Розділ 5. МЕТОДИКА ПОШУКУ, ОПРАЦЮВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛ

Як свідчать психологи, процес розуміння тексту проходить одночасно на кількох рівнях. Рівень монтажу передбачає розуміння окремих абзаців, розділів, тобто кожного елементу тексту. Водночас у дослідника поступово формується розуміння загальної концепції змісту тексту, що дає можливість помітити в ньому і приховану інформацію. На думку В. Ключевського, завдання історичної критики полягає в тому, щоб з'ясувати, що казали люди певного часу, і підслухати те, що вони замовчували30. Мистецтвом помітити те, що криється за текстами, можна опанувати лише на основі досвіду після тривалої праці з джерелами. Нині з'явилися й технічні можливості підвищувати інформаційну віддачу джерела шляхом застосування новітніх математичних методів і комп'ютерів.

Вирішальним етапом аналітичної критики джерела є внутрішня критика, або аналіз його змісту. Серед методів, що застосовуються дослідником на цьому етапі, переважають логічні судження і докази (логічна критика), а також аналіз наведених у тексті даних, порівняння їх між собою, зіставлення їх з уже відомими науці (фактична критика). До оцінки змісту застосовують різні критерії і, відповідно, вживають різні поняття для встановлення інформаційних можливостей джерела (наукова цінність, історична компетентність джерела, ступінь придатності інформації тощо). Проте, на нашу думку, для оцінки змісту джерела доцільно звернутися також до такого досить вдалого терміна, запровадженого ще на початку минулого століття О. Лаппо-Данилевським, як "надійність свідчень". Компонентами надійності джерела є його автентичність, вірогідність, повнота, новизна, репрезентативність.

Одним із найважливіших компонентів надійності виступає автентичність (справжність) джерела, інакше кажучи, — чи можна дане джерело визнати дійсним свідченням певних історичних явищ та подій. Визначення справжності джерела залежить від багатьох чинників, насамперед від того, наскільки хронологічно і просторово джерело збігається з поліями, які в ньому описуються. Як правило, найбільш автентичними є джерела, які акумулюють інформацію, отриману від безпосередніх учасників або очевидців подій на час їх здійснення. Але деякі періоди історії такими джерелами майже не представлені. Наприклад, до нашого часу не збереглися перші автентичні літописи, що відносяться до ранньої історії України, і це ускладнює аналіз літописних зведень, створених пізніше. Не так все просто і з джерелами нового та новітнього часу. В архівах, друкованих виданнях відклалося чимало історичних джерел, які дослідники помилково відносять до автентичних документів. Відомо, зокрема, чимало сфальсифікованих універсалів Б. Хмельницького. Польські автори створювали їх з метою компрометації видатного гетьмана; козацький літописець С. Величко, навпаки, щоб звеличити його. В "Сказании о войне козацкой с поляками", не маючи під рукою справжніх документів Б. Хмельницького, С. Величко сам склав текст кількох його універсалів. Створювали універсали й інші автори (з метою отримання певних привілеїв тощо).

Універсальних прийомів встановлення справжності джерела не існує. На етапі аналізу змісту використовуються, головним чином, логічні судження і докази, зіставлення наведених даних з уже відомими науці, аналіз їх узгодженості. О. Лаппо-Данилевський збіг незалежних свідчень вважав одним із важливих критеріїв встановлення достовірності джерела, оскільки можливість збігу фальшивих свідчень порівняно невелика, хоча в історії відомі випадки збігу в джерелах і фальшивої інформації. Відомий український історик І. Крип'якевич, проаналізувавши сфальсифіковані універсали Б. Хмельницького, навів кілька практичних рекомендацій, як відрізнити фальшивку від справжнього документа. Наприклад, фальсифікат універсалу Б. Хмельницького про передачу міста Чигирин-Діброва ченцям був викритий завдяки тому, що в ньому згадується місто, яке насправді виникло лише після смерті Б. Хмельницького; в деяких сфальсифікованих документах уживалися терміни і словосполучення, які увійшли в побут пізніше; в окремих "універсалах" неправильно вказувалася посада Б. Хмельницького (так, як вона називалася вже у XVIII ст.)31.

Ретельної роботи вимагає перевірка вірогідності наведених у джерелі фактів. Під вірогідністю розуміють ступінь відповідності свідчень джерела тим реальним подіям, які в них описані. Події у джерелах нерідко фіксуються неадекватно, вибірково або тенденційно. Вірогідність відображення подій багато в чому зумовлюється і видовою належністю джерела.

Звертаючись, наприклад, до судово-слідчих матеріалів, слід мати на увазі, що в деякі періоди історії каральні органи, розглядаючи політичні справи, навмисне приховували справжні цілі звинувачених або розмах революційного і національно-визвольного рухів. Так, усі плани, заміри кирило-мефодіївців слідчі зводили до знищення царизму. Своєю чергою, звинувачені досить часто намагалися приховати деякі сторони своєї діяльності, щоб не наражати на небезпеку своїх однодумців. Все це слід ураховувати в роботі зі згаданими джерелами.

Досить часто відхід від вірогідності спостерігається у спогадах, написаних сучасниками подій через багато років після того, як вони відбулися. Тому для історика важливо встановити збіг, узгодженість різних джерел в оцінках одних і тих же подій, з'ясувати мотиви цих розбіжностей. Слід мати на увазі, що навіть у недостовірному документі можуть бути окремі вірогідні дані, відомості. Вилучення такої інформації досить складний процес, оскільки виявлення істориком у будь-якому джерелі недостовірної інформації підриває в його очах довіру до джерела в цілому.

Одним із елементів роботи з джерелом є оцінка його повноти, під якою розуміють здатність відбивати суттєві сторони тих чи інших історичних подій, явищ. Встановлення рівня повноти досягається насамперед шляхом зіставлення, порівняння змісту джерела, що вивчається, з іншими вже відомими науці.

Таким же чином оцінюється інформаційна новизна джерела — наявність у ньому інформації, відсутньої в уже відомих, включених до наукового обігу джерелах. Проте висновки про новизну джерела варто робити дуже обережно, адже для цього необхідно володіти інформацією про зміст усіх відомих науці джерел з даної теми або проблеми.

Всебічний аналіз змісту джерела дасть можливість дослідникові зробити висновок про його репрезентативність, тобто властивість навіть за частковими відомостями правильно відображати історичний об'єкт в цілому.

5. 5. Перехід до аналітичної критики як початок наукового використання досліджених джерел

Аналітична критика кожного окремого джерела є лише етапом його джерелознавчого дослідження, вона органічно переростає в синтетичну критику, мета якої полягає у формуванні сукупності науково перевіреної інформації. Адже факти перетворюються у знання лише тоді, коли між ними встановлюються зв'язки, коли вони вибудовуються в певну причинно-наслідкову систему. Випадково підібрані й використані факти навіть з перевірених джерел породжують ілюстративність, описовість, ведуть до спроб механічного підтвердження заздалегідь заготовлених схем й упереджених висновків дослідника.

Мета дослідника в роботі з джерелами — отримання сукупності фактів, а для цього потрібне використання не поодиноких джерел, а оптимальної їх кількості — сукупності, комплексу. Це передбачає встановлення істориком об'єктивних зв'язків між окремими джерелами, що входять до комплексу, систематизацію джерельної інформації, в ході якої кожне джерело зіставляється з іншими й дістає відповідну рейтингову оцінку. Такий підхід дає змогу уникнути переоцінки значення деяких джерел, об'єктивно визначити місце і роль кожного з них. Іншими словами, не можна обмежуватися в роботі з джерелами лише аналітичною критикою, яка має об'єктом окремі з них, а метою — добування окремих фактів. Треба рухатися далі — до синтетичної критики, що має своїм об'єктом комплекс джерел, а метою — отримання сукупності фактів. Синтетична критика дає можливість оцінити весь комплекс джерел з певної теми в їх взаємозв'язку, взаємообумовленості, відтворити цілісність не лише окремого джерела, а й комплексу джерел, як своєрідного феномена культури відповідного часу.

Комплекс джерел має відповідати певним вимогам. Синтезованим виразом цих вимог є поняття "надійність джерел". На думку А. Тартаковського, це "синтетичне, інтегруюче поняття, яке характеризує собою всю сукупність інформаційних потенцій джерел, що залучаються з теми даного дослідження"32.

Надійність комплексу джерел означає, по-перше, що він включає достовірні, перевірені в процесі критичного аналізу джерела; по-друге, містить джерела в обсязі, оптимальному для отримання сукупності всіх наукових фактів без будь-якого винятку; по-третє, охоплює джерела, які дають можливість встановити структурні, генетичні й трансформаційні зв'язки фактів, що мають відношення до предмета, який вивчається33.

Репрезентативність комплексу джерел залежить від характеру історичних подій, які вони відображають. Якщо для одномоментних актів історії репрезентативними можуть бути навіть поодинокі джерела, то для характеристики великих подій і процесів необхідно використовувати різнорідні джерела. Коли йдеться про тривалі історичні процеси, обов'язково слід залучати ще й масові джерела з обробкою їх сучасними методами. Таким чином, вибір оптимального обсягу джерел, необхідних для об'єктивного висвітлення подій, залежить насамперед від характеру і масштабів цих подій.

5.6. Методика роботи з масовими джерелами