Розділ «ЛІТОСФЕРА І РЕЛЬЄФ»

На основі детального вивчення доступної інформації про період докембрію науковці досить повно описують давній розвиток земної кори. Вони вважають, що 3,5 млрд років тому відбувався активний вулканізм, який супроводжував^ ся виділенням значних об'ємів газів.

Наприкінці архею вже існували літосферні плити з невеликими материковими масивами, які з часом стали ядрами континентальних платформ, їх розміри поступово збільшувались за рахунок нарощування та об'єднання. Рухаючись назустріч, уже сформовані континенти наприкінці протерозою утворили єдиний материк — Мегагею. Але через певний час потоки магми розкололи його на окремі частини, що вже значною мірою нагадували сучасні.

Пізніше в межах платформ виникли ділянки плавного прогинання або розколення вздовж глибинних розломів. Активізація тектонічних рухів у другій половині палеозойської ери була пов'язана з тим, що материки знову об'єдналися у суперматерик Пангею. Інтенсивні горотворчі процеси зумовили виникнення великих гірських систем на окраїнах давніх платформ. До них належать Уральські гори, Гіндукуш, Каракорум, Тянь-Шань, Кунь-Лунь, Тибет,, гірські системи Середньої та Північної Європи, північний захід Африки та Східна Австралія. Тоді ж сформувалися й молоді платформи — Скіфська, Туранська, Західносибірська плити.

Мезозойська ера ознаменувалася розпадом Пангеї на Лавразію та Гондвану, утворенням між ними океану Тетіс. Горотворчі процеси виявилися переважно на окраїнах Лавразії (гори Криму, Північно-Східного Сибіру). Поступово розкололися й ці два великі материки. Розсу

ваючись у результаті розвитку літосферних плит, вони утворили материки та океани у сьогоднішніх межах.

Сьогодні виділяють сім великих літосферних плит: Північноамериканську, Південноамериканську, Євразійську, Африканську, Індо-Австралійську, Антарктичну і Тихоокеанську. Усі вони, за винятком Тихоокеанської, містять у собі материкові брили із сусідніми ділянками океанічного дна.

Вулкани та райони їхнього поширення

Землетруси та райони їхнього поширення

Землетруси — це раптові підземні поштовхи і струси земної поверхні, що виникають у результаті розривів та зсувів земної кори, і передаються на значні відстані у вигляді пружних коливань.

Осередки (гіпоцентри) землетрусів розташовані на глибині декількох десятків кілометрів у земній корі.

Пружні хвилі, що виникають в осередку землетрусу, досягаючи поверхні, призводять до утворення тріщин, вертикальних коливань, зсувів. Найвідчутніші коливання спостерігаються безпосередньо над осередком землетрусу, тобто у його епіцентрі.

Щороку спеціальні прилади — сейсмографи — реєструють близько 1 000 000 поштовхів, серед яких до 6000 є відчутними для людей. Для вивчення землетрусів у світі створена мережа сейсмічних станцій.

Інтенсивність землетрусів оцінюється за 12-ти-бальною шкалою на основі врахування деформацій шарів Землі, ступеня пошкодження будинків.

До гіпоцентрів землетрусів належать межі літосферних плит, зони розломів, області утворення молодих складчастих гір. Райони їхнього поширення — сейсмічні області — розміщені по земній кулі нерівномірно. Найчастіше ці природні явища спостерігаються в Альпійсько-Гімалайському (53 % землетрусів) і Тихоокеанському (39 %) поясах.

Форми земної поверхні

Складчасті та складчасто-брилові гори

Зовнішні сили, що зумовлюють зміни земної кори

Дія зовнішніх сил переважно приводить до згладження великих нерівностей на поверхні Землі, створених внутрішніми силами. З дією зовнішніх сил пов'язане утворення різних малих форм — ярів, заплав, зсувів тощо, тобто вторинного рельєфу. Його формування відбувається в результаті денудації (руйнування і виносу гірських порід), або акумуляції (зупинки руху і відкладання частинок). У першому випадку це веде до зниження рівня поверхні, а в другому — до підвищення.

Джерелом енергії для екзогенних рельефотвірних процесів є сонячне випромінювання, сила тяжіння Землі, її добовий рух навколо своєї осі. Вони й зумовлюють вивітрювання гірських порід, переміщення продуктів руйнування, роботу текучих вод, хвиль, льодовиків. Отже, екзогенні форми рельєфу можуть бути різними за походженням (генезисом): гравітаційні (під дією сили тяжіння), водні, льодовикові, карстові (пов'язані з процесами розчинення гірських порід), еолові (вітрові), біогенні (пов'язані з діяльністю живих організмів).

Генетичні типи рельєфу