Розділ 19. УКРАЇНА НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ: УТВЕРДЖЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ТА РОЗБУДОВА ДЕРЖАВИ

Однак бюджетно-податкова система України поки що продовжує зберігати регресивну спрямованість, не створюючи суб'єктам мотивацій для підвищення результатів їхньої діяльності, насамперед у виробничій сфері, а навпаки — спонукає до приховування прибутку від оподаткування. Нині на "тіньовий" сектор економіки України припадає близько 40 % усіх економічних операцій.

Разом з тим здійснюються рішучі кроки в напрямку роздержавлення та приватизації власності. Вже в середині 1995 р. на недержавних підприємствах України виробляли понад 40 % промислової продукції. У 1995 р. передбачали приватизувати 8 тис. великих та середніх підприємств, практично завершити малу приватизацію.

За перше півріччя 1995 р. в Україні було приватизовано більше 1 тис. тільки великих та середніх підприємств. Після деякого затишшя, спричиненого інертністю місцевих органів влади, набирає темпів мала приватизація. За першу половину 1995 р. приватизовано 1800 об'єктів. Темпи малої приватизації пришвидшилися в останньому місяці першого півріччя. У червні приватизовано 735 підприємств. Але досягнуте не слід переоцінювати. Адже в першому півріччі 1995 р. приватизація тривала повільніше, ніж передбачалося.

Близько 15 млн громадян України отримали свої приватизаційні документи. Чимало таких, хто вже взяв участь у приватизації за готівкові майнові сертифікати, подавши заявки на придбання акцій підприємств, які приватизують через сертифікатні аукціони. Лише у другому з них взяли участь близько 1 млн власників приватизаційних цінних паперів. Усе це стало можливим завдяки створенню в Україні унікальної системи центрів сертифікатних аукціонів. Вона об'єднувала 26 аукціонних центрів і понад 150 пунктів прийому заяв, з яких інформація надходить до Українського центру сертифікаційних аукціонів. Завершено створення програмного забезпечення процесу продажу акцій підприємств, які приватизують, громадянам-власникам сертифікатів.

Почалася глибока реформа аграрних взаємин. Відбувається, хоч і не повний, розподіл землі й майна сільськогосподарських підприємств, але вже формується інститут приватної власності на землю. Більш як 4 млн громадян отримали земельні ділянки у приватну власність. Нині в Україні — близько 32 тис. фермерських господарств. Зростає їхня роль у сільськогосподарському виробництві. Одним із основних заходів аграрної реформи є заміна наявного механізму закупівель сільськогосподарської продукції через державно-контрактну та біржову системи. Вагомим кроком у напрямку аграрних перетворень став указ Президента України "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності", підписаний 12 липня 1995 р. Він має неабияке значення для реалізації всього комплексу завдань ринкових перетворень.

Характерною особливістю нинішнього економічного станови* ща України є відносна фінансова стабілізація. Основою її стало поетапне зменшення бюджетного дефіциту.

Здійснено систему заходів, спрямованих на утвердження в Україні ринку державних цінних паперів, що в перспективі служитиме без інфляційному обслуговуванню бюджетного дефіциту. Виникли нові організаційні форми оптової торгівлі — товарні й універсальні біржі, ярмарки, аукціони, товаророзподільні бази. Створено фондовий ринок як головний інструмент успішного розв'язання комплексу проблем у процесі роздержавлення, корпоратизації та приватизації, цивілізованого функціонування первинного та вторинного ринків-капіталів.

У цей час з'являються позитивні тенденції у зовнішній торгівлі. За перший квартал 1995 р. валовий внутрішній продукт скоротився на 10,6 %, обсяги ж експорту, навпаки, зросли. У 1994 р. негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу України скоротилося з 1,8 млрд дол. до 1,2 млрд дол. Досягнуто позитивного сальдо — 1,4 млрд дол. у торгівлі з країнами Заходу.

Що ж до забезпечення нафтою і нафтопродуктами, то з 1993 р. їх поставки повністю децентралізовані. У результаті цього Україна позбулася нафтового голоду й зростання заборгованості.

Економічну політику України підтримало світове співтовариство. Країни "великої сімки" та най впливовіші міжнародні фінансові організації — МВФ, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку — наприкінці 1994 і на початку 1995 рр. надали Україні вкрай необхідну їй кредитну підтримку — майже 4 млрд дол. Та конкуренцію на ринку інвестиційних капіталів можна подолати насамперед сприятливою інвестиційною і митною політикою, стабільним і заохочувальним податковим законодавством. На жаль, цього в Україні тоді не було. Постійно змінювало податкове і митне законодавства, це не сприяло розвитку іноземних інвестицій.

Отже, на 1995 р. економічна ситуація в Україні була складною і неоднозначною. У квітні 1995 р. спад промислового виробництва становив 7,8 %, у травні — 1 %, у квітні й травні показники виробництва були набагато гіршими, ніж у відповідні місяці 1994 р. На практиці підтвердилася відома істина: досягнення низьких параметрів інфляції суто монетаристськими інструментами не може забезпечити стійких стабілізаційних процесів. Необхідні глибинні базисні перетворення, покликані забезпечити реальні зрушення у виробничому процесі, перебудові його структури, підвищенні ефективності та соціальній зорієнтованості. Виникла необхідність від коригувати курс економічних реформ. Вона була визначена у доповіді Президента України Леоніда Кучми Верховній Раді на початку квітня 1995 р.

У 1996 р. з'явилися, нарешті, перші ознаки економічної стабілізації, зміцнилася фінансово-банківська система, була подолана інфляція. Наслідком цих сприятливих зрушень стала грошова реформа. 2 вересня 1996 р. була введена в обіг гривня. Створилися умови для подолання "доларизації" економіки і припинення "втечі" вітчизняних капіталів за межі країни.

Недоліком грошової реформи був завищений курс гривні щодо долара та інших валют. Він явно не відповідав купівельній спроможності української валюти й кризовому стану вітчизняної економіки. Завищений курс підривав можливості експорту і не давав змоги швидко покінчити з натуральним обміном (бартером) у внутрішній торгівлі. Дефолт у Росії, допущений урядом С. Кириченка у серпні 1998 р., яскраво показав залежність української економіки від стану справ у народному господарстві північного сусіда. За короткий період гривня знецінилася удвоє. У доларизованому, тобто вкрай залежному від цін світового ринку, українському господарстві відповідно піднялися ціни, у тому числі на товари народного споживання. При стабільному рівні зарплат і соціальних виплат це призвело до суттєвого падіння рівня життя.

Уряди Є. Марчука, П. Лазаренка, В. Пустовойтенка, В. Ющенка і А. Кінаха прагнули залучити в Україну якомога більше зарубіжних кредитів. Це був найлегший шлях розв'язання поточних проблем. Наприклад, якщо кредити використовували на покриття дефіциту торговельного балансу, то в країні штучно створювався достаток імпортних товарів. Проте така економічна політика мала дві вади: по-перше, неспроможність вітчизняної промисловості конкурувати з дешевими і якісними імпортними товарами; по-друге, відсутність можливості у недалекому майбутньому розрахуватися за кредити.

На початок 2000 р. державний зовнішній борг України перевищив 12,6 млрд дол. США. З урахуванням стрімкої девальвації гривні зовнішня заборгованість у зіставленні з валовим внутрішнім продуктом піднялася з 22,9 % у 1997 р. до 64,2 % у 1999 р.

Через економічну кризу, перевищення витратної частини державного бюджету над доходною, постійний дефіцит платіжного балансу (викликаний передусім відсутністю ефективної енергозбережної політики) і відплив за кордон вітчизняного капіталу український уряд не зміг виплатити борги без оформлення нових позик. За 1996—1998 рр. сформувалася фінансова "піраміда". Країна стала завалюватися у боргову яму.

Небезпеку відчули позикодавці. Вони відмовилися давати нові позики. Уряд В. Ющенка, який прийшов до влади наприкінці 1999 р., опинився в надто складній ситуації. Майже всі боргові зобов'язання були короткими. Основні платежі за ними припадали на 2000—2001 рр. Навряд чи фінансове становище України у першій половині 2000 р. було кращим, ніж у другій половині 1994 р.

Проте змінилася до кращого загальноекономічна ситуація. В 1999 р. і особливо в 2000 р. припинився спад виробництва в основних галузях промисловості й народного господарства. В. Ющенко домігся, що Верховна Рада своєчасно прийняла бездефіцитний бюджет, і домовився з кредиторами про реструктуризацію боргів. Виявилося, що Україна може жити без щорічних кредитних вливань.

Створення відповідних передумов для сталого зростання потребує вирішення основних соціально-економічних проблем. Передусім це стосується підвищення продуктивності праці з одночасним вживанням заходів щодо пом'якшення соціальних наслідків безробіття у зв'язку з несприятливими прогнозами розвитку ситуації на ринку праці, а також повномасштабною структурною перебудовою економіки. Неодмінною умовою вирішення цього питання є збільшення інвестицій в людський потенціал.

Економічне зростання буде неможливим без значного оновлення основних фондів та їхньої структури. Адже 3/4 з них у 2010 р. досягнуть критичного віку (понад 20 років), що не відповідатиме вимогам XXI ст. та обмежуватиме можливості здійснення політики технологічних проривів.