РОЗДІЛ 1.СУТЬ І ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

У нашій державі перші монети було викарбовано наприкінці X ст. за князя Володимира (помер у 1015 р.) і його синів — Святополка (980—1019 pp.) та Ярослава Мудрого (978—1054 pp.). Раніше в торговому обороті Київської Русі використовували римські, візантійські та арабські монети.

Перші монети Київської Русі карбувалися зі срібла (срібники) і золота (златники). На відміну від монет, що карбувалися у Західній Європі (талери), на яких написи зроблено латинською мовою, у той час уже незрозумілою для широких верств населення, перші монети нашої держави мали написи старослов’янською мовою. На лицьовому боці перших монет (вона називається аверс), був зображений князь Володимир, що сидить на престолі, і напис: »Володимир на столі». На зворотному боці монети (вона називається реверс) зображено тризуб, нинішній малий герб нашої незалежної держави, а тоді княжий знак Володимира, і зроблено напис: »А се його злато».

Поряд із повноцінними грошима (монети з грошового металу, яким у багатьох народів аж до кінця XIX ст. одночасно було срібло й золото) функцію засобу обігу виконували і монети з інших металів. Це неповноцінні гроші. Такими за золотого монометалізму стають мідні та срібні монети. Ці гроші мають власну вартість, але вона набагато нижче тієї вартості, яку вони являють. їх поява обумовлена двома основними обставинами:

По-перше, мідь і срібло, як відомо, історично раніше від золота виконували функції грошей.

По-друге, такі гроші були необхідні для обслуговування дрібних покупок, тому що придбання невеликих кількостей товару вимагало дуже маленьких порцій золота. Карбування золотих монет такої малої вартості пов’язано зі значними технічними складнощами.

Функція грошей як засобу обігу призводить до розриву обміну в часі і просторі. Якщо в простому товарному обміні Т—Т (бартер) акт обміну в цьому відношенні нерозривний, то в обміні Т— Г—Т той, хто продав свій товар (перша частина акта Т—Г), не зобов’язаний тут же і в той же час купувати інший товар, тобто здійснювати акт Г—Т. Це може викликати кризові явища в суспільному виробництві. Оскільки кінцевою метою будь-якого суспільного виробництва є задоволення потреб людини в різних споживних вартостях, то ця можливість може бути реалізована тільки за умови збігу певної сукупності обставин. Проте дану особливість функції грошей як засобу обігу важливо враховувати при організації руху товарів і грошей.

Засіб нагромадження. Сутність функції грошей як засобу нагромадження полягає в тому, що гроші виходять зі сфери обігу і перетворюються в скарб. Цю функцію виконують повноцінні гроші, хоч у практиці грошового обігу товаровиробники накопичують і їх знаки у вигляді паперових та неповноцінних грошей.

Однак у періоди знецінювання паперових грошей яскраво виявляється фіктивність скарбів, накопичених у вигляді таких грошей.

Нагромадження грошей у вигляді скарбу спочатку пов’язане з тим, що гроші стають утіленням багатства і влади. У цьому сенсі, якісно гроші безмежні, але кожна конкретна сума грошей завжди обмежена, має свою кількісну межу. За словами К. Маркса, протиріччя між якісною безмежністю грошей і їх кількісною обмеженістю знову й знову штовхає збирача скарбів на сизифову працю нагромадження, (див. К.Маркс.— Капітал.— Т. 1.— С. 144.)

В умовах металевого грошового обігу скарби виконують роль певних резервуарів. При відносному скороченні товарної маси гроші наповнюють ці резервуари. Вони перетворюються у скарби через те, що гроші являють собою не просто реальний товар, а ще й такий товар, що є загальним еквівалентом і стає втіленням багатства, здатного перетворитися в будь-яку споживну вартість. При збільшенні товарної маси гроші виймаються зі скарбів. Тому останні виконують роль привідних і відвідних каналів, завдяки яким регулюється грошовий обіг у країні, а сфера грошового обігу не переповнюється зайвою кількістю грошей.

З розвитком товарного виробництва і товарного обігу функція нагромадження зазнає великих змін. Вони полягають у тому, що нагромадження грошей стає одним із моментів безперервної організації суспільного відтворення. Так, нагромадження грошей необхідно для закупівлі товарів сезонного характеру, видачі заробітної плати, придбання устаткування і т. ін. На відміну від простої форми нагромадження у вигляді збирання скарбів у розвинутому товарному виробництві гроші не виходять остаточно зі сфери обігу, не перетворюються в скарб, а на умовах терміновості, платності і повернення використовуються тими, хто має в них тимчасову потребу.

У той же час трансформація даної форми нагромадження не призводить до її повного зникнення. Утворення скарбів, або тезаврація, (від грецького thesauros — скарб) відбувається як на приватному рівні (приватна тезаврація), так і на державному (державна тезаврація).

У розвинутому товарному виробництві в ролі тезавранта виступає не тільки золото в злитках, а також і ювелірні вироби, предмети розкоші, майно тощо. Що ж стосується держави, то вона, як правило, створює золото — валютні резерви. При цьому її золоті запаси переважно формуються зі злитків золота, золотих монет та ювелірних виробів високої художньої цінності.

Нині все нагромаджене у світі золото (за оцінками фахівців, це приблизно 91 тис. тонн золота) існує у трьох основних формах. По-перше, це золото, яке держави зберігають у вигляді централізованих запасів у своїх казначействах і центральних банках. Це так зване монетарне золото, воно зберігається переважно у вигляді високопробних золотих злитків. Ця форма існування золота охоплює золоті запаси в 35 тис. тонн. Серед країн найбільший запас золота мають США. Він становить трохи більше 8 тис. тонн. На другому місці Німеччина — 3 тис. тонн, а на третьому— Швейцарія, золоті запаси якої налічують 2,6 тис. тонн. Монетарне золото зберігається в спеціальних сховищах. США зберігають своє золото у фортеці Форт-Нокс (штат Кентуккі), а також у Вест-Пойнті (штат Нью-Йорк). Інші країни повністю або частково зберігають своє золото у США. Для цього в цій країні є ще одне сховище в надрах Манхеттена. Там знаходиться також золото МВФ і золото більше, ніж 70 країн. Серед країн, що мають значні запаси золота, все своє золото у себе традиційно зберігає тільки Франція.

По-друге, це золото, що належить приватним особам, банкам, фірмам. Це золото зберігається як у злитках різної ваги, так і у вигляді ювелірних виробів та нумізматичних цінностей. Усього, за підрахунками фахівців, на цю форму існування золота припадає приблизно 24 тис. тонн золота.

По-третє, це те золото, що використано в зубопротезній і ювелірній справах, а також в інших галузях промисловості (наприклад, у військовій техніці, приладах тощо). На цю форму існування золота припадає приблизно 32 тис. тонн золота.

Наша молода держава нічого не одержала з золотого запасу колишнього Радянського Союзу. Тому завдання створення такого запасу для України є дуже актуальним. Уже в 1996 році на трьох родовищах розпочато гірничі роботи, а в листопаді 1997 .р. прем’єр-міністр України В. Пустовойтенко продемонстрував перший злиток українського золота вагою 0,5 кг, відлитий у формі тризуба. Його виплавлено із золота, добутого на Кіровоградському родовищі. Золото видобувають також у Закарпатті (Мужиївське родовище). Слід зазначити, що Україна використовує під час видобутку золота так звані гравітаційні технології. І хоч вони менш ефективні, ніж ті, що передбачають використання ціанідів, зате екологічно безпечні. Вже на початку нового століття золотий запас України становив близько 5 тонн.

Засіб платежу. Сутність функції грошей як засобу платежу полягає в тому, що покупець оплачує товар не в момент придбання товару, а через якийсь час. У цьому русі грошей, що здійснюється після руху товару, реалізується їх функція як засобу платежу. Вона тісно пов’язана з іншими функціями грошей і насамперед із їх функцією як міри вартості.

У функції грошей як засобу платежу особливо чітко виявляється факт розколу всього товарного світу на два полюси: споживну вартість і вартість. Якщо перший представлений усією різноманітністю товарів, то другий — грошима, загальним еквівалентом, що виступає як реальне буття мінової вартості. Це особливо очевидно, коли ці гроші здійснюють свій самостійний рух як засіб платежу.

Розвиток товарного виробництва сприяє поступовому розширенню кредитних відносин, і в сучасному високорозвиненому товарному виробництві вони стають важливою складовою частиною економічних відносин. Реалізація функції грошей як засобу платежу приводить до формування таких зв’язків між виробниками, які ширше і глибше, ніж ті відносини, що виникають між ними у процесі простого товарообміну (Т—Т) або товарообміну за допомогою грошей як засобу обігу (Т—Г—Т). У цих умовах неплатіж за будь-якими угодами може призвести до грошово-кредитних криз.