Розділ X. УКРАЇНА В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

У планах першої п'ятирічки (1928 - 1933 рр.) Україні відводилося значне місце. Тут створювався ряд передових підприємств-гігантів в області енергетики, металургії та машинобудування. На початку 1930-х рр. в Україні був побудований Дніпрогес - найбільша гідроелектростанція в Європі, з'явилися величезні сучасні підприємства - Харківський тракторний завод, Харківський турбінний завод, "Запоріжсталь", Новокраматорський машинобудівний завод,

Луганський паровозобудівний завод, металургійний комбінат у Маріуполі. Не дивлячись на те, що плани першої п'ятирічки не були повністю виконані, успіхи індустріалізації були значними. Поступово Україна з аграрної країни перетворювалася на індустріальну.

Форсований розвиток промисловості не підвищував життєвого рівня населення. Оголошене збільшення заробітної плати не забезпечувалося товарною масою. Гроші швидко знецінювалися, а примусові державні позики не давали можливості робити заощадження. Для швидшого обороту грошей держава розвернула широку торгівлю алкогольними напоями. Особисто Сталін дав вказівку "відкрито піти на максимальне збільшення виробництва горілки". До побуту радянських людей міцно увійшли такі поняття, як "черга", "дефіцит", "продовольча картка".

Друга п'ятирічка (1933 - 1937 рр.) продовжила тенденції першої. Цього разу Україна отримала дещо меншу частину із загальносоюзного бюджету, оскільки велика увага приділялася створенню промислової бази на Уралі. Із 4,5 тис. нових підприємств в Україні будувалося 1 тис. Проте промислове зростання республіки продовжувалося.

Для виконання напружених планів індустріалізації потрібно було максимально інтенсифікувати працю робітників. У цьому напрямі держава йшла двома шляхами. По-перше, всіляко розпалювався масовий трудовий ентузіазм, для чого вводилася система "соціалістичних змагань", "зустрічних планів", "рухів новаторів" і тому подібне. За ударну працю нагороджували орденами, було введено звання Героя Соціалістичної Праці. У 1935 р. широку рекламу отримав рекорд забійника шахти "Центральна-Ірміно" (Донбас) А. Стаханова, який перевищив добову норму видобутку вугілля в 14,5 разів. Досягнення Стаханова було негайно використане для організації змагання за перевиконання норм - стахановського руху. При цьому самі норми були значно підвищені практично у всіх галузях промисловості. На залізничному транспорті надважкі поїзди першим почав водити машиніст депо "Слов'янськ" Донецької залізниці М. Кривоніс. Трудовий ентузіазм охопив значні маси людей.

Але був ще й інший спосіб збільшення продуктивності праці - примус і страх. Відмова від роботи, прогул, брак, псування устаткування і верстатів кваліфікувалися як підривна діяльність і могли завершитися арештом і тюремним ув'язненням. Таким чином, до виконання п'ятирічних планів було підключене все працездатне населення країни.

Відсоток виконання планів другої п'ятирічки досяг 70 - 75, але і це вражало. Україна отримала ряд нових галузей промисловості, у тому числі - хімічну, авіаційну, тракторну.

Третя п'ятирічка (1938 - 1942 рр.) була фактично прямою підготовкою до війни. Офіційні асигнування на потреби армії та флоту склали небувалу цифру - 43,4 % бюджету країни. Ще більш жорсткими ставали вимоги, що стосувалися режиму роботи: робітники та інженери прикріплялися до підприємств, вводився 7-денний робочий тиждень, скорочувалися відпустки, порушення трудової дисципліни прирівнювалося до кримінального злочину. Як відомо, виконанню цих планів перешкодила війна.

Колективізація сільського господарства

Задумана і проведена більшовиками колективізація села є однією з найтрагічніших сторінок в історії України. В економічній практиці соціалізму колгоспи займають особливе місце. Це найбільш зручна форма викачування ресурсів села до державного бюджету. Крім того, селянин, позбавлений землі, переставав бути господарем і повністю залежав від держави. Влада передбачала, що зерно у селян можна буде купувати за низькими державними цінами, що дало б можливість прогодувати робочу силу в містах і фінансувати індустріалізацію за рахунок експорту хліба. Проте, оскільки державні ціни на зерно були у 8 разів нижчі за ринкові, селяни повсюдно відмовлялися продавати хліб державі.

Поштовхом до суцільної колективізації стала хлібозаготівельна криза 1928 р. В Україні цей рік був неврожайним, і селяни почали ще активніше ухилятися від державних хлібозаготівель. Сталін наказав почати прямі реквізиції зерна. Це означало крах нової економічної політики і неминучу колективізацію сіл. Восени 1929 р. новий генеральний секретар ЦК КП(б)У С. Косіор оголосив головним завданням комуністів проведення суцільної колективізації в Україні.

Оскільки переважна більшість селян не бажали розлучатися зі своєю власністю, до колгоспів заганяли насильно. Спочатку усуспільнювалось все - земля, інвентар, худоба, свійська птиця і так далі. Пізніше селянам дозволили мати невелику присадибну ділянку. Позбавлені всіх прав, колгоспники отримували від держави чисто символічну плату. Почалася активна боротьба з "куркулями" і "ліквідація куркульства як класу". На практиці це означало фізичне знищення заможних селян. За роки колективізації в Україні експропріювали близько 200 тис. селянських господарств. Разом із членами сімей це склало приблизно 1,5 млн чоловік. Переважна більшість із них була вислана на Крайню Північ і до Сибіру, де багато хто загинув.

До середини 1930-х рр. колективізація в Україні "успішно" завершилася. Майже в 28 тис. українських колгоспів було зосереджено 93 % селянських господарств, яким належало 98 % посівних площ. Згідно комуністичної теорії земля й інвентар колгоспів належали селянам. На практиці колгоспи були зобов'язані суворо виконувати державні замовлення на сільськогосподарську продукцію і повністю контролювалися призначеними владою чиновниками. Зостаннім, відносно незалежним класом - селянством - було покінчено. В Україні утвердилась тоталітарна система.

Голодомор 1932 - 1933 років

Великий терор

Практично одночасно з колективізацією в Україні, як, втім, і у всьому СРСР, почалася нова хвиля терору. У 1930 р. в Харкові пройшов судовий процес над членами організації "Союз звільнення України". Сьогодні неможливо точно визначити, чи існувала організації насправді, чи справа була сфабрикована ГПУ. Проте 45 видних представників української інтелігенції було арештовано і заслано до сибірських таборів, де вони і загинули. Репресії набирали небаченого розмаху. ГПУ десятками фабрикувало справи про "таємні антирадянські організації", заарештовували і піддавали тортурам десятки і сотні тисяч людей по всій Україні.

Свого апогею терор досяг у 1937 - 1938 рр. У ці роки під ніж репресій потрапили і представники партійної еліти. "Стара партійна гвардія" вже не влаштовувала Сталіна, який отримав неподільну особисту владу, необхідно було розчистити місце для нової бюрократії, абсолютно відданої "вождеві". З 102 членів і кандидатів у члени ЦК КП(б)У було розстріляно 100, з 11 членів українського Політбюро загинуло 10 чоловік. Була фізично ліквідована практично вся верхівка КП(б)У й уряди УРСР. П. Постишева відкликали до Москви і незабаром розстріляли. Така ж доля спіткала лідера українських комуністів С. Косіора і голову Раднаркому України В.Чубаря. У січні 1938 р. партійну організацію України очолив М. Хрущов, який прибув із Москви. Репресії продовжилися з новою силою. Влітку 1938 р. були заарештовані та розстріляні всі 17 міністрів Радянської України. Черговий глава українського уряду П. Любченко, застреливши дружину, наклав на себе руки. Всього репресіям були піддані 40 % членів КП(б) У. Хрущов доповідав до Москви, що партія "вичищена до блиску".

У 1934 р. столиця Радянської України була переведена з Харкова до історичного Києва. У 1936 р. була прийнята нова Радянська Конституція, а її український варіант з'явився в 1937 р. Ця Конституція оголошувала про "перемогу соціалізму" в СРСР. У головному документі країни проголошувалися всі демократичні права для її громадян, які нічим не підтверджувалися на практиці. СРСР ставав суворо централізованою, унітарною державою. Союзні республіки не мали ніякої самостійності й автономії. Тоталітарний режим не допускав ніяких проявів незалежності від держави суспільно-політичного й економічного життя. Остаточно затверджувався неподільний контроль держави і, насамперед, партії над усіма сферами суспільного життя і над кожною особою окремо. Україна вступила в епоху "соціалізму".

Західна Україна в міжвоєнний період

Українці в Польщі