. Сім міст Кіболі — то була просто вигадка або марево мрійників.