Розділ XIII. УКРАЇНА НА ШЛЯХУ ДО НЕЗАЛЕЖНОСТІ

У березні 1990 р. була змінена ст. 6 Конституції СРСР, з якої було вилучено положення про "керівну і направляючу" роль КПРС, що давало можливість формування нових політичних партій. Цю подію прискорило створення багатопартійної системи в Україні.

У квітні 1990 р. в Києві відбувся установчий з'їзд Української республіканської партії (УРП), сформованої на базі Української Хельсінської спілки. Спочатку партія налічувала не більше 2,5 тис. членів. Головою УРП став Л. Лук'яненко. Основною метою партії було оголошено створення Української незалежної держави. Партія мала яскраво виражену антикомуністичну спрямованість. УРП вважала ідеологію і практику комуністів за антигуманну і нелюдську, наполягала на націоналізації майна КПРС. У програму партії були включені вимоги демонополізації виробництва, переходу до ринкової економіки, приведення українського законодавства у віддовідність з нормами міжнародного права, виходу України з військової системи СРСР, створення професійної національної армії, проголошення України без'ядерною зоною.

Правіші позиції в політичному спектрі зайняли Українська національна партія (УНП), Українська християнсько-демократична партія (УХДП) і Українська народно-демократична партія (УНДП). Для них характерним були войовничий антикомунізм і радикальний націоналізм. УНП, утворена у Львові, діяла в основному на території Західної України. Своєю метою вона проголосила відновлення Української народної республіки. Для здійснення справжнього народовладдя у країні, партія наполягала на певних гарантіях. За такі гарантії вважалися: приватна власність, приватна зброя і політичний плюралізм.

УХДП, також створена у Львові, ставила за свою мету створення "вільної, самостійної, християнської України". Партія вимагала притягнення КПРС до суду "за керівну роль в скоюванні своїх злочинів проти людства і прав людини".

УНДП, на відміну від двох попередніх партій, що діяли в основному в Західній Україні, прагнула перетворитися на загальнонаціональну силу. Партія пропонувала створити "громадські комітети" з відродження Української держави, як правонаступника УНР, а також скликати Установчі збори України.

Проте ці партії залишалися досить нечисленними і не мали помітного політичного впливу.

У травні 1990 р. в Києві на свій установчий з'їзд зібралися представники 25 соціал-демократичних організацій України. Проте створити єдину соціал-демократичну партію не вдалося, делегати з'їзду розділилися на "правих" і "лівих". Праві, які були в більшості, оголосили себе Соціал-демократичною партією України (СДПУ). Вони заявили про те, що є непримиренними ворогами марксизму-ленінізму і рішуче відкидають термін "демократичний соціалізм". Проте ця партія не перетворилася на масову. Фракція лівих оголосила про створення Об'єднаної соціал-демократичної партії України (ОСДПУ). Сам термін "об'єднана" підкреслював прагнення партії поєднувати традиції як західно-української, так і східно-української соціал-демократії. Партія залишилася на позиціях "демократичного соціалізму", розглядаючи його не як соціальну модель, а як безперервний процес суспільного розвитку, який забезпечує всі цивільні свободи і конкуренцію різних форм власності. ОСДПУ виступила за федеральний устрій України.

Літом 1990 р. в Києві відбувся 1-й з'їзд Української селянської демократичної партії (УКДП). Партія виступила "за незалежну самостійну Українську народну державу", економічною основою якої будуть ринкові стосунки і різні форми власності. Проте, перш за все, УКДП була політичною силою, що відстоює інтереси українського фермерства.

У вересні 1990 р. з'явилася Партія "зелених" України. Партія поставила за мету створення "екологічно солідарного суспільства", в якому інтереси всіх "гармонійно поєднуватимуться з вищими біосферними законами природи". Крім того, було відмічено, що ні комунізм, ні капіталізм неприйнятні в сучасній Україні, якій належить шукати свій, третій шлях розвитку.

У грудні 1990 р. в Києві відбувся 1-й з'їзд Демократичної партії України (ДЕМПУ), яка була створена лідерами Народного Руху (І. Драч, Д. Павличко, В. Яворівський та ін.). Своєю головною метою партія проголосила "досягнення державної незалежності України і побудову в ній демократичного і гуманного суспільства". ДЕМПУ виступила за створення ринкової економіки, приватизацію значної частини державної власності (у тому числі і землі), створення в Україні власної валютної системи, відкриття вільних економічних зон, а також соціальну захищеність людини.

Важка криза вразила комуністичну ідеологію, КПРС і її "складову частину" - КП України. 28 вересня 1989 р. на пленум ЦК КПУ прибув М. Горбачов. Пленум звільнив від обов'язків першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького "у зв'язку з виходом на пенсію". Новим лідером українських комуністів було обрано В. Іваш-ко. Партія нарешті визнала необхідність політичного плюралізму в процесі демократичного розвитку суспільства. Проте була підкреслена неприпустимість створення партій, які прагнули змінити радянський конституційний лад і порушити цілісність соціалістичної держави.

Незабаром виявилася вся ефемерність "єдності лав КПРС". Починаючи з 1990 р. компартію почали покидати сотні тисяч її колишніх членів, і цей процес прискорювався з кожним місяцем. У січні 1990 р. в КПРС утворилася група реформаторів, що оголосили себе "Демократичною платформою". Вони вимагали відмови від монополії марксистсько-ленінської ідеології в партії, від комунізму як мети КПРС, наполягали на праві фракційної діяльності. Оскільки ці вимоги реформаторів були категорично знехтувані, вони оголосили про свій вихід з КП України і створення власної політичної партії - Партії демократичного відродження України (ПДВУ). Нова партія отримала значне число прихильників серед колишніх комуністів.

Впродовж 1990 року в Україні з'явилося близько 20 опозиційних політичних партій. Проте тільки три з них користувалися реальним впливом: Республіканська, Демократична і Партія демократичного відродження України. В той же час жодна політична партія не могла ще навіть порівнятися за своїми реальними можливостями з КП України, в якій ще залишалися близько 3 млн чоловік. Залишаючись правлячою партією, комуністи тримали під своїм контролем всі державні установи, командні висоти в економіці, правоохоронні органи, армію і КДБ.

Перші альтернативні вибори і загострення політичної боротьби в Україні

Весною 1990 р. відбулися вибори у Верховну Раду УРСР. Вибори здійснювалися на альтернативній основі, прямим, таємним голосуванням. Не дивлячись на активну протидію влади, народними депутатами було обрано багато прихильників радикальних соціально-економічних реформ.

Народний Рух і низка інших опозиційних організацій і партій створили Демократичний блок, який зумів добитися значного успіху: з 442 обраних депутатів 111 були його представниками. Блок досягнув абсолютної перемоги в п'яти областях України - Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській, Волинській і Київській. Крім того, з 373 депутатів-комуністів далеко не всі твердо підтримували політичну лінію керівництва КПУ. Проте більшість депутатів Верховної Ради як і раніше залишалися переконаними прихильниками марксизму-ленінізму.

Влітку 1990 р. багато союзних республік проголосили свій державний суверенітет. Президент СРСР М. Горбачов запропонував підписати новий союзний договір, який зберіг би єдину державу. 9 липня В. Івашко, обраний заступником генерального секретаря ЦК КПРС, подав у відставку з поста голови Верховної Ради України і виїхав до Москви. Скориставшись цією обставиною, опозиція перейшла в рішучий наступ.

16 липня Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Декількома днями раніше аналогічне рішення ухвалила Верховна Рада Російської Федерації. Проте Декларація про державний суверенітет України не отримала статусу конституційного акту і залишалася не більш, ніж планом на майбутнє. 2 серпня 1990 р. парламент прийняв закон "Про економічну самостійність Української PCP". Закон декларував право власності українського народу на його національне багатство і національний дохід; рівноправ'я різних форм власності; децентралізацію власності і приватизацію частини державних підприємств; свободу підприємництва; введення національної грошової одиниці і національної митниці.

На 17 березня 1991 р. був призначений Всесоюзний референдум, в бюлетені якого стояло лише одне питання: "Чи вважаєте Ви необхідним збереження Союзу Радянських Соціалістичних Республік як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою будуть гарантовані права і свободи будь-якої національності?". Республіки Прибалтики і Закавказзя відмовилися від проведення такого референдуму. ЦК КПУ виступив із заявою "За суверенну соціалістичну Україну в оновленому Союзі". Комуністична парламентська більшість у Верховній Раді України підтримала проведення референдуму. Гнучку і досить обережну позицію в цьому питанні зайняв Л. Кравчук, який назвав референдум "надуманим". Л. Кравчук запропонував провести разом із загальносоюзним референдумом опит населення України, якому було запропоновано наступне питання: "Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути у складі Союзу Радянських Суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?". З цією пропозицією погодилися і представники парламентської опозиції.

Напередодні референдуму був опублікований проект нового союзного договору, який не вносив кардинальних змін відносно центру до союзних республік. Референдум і опит відбулися, але не принесли ніякого практичного результату. Більшість населення України дала позитивну відповідь на обидва питання, не вирішивши, таким чином, нічого.