Розділ «ТЕМА 11. ВИДАТКИ ДЕРЖАВИ НА ОБСЛУГОВУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ»

Механізм проведення реструктуризації визначається залежно від резиденства кредиторів, типу боргу тощо. Реструктуризуються лише борги, строк погашення яких перевищує І рік, які виникли до настання "дати відліку", і за наявності відповідних кредитних угод між країною-боржником та МВФ. Строки погашення боргу мають припадати на період кредитування її МВФ.

Реструктуризація боргів може проводиться Паризьким або Лондонським клубами кредиторів, окремими кредиторами, що не входять до зазначених клубів (раніше входили до Токійського клубу), та іншими неклубними кредиторами.

Можуть застосовуватися наступні схеми реструктуризації: відстрочка по платежах на декілька років, з наступними пільговими періодами, а потім платежами у повному обсязі; доповнення існуючих угод новими кредитами; перетворення заборгованості за відсотками в основну суму боргу; обмін частини заборгованості за ринковим курсом на акції державних підприємств.

Існують наступні методи реструктуризації зовнішнього державного боргу: І) "зовнішній борг/облігації" - переоформлення існуючого державного боргу у нові ринкові боргові інструменти - цінні папери. Найпоширенішим способом проведення подібних угод є так званий план Брейді.

У рамках плану Брейді може передбачатися: використання операцій зниження боргу та зменшення виплат в рахунок його обслуговування (ООБЯ) на ринковій основі; проведення цих операцій із використанням ресурсів міжнародних фінансових організацій; достроковий викуп боргових зобов'язань позичальника за цінами вторинного ринку; застосування конверсійних схем обміну боргу на акціонерний капітал; реалізація позичальником середньострокової стабілізаційної програми.

За планом Брейді відбувається переоформлення заборгованості на ліквідні фінансові інструменти — "облігації Брейді" — цінні папери, які випускаються внаслідок обміну кредитних вимог комерційних банків на нові облігації, забезпечені заставою. Паритетні і дисконтні облігації є найбільш поширеними різновидами облігацій Брейді. Вони випускаються з терміном погашення 30 років і мають забезпечення у вигляді безризикових активів (в основному казначейських зобов'язань США) [7, с. 24].

Умови кожної з операцій плану Брейді визначаються шляхом переговорів між країною-позичальником і Консультативним комітетом банків. Умови реструктуризації боргу мають бути погоджені з критичною масою кредиторів, яким пропонуються різні варіанти для обміну їх боргових вимог. Підставою ж для реалізації такої схеми в тій чи іншій країні є узгодження урядом цієї держави програми економічних дій з МВФ;

2) "зовнішній борг-акції" - обмін боргових зобов'язань на акції в межах державної програми приватизації. Компанія-інвестор купує на вторинному ринку борговий інструмент, що підлягає конверсії, для наступного його обміну в центральному банку країни-боржника за місцеву валюту. Отримані кошти використовуються за чітким призначенням - здійснення прямих або портфельних інвестицій. Обмін боргів на валюту може відбуватися як за номіналом, так і зі знижкою, в тому числі на аукціонах, де виграє той, хто запропонує найбільшу знижку з номінальної вартості боргових зобов'язань, що обмінюються. При цьому регулюючі органи країни-боржника можуть стимулювати капіталовкладення в пріоритетні сфери через спеціальні квоти, преференції, податкові пільги. Особливість даної схеми - зміна якості структури активів інвесторів: відбувається заміна боргових зобов'язань на принципово новий фінансовий інструмент, який не передбачає надання фіксованого доходу інвестору. Перевагами даної схеми є: зменшення зовнішнього боргу, скорочення обсягу субсидіювання державних підприємств, збільшення оподатковуваної бази у майбутньому, сприяння експорту, заміщення імпорту вітчизняним виробництвом. Недоліками зазначеної схеми реструктуризації є: скорочення податкових надходжень до державного бюджету, інфляція (обмін фінансових коштів при проведенні широкомасштабних операцій за даною схемою потребує супровідних компенсаційних грошово-кредитних операцій);

3) "сек'юритизація боргу" передбачає випуск позичальником нових боргових цінних паперів, які або підлягають продажу і виручка від їх реалізації спрямовується на викуп боргу, або безпосередньо обмінюються на поточні боргові зобов'язання. Якщо продаж нових цінних паперів відбувається за ціною, що перевищує курс існуючих зобов'язань, то загальна сума боргового тягаря для позичальника знижується. Така схема може бути реалізована, якщо вдасться забезпечити пріоритетність нових боргових зобов'язань відносно інших. Якщо ж нові цінні папери не мають ніяких переваг чи додаткових гарантій, вони можуть бути продані лише за тим же курсом, за яким котируються існуючі. У такому випадку проведення операції сек'юритизація втрачає сенс [7, с. 25];

4) "зовнішній борг/внутрішній борг" - випуск центральним банком облігацій із номіналом у місцевій валюті в обмін на зовнішні боргові зобов'язання. Недоліком даної схеми є: розміщення державних боргових зобов'язань на внутрішньому ринку створює конкуренцію ринку корпоративних облігацій, що обмежує можливості розвитку підприємств за рахунок залучених фінансових коштів;

5) "зовнішній борг-експорт" полягає у погашенні зобов'язань у формі отримання кредиторами права на реалізацію вітчизняного товару за встановленою ціною, частина від якої повертається боржнику, інша (обумовлена) частина залишається у кредитора в рахунок погашення виставлених вимог.

Позитивний ефект для країни-боржника при застосуванні цієї схеми може бути досягнутий, якщо в зарахування зовнішнього борг)' йдуть товари кінцевої переробки, що сприяє зміцненню вітчизняного, орієнтованого на експорт, виробництва, товари, які з тих чи інших причин зазнають дискримінації на зовнішніх ринках, а також якщо зарахування експортних товарів (навіть високоліквідних) відкриває нові ринки збуту [U.C. 52];

6) "зовнішній борг—програми розвитку" є механізмом реструктуризації країн, що розвиваються, при одночасному покращенні їх соціально-економічних умов.

Такі операції можуть набувати форми обміну боргових зобов'язань на екологічні програми та обміну боргових зобов'язань на програми технічної, гуманітарної допомоги.

Конверсія боргових зобов'язань на екологічні програми є варіантом полегшення боргового тягаря країни за рахунок здійснення глобальних екологічних послуг світовому співтовариству. Застосування схеми "зовнішній борг-екологія" може здійснюватися тільки із офіційними кредиторами, тому що комерційні банки і фірми не мають потенціалу для фінансової підтримки екологічних проектів на безповоротній основі.

Конверсія боргових зобов'язань на програми технічної, гуманітарної допомоги здійснюється, як правило, через викуп донором чи спеціалізованою установою зовнішніх зобов'язань на вторинному ринку за погодженого ціною у національній валюті; отримані кошти згодом спрямовуються на фінансування програми розвитку, схваленої урядом-позичальником;

7) "викуп зовнішнього боргу" передбачає викуп боргових зобов'язань держави на вторинному ринку з дисконтом за іноземну валюту. Дана ринкова схема реструктуризації боргу передбачає два варіанти реалізації:

- регулюючий фінансовий орган держави звертається до тримача цінних паперів із пропозицією про викуп облігацій, що йому належать, за фіксованою ціною, при цьому торги даними паперами призупиняються на деякий час. Як правило, дана пропозиція супроводжує схему реструктуризації "зовнішній борг/облігації";

- здійснення подібної до першого варіанта операції монетарної влади на відкритому ринку, коли регулюючі органи, користуючись сприятливою ринковою ситуацією, через певні структури купують облігації на вторинному ринку. При цьому вони можуть як фактично здійснювати дострокове погашення, так і використовувати їх у майбутньому з метою отримання торгового прибутку;

8) "списання зовнішнього боргу" передбачає безоплатне списання зовнішнього боргу країною-кредитором - частково чи цілком. Списання боргу є найгіршим варіантом розв'язання боргової проблеми - абсолютним дефолтом (повною відмовою боржника від своїх зобов'язань) - і найкращим для обох сторін (боржника і кредитора) - реструктуризацією, яка передбачає переоформлення боргу в тій чи іншій формі (нехай навіть з деякими втратами для кредитора). Подібна практика досить часто застосовується, наприклад, Паризьким клубом кредиторів до найбідніших країн світу. Показниками ефективності управління державним боргом є: