Розділ 5. МЕТОДИКА ПОШУКУ, ОПРАЦЮВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛ

Велику роль у встановленні дат документів відіграють методики спеціальних історичних дисциплін. Оскільки всі дати історик повинен наводити сучасним стилем, в разі необхідності він може звернутися до історичної хронології, яка розробила методику переведення всіх дат на сучасний стиль. Адже в різні часи побутували неоднакові системи датування. Спочатку воно велося від створення світу, а з XIV ст. — від Різдва Христового. В Росії, до складу якої у XVII ст. увійшла значна частина території України, ця система була запроваджена Петром І лише у 1700 р. У більшості країн Європи, зокрема в Польщі та Австрії, до складу яких входила частина українських земель, у 80-х роках XIX ст. юліанський календар був замінений на григоріанський. З 1 лютого 1918 р. новий стиль був запроваджений і на території Радянської Росії. Із встановленням в Україні радянської влади він був поширений і на її територію.

Цінні дані для уточнення часу виникнення деяких джерел дає палеографія. Знаючи час появи паперу, водяних знаків, різних засобів письма, алфавітів, специфіку оформлення видань за різних часів, можна уточнити дату появи джерела. Папір, наприклад, почав вироблятися в Україні ще в XVI ст., в Росії у 1716 p.; громадянський алфавіт запроваджений з середини XVІІІ ст.; металевим пером почали писати лише у XIX ст.

Іноді точно встановити дату виникнення джерела неможливо. В таких випадках слід уточнити верхню та нижню хронологічні межі створення джерела, тобто визначити не раніше і не пізніше якого часу воно могло виникнути. І. Крип'якевич радив використовувати для цього навіть найменший натяк автора на приблизний час створення документа.

У ході критичного аналізу джерела важливо провести його атрибуцію, тобто встановити авторство, оскільки кожне джерело містить інформацію не лише про певний історичний об'єкт, а й про суб'єкт, тобто його автора. Автором джерела може бути як окрема людина, так і група осіб. У найновішій історії спостерігається тенденція до збільшення питомої ваги джерел, створених колективом авторів.

До XVII ст. автори свої твори майже ніколи не підписували. Багато документів пізнішого часу, що увійшли до наукового обігу, також не персоніфіковані. Це утруднює роботу з ними.

Встановлення автора джерела, уточнення його біографічних даних (вік, освіта, професія, посада, коло інтересів, рівень поінформованості тощо) має принципове значення для аналізу джерел. Ці дані дають змогу повніше оцінити інформаційні можливості джерела. Щоправда, слід уникати крайнощів в оцінці зв'язку автора і джерела. Радянське джерелознавство, наприклад, достовірність джерел часто-густо ставило у пряму залежність від соціального походження та ідейних поглядів автора. Такий однобічний підхід призводив до недооцінки, а часом і нехтування джерел, створених представниками "панівних" класів.

Насправді зв'язок автора і джерела значно складніший. Ще О. Лаппо-Данилевський розробив систему передумов знання істини свідком або автором джерела:

• безпосередність сприйняття факту;

• ступінь участі в здійсненні факту;

• інтерес до фактів (теоретичний або практичний);

• місце свідка щодо факту;

• повнота почуттів, пережитих свідком від сприйняття факту;

• уважність свідка, його самовладання;

• рівень освіченості і наявність технічної підготовки до сприйняття факту;

• час свідчення про факт;

• настрій свідка на момент згадки про факт;

• чи пам'ятає свідок пережите досить точно;

• чи розуміє він, що саме він знає і чого саме не знає, що він запам'ятав і що не запам'ятав;

• чи хоче свідок сказати правду;

• чи прагне свідок до пізнавальних або ж корисливих цілей під час розповіді про пережитий факт26. Вказані умови з певним застереженням можуть ураховуватися й у наш час.