Історія української літератури. Том 1

Жіночки мовлять: Зоря зоріє.

Парубоньки мовлять: Наш то братонько,

Дівчатка мовлять: Наш то миленький.

Вар.: Міщане мовлять, що сонце сходить,

А мати вийшла — що мій син іде,

Що мій син іде, корогов несе,

Корогов несе королівськую.

Матінка мовить: Мій тото синок!

Я го пізнала по уродонці,

По уродонці, по кошуленці.

На нім кошулька як день біленька.

Та й уродонька барзо славненька 3.

1 Антонович, с. 23; Гнатюк, II, с. 60 — 1.

2 Розмір вказує, що тут пропав якийсь більш архаїчний вираз.

3 Гнатюк, с. 66, 89, 125 і 48.

Його подвиги роблять його улюбленцем дівчат, які одна перед другою обдаровують його богатими дарунками:

Одна любила, шапку купила;

Друга любила, пірце му дала;

Третя любила, коня дарувала.

Від тої шапки зорі зоряли,