РОЗДІЛ 2. ГРОШОВИЙ ОБІГ І ГРОШОВА МАСА

Реалізація суті і функцій грошей здійснюється в процесі "їх постійного руху. В найбільш узагальненому визначенні цей рух грошей називають грошовим обігом.

Грошовий обіг здійснюється між усіма суб’єктами ринкової економіки і в цілому обслуговує реальний рух товарів та послуг. Але сфера грошового обігу є відносно самостійною, тому в загальному обороті матеріальних благ, послуг і грошей рух грошей виступає як такий, що не пов’язаний з рухом реальних благ. Отже грошовий обіг — це складне і структуроване явище. У ньому як певні складові частини виділяють грошові потоки, що обслуговують як рух реальних благ, так і функціонування фінансово-кредитних відносин. Усі ці грошові потоки входять у єдину систему грошового обігу, тісно взаємопов’язані між собою, і порушення, які можуть виникнути в тому чи іншому грошовому потоці, як правило, відбиваються на інших потоках. Це гостро ставить проблему збалансованості грошових потоків, яку слід розглядати як з погляду оптимізації самої сфери грошового обігу, так і з погляду зв’язку грошового обігу з тими постійними змінами, що мають місце у суспільному виробництві.

Проблема грошового обігу тісно пов’язана зі структурою самої грошової маси. Вона неоднорідна і в міру вдосконалення товарно-грошових відносин постійно ускладнюється за рахунок тих нових фінансових інструментів, які з’являються в процесі розвитку грошового обігу. Визначення структурних елементів грошової маси та їх особливостей дає змогу точніше з’ясувати питання про кількість грошей, необхідних для обігу.

Грошовий обіг постійно змінюється як в загальних особливостях своєї організації, так і у своїх масштабах. Зростання виробництва й інші чинники безпосередньо впливають на загальну масу грошей, потребуючи її постійного поповнення. Цей механізм неоднозначний, характеризується великою складністю і вимагає вдосконалення самого процесу поповнення грошей в обігу.

2.1. Грошовий обіг і його структура

2.2. Загальна схема грошового обігу і грошові потоки

Грошовий обіг здійснюється між певними суб’єктами ринку і складається з певних грошових потоків. Грошовий потік — це рух грошей, який має певний напрямок, пов’язаний з обслуговуванням руху відповідного потоку товарів та послуг і характеризується певними особливостями. Загальна схема руху товарів і грошей може бути подана за допомогою моделі кругообігу продуктів і доходів (рис. 1).

Власниками практично всіх ресурсів (при певному припущенні) у ринковій економіці є сімейні господарства. Саме їм належать трудові ресурси, земля, засоби виробництва тощо. З цим товаром вони й виходять на ринок ресурсів, де й продають свою робочу силу, землю, засоби виробництва, або здають матеріальні ресурси в оренду. Як оплату за свої ресурси вони отримують гроші у вигляді заробітної плати, дивідендів, виторгу від продажу засобів виробництва, гонорарів тощо. Рух цієї сукупності доходів утворює перший грошовий потік, що є частиною руху національного доходу країни і відображає останній у фазі його розподілу (тобто до перерозподілу).

На ринок ресурсів як головні покупці виходять фірми, яким для організації виробництва необхідно отримати ресурси. За отримані ресурси фірми сплачують грошовий еквівалент, який можна визначити як потік 2. Він забезпечує безперервність надходження у сферу виробництва виробничих ресурсів, а відтак, і безперервність виготовлення продукції.

Виготовлена фірмами продукція надходить на ринок продуктів, що викликає до життя потік грошей із цього ринку на фірми, формуючи їх загальну виручку від продажу (потік 3).

На ринок продуктів з частиною своїх доходів виходять сімейні господарства. Вони формують ще один грошовий потік (потік 4), який дозволяє населенню задовольнити свої потреби в предметах споживання і послугах.

Ринкова економіка, як відомо, базується на існуванні як приватної та колективної, так і державної форми власності. У сучасних умовах держава виступає не тільки власником значних матеріальних ресурсів, але й прямим учасником суспільного виробництва. Це означає, що держава виходить на ринок ресурсів, пропонуючи ту частину ресурсів, яку вона за даних умов планує реалізувати. Продаж цих ресурсів формує грошовий потік (потік 5), який іде з ринку ресурсів і надходить до держави. Маючи своє виробництво, держава виходить також і на ринок товарів, пропонуючи продукцію державних підприємств. Це формує ще один грошовий потік (потік 6).

У сучасних умовах жодна країна не може існувати ізольовано. Різними формами економічного співробітництва її економіка пов’язана з економікою інших країн. Ці взаємозв’язки реалізуються переважно у формі міжнародної торгівлі, що здійснюється на світовому ринку. На цей ринок виходять сімейні господарства, імпортуючи необхідні їм товари і формуючи новий грошовий потік (потік 7), який через процес конвертації виходить за межі держави. Разом з тим на світовий ринок виходять також фірми, що експортують вироблену продукцію, або надають послуги. У зв’язку з цим виникає ще один грошовий потік (потік 8).

Усі розглянуті грошові потоки характеризуються тим, що вони обслуговують рух реальних товарів. Тут має місце обмін еквівалентів і тому товарна й грошова маса, яка відображає вартість усієї сукупності товарів та послуг, при даному масштабі цін збалансована з товарною масою. Ці потоки характеризують принаймні ще дві особливості. По-перше, в основі обміну лежить еквівалентність з тією лише різницею, що обмін на внутрішньому ринку здійснюється за вартістю, сформованою в даному суспільному виробництві. У той же час товари та послуги, які експортуються або імпортуються зі світового ринку обмінюються за інтернаціональною вартістю, формування якої має свої певні особливості відносно національної вартості товарів. По-друге, грошові потоки, пов’язані з експортом та імпортом, можуть бути незбалансованими (від’ємне або позитивне сальдо зовнішньоторговельного обороту) і тоді це певним чином впливатиме на рух грошей на внутрішньому ринку країни.

Окрім розглянутих потоків, ще є рух грошей, не пов’язаний з рухом реальних благ. Це так звані потоки фінансово-кредитної групи. Вони охоплюють грошові потоки у вигляді руху грошей, пов’язаних з виплатою податків. На цій основі формується потік грошей від сімейних господарств (потік 9) і потік від фірм (потік 11) до державного бюджету. Ці фінансово-кредитні потоки характеризуються безеквівалентністю, бо платник податку нічого не отримує натомість. Слід зауважити, що навіть у ринковій економіці все ж має місце і певний зворотний грошовий потік, який надходить з бюджету на підтримку сімейних господарств переважно у вигляді трансфертних платежів (потік 10), приватних і колективних підприємств та установ (потік 12). Але ці потоки нерівнозначні з потоками, які формуються на основі податкових платежів. Вони значно менші — це, по-перше; по друге, допомога держави фірмам, як правило, не набуває форми грошей, тому потік 12 існує скоріше як можливість, а не реальність. Виняток становлять хіба що випадки підтримки державою підприємств тих галузей, розвиток яких є пріоритетним. Так, скажімо, з 2001 р. держава бере на себе сплату значної частки відсотка по кредитах, які комерційні банки надають селянам на розвиток сільськогосподарського виробництва.

У системі організації грошового обігу важливу роль відіграє фінансовий ринок. Його загальна функція полягає в забезпеченні акумуляції тимчасово вільних коштів і їх надання в позику на тимчасове користування. Саме на цей ринок в основному направляються заощадження сімейних господарств, формуючи ще один фінансово-кредитний потік (потік 13). Водночас виробничий сектор, який для свого розвитку постійно потребує додаткових інвестицій, отримує позики на фінансовому ринку (потік 14). Ці потоки пов’язані з рухом грошей як товару, але специфічного. Гроші як товар не мають вартості, тому тут у цілому немає еквівалентного обміну, але є певна плата за тимчасове користування грошовим капіталом.

Дуже схожими на розглянуті потоки за своїм внутрішнім економічним змістом є грошові потоки, які складаються з руху капіталу, що надходить зі світового фінансового ринку на вітчизняний і навпаки (потоки 15 та 16). Цей рух міжнародного за характером капіталу найчастіше є спекулятивним, тобто таким, що керується у своєму русі поточною кон’юнктурою того чи іншого фінансового ринку. Тому в разі виникнення у країні якихось труднощів, наприклад, помітного спаду темпів виробництва, стійкого від’ємного сальдо платіжного балансу тощо починається відплив цього капіталу, що створює певні труднощі у функціонуванні фінансового ринку, а часто й усієї економіки в цілому.

Грошовий обіг, як уже зазначалось, тісно пов’язаний з кругообігом товарів та послуг. Це ставить проблему підтримки постійної рівноваги між суспільним виробництвом і грошовою сферою.

Її вирішення передусім пов’язано з балансуванням грошових потоків у самій цій сфері. Зупинимось на деяких найбільш загальних взаємозв’язках між окремими грошовими потоками.