Історія української літератури. Том 1

Ой в чистім полі стоїть стаденько,

Стоїть стаденько коней вороних.

Найшовся тамка кінь вороненький,

Ані спійманий, ані сідланий.

Ой казав цісар: хто го спіймає,

Хто го спіймає та й осідлає,

Той возьме собі у царя панну,

Панну молоду так як ягоду...

Гей на поленьку стояло стаденько,

Між тим стаденьком оден недоборець,

А зачало за ним три громади гнати,

Гнало за ним, гнало, не могло дістати.

З винограду летить — куропатву несе!

З Дунаю лине — срібний перстень несе!

З чиста поля лине — стадного коня женеї

З-під небес лине — красуню панну веде!

(Гн., 226).

Дігнав же його пишний N. N.

Скоро го дігнав, зараз го спіймав.

Скоро го спіймав, зараз осідлав...