Розділ 10. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА XIV—XVII СТ. НАЦІОНАЛЬНИЙ ОДЯГ: НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ ТА НОВАТОРСТВО В МОДЕЛЮВАННІ; ВИШИВАННЯ ТА ТКАЦТВО

Живописні основи закладені в тканих і вишитих узорах одягу, декоративних тканин, килимів. В оздобленні тканин різних місцевостей України бачимо оригінальне трактування кольорів глибоко традиційних для всіх східнослов'янських народів іконографічних мотивів. Це і вишукані білі тканини житомирського Полісся, геометричні орнаменти яких читаються завдяки світлотіньовому ефекту на рельєфній фактурі; і стримані двоколірні човникові тканини Рівненщини, орнаментовані витканими червоною бавовняною ниткою смугами з геометричними фігурами; і поліхромні яскраві плахтові тканини Дігтярів або смугасті Богуслава, виконані в техніці перебірного ткацтва.

З особливою ретельністю орнаментувалися рушники, які мали не тільки ужиткове і декоративне, а й обрядове значення. Своєрідністю визначалися кролевецькі рушники, заткані по всьому полю червоними смугами геометричного або стилізованого рослинного орнаменту у сполученні з антропоморфними (сюжет "берегині") і зооморфними мотивами. Орнаменти наносили на рушники і шляхом вишивання. Мотиви квітучої рослини з птахами, окантованої в'юнкою гілкою, заповнювали полотнище полтавських рушників; у нескінченний ланцюжок поєднувалися ромби, квадрати, розетки на подільських та гуцульських рушниках. Вишивками прикрашали й інші декоративні тканини, а особливо одяг. Сорочки, запаски, безрукавки та інші зразки традиційного українського костюма гаптували на тих місцях, які найбільше впадали в око, ними також підкреслювався крій одягу. У давнину орнаментальне оздоблення одягу мало насамперед магічне значення: наприклад, розміщення візерунків на рукавах сорочки було пов'язане з шануванням руки як своєрідного знаряддя праці, з побажанням їй сили та вправності. Кількість вишитих виробів і характер їх оздоблення були ознакою соціальної належності людини, визначали її добробут, майновий стан.

У вишивці найкраще унаочнюється взаємозв'язок художніх ознак із технологією і матеріалом. Геометричні орнаменти виконувались техніками, пов'язаними з лічбою ниток: набируванням, низзю і занизуванням, лічильною гладдю, качалочкою тощо. Стрімкий біг рослинних орнаментів по полотну не зупиняли рушниковий і тамбурний шви. Рослинні орнаменти, вишиті полтавською двосторонньою гладдю, вільно стелилися по тканині.

Традиційні для українського народного мистецтва сюжети і композиції знаходимо і в килимарстві: рослинні, геометризовані рослинні — у центральних і частково західних районах; геометричні — у західних, особливо гірських районах. Провідними осередками килимарства, які вирізнялися локальними особливостями, були Решетилівка, Миргород, Нові Санжари на Полтавщині, Дігтярі на Чернігівщині, Баришівка, Скопці на Київщині, Клембівка на Поділлі, Косів, Коломия, Хотин у західних областях.

Семантика народних художніх образів.

Єдність і гармонія різних форм народного мистецтва в комплексі традиційно-побутової культури забезпечувалися завдяки їх іконографічній і кольоровій спільності. Розписи, керамічні вироби, декоративні тканини доповнювали і збагачували одне одного. Ті ж орнаментальні сюжети, але в різних сполученнях, чергувалися і повторювалися у різьбленні, стінописі, ткацтві. Найдавнішими серед них є геометричні мотиви, які походять від древніх язичницьких вірувань і культів. Найпростіші архаїчні мотиви — лінії, кола, хрести, ромби, квадрати, крапки — прикрашали глиняний посуд первісних людей, вироби з каменю, дерева, кісток. Ці орнаменти становили первинний шар в іконографії народів світу. Багато спільних рис можна знайти і в творчості народів, які живуть у схожих природних умовах, близьких за історичною долею, характером економічної діяльності. Паралелі, що так щільно пронизують культуру східних слов'ян, відбилися на іконографічній поверхні народного мистецтва. Стилістична єдність у творчості росіян, українців і білорусів простежується на всіх історичних етапах і стосується не тільки геометричної орнаментики, але й пізніших образотворчих надбань.

Звернення до археологічних матеріалів, їхній детальний аналіз і порівняння з етнографічними даними дозволили встановити стадіальну послідовність розвитку давньої символіки, розкрити змістове значення мотивів та їх трансформоване відображення у традиційній орнаментиці. Одним з первинних мотивів вважається ромбомеандровий візерунок, який був у пізньопалеолітичному мистецтві символом мамонта-блага (графічно він відтворює малюнок дентину на зрізі бивня цієї тварини). Переосмислений у наступні історичні епохи, цей мотив виступав у землеробських культах Європи ідеограмою родючості.

Хрестоподібні кола, фігури, розетки слугували символами вогню, сонячного божества. Ідея кола, притаманна всім народам, зокрема стародавнім слов'янам, зосереджувала космологічні грані язичництва, світоглядне уявлення про місце людини в світі. У колі ЯК своєрідній наочній формі світу людина знаходила його центр і межі. Величний культ життєдайного божества освітлює архітектурну пластику, живописний і графічний напрями народної творчості. У зв'язку з технікою вишивання формула кола трансформувалася в багатокутник, ромб, квадрат, розетку. В архаїчних композиціях ці мотиви часто пов'язані між собою — розетка

вишивається в ромбі, хрест зливається з розеткою тощо. Далі відбулося переосмислення солярного значення хреста і розетки: хрест став символом християнства, а розетка у рослинних орнаментах сприймалася за узагальнений, стилізований образ квітки. Найпростіші геометричні мотиви, такі як горизонтальна й хвиляста лінії, певно, означали землю і воду. Квадрат, поділений на чотири рівних частини з крапками, був символом засіяного лану, ромб з видовженими сторонами нагадував про вінці зрубу. До архаїчного шару в традиційному українському мистецтві належать і зооморфні образи коня, птахів та інші, що були оберегами давніх людей.

В орнаментах українського народного мистецтва збереглися до сьогодні не лише елементи первинної символіки, але й пізніші іконографічні мотиви, пов'язані зі світоглядом стародавніх слов'ян. Серед них — сюжетні композиції, побудовані на образах язичницьких богів, які уособлювали сили природи: жіноча постать з піднятими руками — "велика богиня", заступниця ("берегиня") життя на землі, яка сприяє зародженню життя, плодючості. Вона зображується разом із підвласними їй стихіями у колі вершників, із птахами в руках. Сюжет "великої богині" був поширений у міфології та іконографії землеробських народів Середземномор'я, Малої Азії, Кавказу. Цей мотив у російських візерунках іноді ототожнюють з Мокошею — богинею давньоруського язичницького пантеону, яка була покровителькою жіночих занять, зокрема прядіння і ткацтва.

Серед геометризованих рослинних мотивів найчастіше трапляються багатопелюсткові розетки, їх основу становив народний землеробський календар: пелюстки розетки у чергуванні з кучериками означали місяці року. У рослинній орнаментиці багатопелюсткова розетка вже виступала абстрактним образом квітки.

Рослинний світ народного мистецтва ввібрав у себе все розмаїття та барвистість живої природи. Найдавніші зразки рослинної орнаментики збереглися в декорі культової архітектури X—XIII ст., у малюнках великих літер літописів. Найбільшого розвитку вона набуває в образотворчому народному мистецтві наступних століть. Головним рослинним мотивом у художніх виробах українських народних майстрів був вазон, згодом — букет.

У зображенні рослин, що вертикально піднімаються на рушниках, килимах, декоративних розписах, дослідники вбачають відгомін первісного культу "світового дерева" ("дерева життя"), симетрія якого означала встановлення зв'язків між частинами світу (Землі, небесної та інших сфер) і припинення хаосу. В українському народному мистецтві дерево зображується з парносиметричними гілками або такими, що чергуються; на вигинах гілок ростуть квіти. В'юнка гілка малювалася у вигляді нескінченної хвилястої стеблини, від якої у різні боки ритмічно відгалужуються листя, бруньки, квіти, грона винограду. Між геометричними, зооморфними, антропоморфними і рослинними орнаментами чіткі межі не простежуються: рослинні сюжети могли бути виконані у геометричних формах і навпаки. Прикладом є трансформація геральдичного орла у вишивках у квіткові сюжети.

Для розуміння давніх нашарувань в іконографії народного мистецтва важливим є аналіз композиційних основ орнаментики. Триярусне розміщення орнаментальних мотивів має певне змістове навантаження — у ньому відбилися космогонічні й світоглядні уявлення стародавніх слов'ян про будову Всесвіту.

Образ Всесвіту втілювався і в об'ємно-просторовій композиції житла. Дах і коник, яким воно завершувалось, співвідносилися з небесною сферою. У ритмах орнаментальних композицій, чергуванні рельєфів архітектурної пластики відбивалася циклічність природних явищ.

Осмислюючи Всесвіт, людина намагалася захистити себе від ворожого впливу непізнаних сил. Для цього вона вдавалася до орнаментів як своєрідних замовлянь. Антропеїчні (захисні) функції виконували різьблені й мальовані мотиви на фасадах і в інтер'єрах житла, декоративні тканини, дрібна пластика, писанки тощо.

Із плином століть орнаментика народного мистецтва значною мірою втратила своє давнє значення. На перше місце вийшла її декоративна функція. Це в свою чергу зумовило посилення художньої виразності та образності народного мистецтва. Звернення народних митців до реальних джерел привело до появи нових елементів в іконографії та спрямувало її подальший розвиток.

Одночасно народжується побутовий жанр, який відображає життя селянина. Побутові сюжети (картинки жіночої праці, будівництва оселі, праці ремісників) розширюють традиційні іконографічні межі та й згодом посідають основне місце в живописному, графічному і пластичному напрямах народного мистецтва.

Отже, українське народне образотворче мистецтво має низку історико-культурних нашарувань і запозичень, динамічність і взаємозв'язок яких і визначили його художню своєрідність. Пройшовши складний шлях, на якому були і цінні надбання, і втрати, українське народне мистецтво увібрало усе найкраще і невипадкове, що має бути збережене нами і передане як цінна спадщина майбутнім поколінням.

Формування традиційного одягу українців.