Розділ 5. МЕТОДИКА ПОШУКУ, ОПРАЦЮВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛ

Проводячи атрибуцію джерел XIX — XX ст., слід мати на увазі, що тогочасні автори нерідко використовували псевдоніми, підписували свої праці лише ініціалами або видавали їх узагалі анонімно. М. Драгоманов, наприклад, мав кілька псевдонімів (Українець, Чудак, Толмачов, М. Петрик, П. Кузьмичевський та ін.). Іноді він уживав криптоніми: "Д. М.", "М. Т-ов". Для розшифрування псевдонімів можна використовувати спеціальні словники псевдонімів27.

При встановленні авторства використовуються різноманітні методичні прийоми, що ґрунтуються на текстологічному аналізі джерела, оскільки кожен автор має свій почерк, неповторний індивідуальний стиль викладу думок, своєрідні особливості мови. Виявлення елементів стилістичної своєрідності, зокрема специфіки застосування певних граматичних форм, прийомів опису історичних подій сприяє встановленню авторства джерела.

Останнім часом можливості текстологічного аналізу джерел значно збільшилися завдяки застосуванню для їхньої атрибутики кількісних методів і технічних засобів. За допомогою електронно-обчислювальних машин можна проаналізувати конструкції речень (наприклад, їх довжину, частоту, повторення у джерелах певних комбінацій літер, слів, словосполучень). Використовуючи таку методику, вчені Московського університету під керівництвом проф. Л. Мілова встановили авторство багатьох історичних джерел.

Важливим етапом джерелознавчої критики є тлумачення (інтерпретація) тексту. Надаючи великого значення цьому етапу, історики пропонували навіть вважати його особливою галуззю наукових знань — герменевтикою (від грец. слова "hermeneutike" — тлумачити, пояснювати). В термін "тлумачення тексту" історики в різні часи вкладали різний зміст:

• мистецтво розпізнавати прихований зміст тексту (В. Ланглуа, Ш. Сеньобос, Л. Пушкарьов);

• психологічне розуміння тексту (О. Лаппо-Данилевський);

• мовне і речове тлумачення (І. Крип'якевич);

• пошук класового, партійного змісту (Л. Черепній). Найбільш відповідне до сучасних вимог розуміння цього терміна запропонував О. Пронштейн. Тлумачення тексту він розглядає, як розкриття змісту джерела в "усій повноті словниково-мовного і логічного змісту" 28. Такий комплексний підхід передбачає як повне тлумачення тексту, так і з'ясування прямого або переносного змісту пам'ятки чи окремих її положень, розкриття змісту правових норм, клаузул тощо.

Мовне тлумачення включає граматичне і термінологічне вивчення тексту. Історику важливо знати мовну систему, лексику часу, який ним досліджується. Іноді неправильне тлумачення навіть окремих слів призводить до помилкових висновків. Так, учені Л. Гету і В. Сергієвич на основі неправильного мовного тлумачення 26-ї статті "Руської Правди", де йшлося про смердів та холопів, зробили висновок, що Київська Русь була рабовласницькою державою, оскільки смерди нібито мали холопів.

Одні й ті ж терміни в різні епохи, а іноді і в один і той же період, можуть мати різний зміст. Ось, наприклад, як змінився зміст окремих слів української мови за кілька століть:

XVI—XVIII ст. XX ст.

Заказати Наказати

Кавалер Лицар

Конкурс З'їзд

Тягнення Похід

Худоба Майно

В українському зарубіжжі й сьогодні уживаються слова давньоволинського і галицького діалектів або іншомовного походження, які не використовуються в Україні: прелєгент (лектор), кустос (хранитель, завідувач бібліотеки), абсольвент (випускник), дорост (юнак), повшехних (загальновідомих), одідичив (успадкував) тощо.

Варто згадати про впровадження партійно-радянськими документами 30 — 50-х років словосполучення "ворог народу", неадекватного прямому змісту. В сучасних умовах представники різних політичних партій України, використовуючи у своїх документах слово "націоналізм", вкладають у нього різний зміст (або негативний, або позитивний). Дехто вважає його синонімом слова "шовінізм", інші наповнюють його патріотичним змістом.

Складним елементом інтерпретації джерела є встановлення того, який саме зміст вкладав автор у свій текст чи зображення. Зрозуміти задум творця джерела, встановити, що саме він хотів висловити у відповідному джерелі, — це квінтесенція інтерпретації. Мистецтво історика полягає в тому, щоб зуміти подолати культурно-історичну дистанцію між ним і джерелом, почути, за висловом відомого джерелознавця О. Медушевської, суверенний голос джерела. "В ході наукового аналізу джерела,— зазначає дослідниця, — голоси обох суб'єктів — і автора, і дослідника — повинні бути чітко розрізнені"29. Такий підхід гарантуватиме від багатьох помилок у тлумаченні джерел.

Іноді помилки в оцінці джерела, тлумаченні Його змісту виникають тому, що історик дивиться на нього як сучасник своєї, а не тієї епохи, до якої відноситься дане джерело. Нагадаємо про ще один помилковий підхід: нерідко духовні помисли, прагнення, ідеї певного часу, що відбилися у джерелах, історики видають за реалії історії, а це призводить до неправильної оцінки об'єктивної дійсності. Особливо часто подібне трапляється в оцінці історичних джерел переломних часів, наприклад Української революції 1917—1920 pp. Саме цим можна пояснити разючу розбіжність у трактуванні багатьох джерел, що відносяться до цієї епохальної події в історії українського народу.