Розділ «ТЕМА 11. ВИДАТКИ ДЕРЖАВИ НА ОБСЛУГОВУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ»

У процесі управління державним боргом виділяють такі напрямки [1, с. 298-299]:

1) планування: визначення у вигляді щорічних директив цілей управління; запровадження в адміністративному порядку з врахуванням кон'юнктури світових фінансових ринків показників стану заборгованості; розміру відсоткових ставок і платежів; валютної структури боргу та його терміновості; співвідношення між боргом, утвореним на умовах фіксованої та плаваючої відсоткових ставок; обсягів залучення нових кредитів;

2) оцінка операцій: систематичне проведення фінансово-економічної оцінки фактичних результатів проведення кожної операції у сфері залучення кредитів і управління боргом, стану боргового портфеля. За кордоном використовують кілька методик оцінки: метод базових вартісних оцінок, аналіз розриву та дюрації, довершений попередній аналіз, моделювання за схемою "вартість проти ризику";

3) відстеження кон'юнктури: постійне відстеження кон'юнктури на окремих кредитних ринках у розрізі контролю за зміненою валютних курсів та відсоткових ставок. При цьому можливе використання таких методик, як: складання кривих форвардних операцій і кривих прибутковості облігаційних позик; кореляція відсоткових ставок і валютних курсів. Правильне розуміння інвестиційного попиту, урахування показників розвитку світової економіки забезпечують ефективне управління борговим портфелем;

4) підтримка контактів з кредиторами: представлення реальної інформації про потреби країни в позикових коштах у контексті ухваленої стратегії розвитку економіки:

5) активне управління боргом: перехід від формального виконання зобов'язань за кредитними угодами до активного управління борговим портфелем. Після визначення цілей та проведення аналізу стану фінансових ринків доцільне застосовування методів цільового впливу на структуру та терміни боргового портфеля. Вибір позикових інструментів та часу здійснення емісії має бути орієнтований на використання оптимальних ринкових умов. При активному управлінні боргом нормою є застосування "попереджувальних" позик, забезпечення високої ліквідності позик, зворотний відкуп власних боргових зобов'язань;

6) управління ризиками: моніторинг кредитних ризиків є однією з обов'язкових умов ефективного управління боргом. Потрібна добре поставлена система оцінювання та управління ризиками, а також застосування жорстких вимог до рівня кредитних рейтингів інвесторів (кредиторів). Крім того, має бути розроблено юридичну процедуру нейтралізації таких ризиків;

7) формування еталонного боргового портфеля: оцінка ефективності проведених операцій щодо залучення нових позик і управління боргом. Найбільш поширений метод — це формування "еталонного" боргового портфеля, з яким має постійно порівнюватися наявний. Цей метод необхідно використовувати спільно з дотриманням принципу своєчасної та всеохоплюючої звітності. Крім оцінки власної діяльності бажано також систематично оцінювати і роботу партнерів;

8) розподіл відповідальності: прийняття на себе ризиків залучення позик і кредитів і подальший аналіз стану боргового портфеля в розрізі його підлягання ризикам, що може бути досягнуто шляхом зосередження цих операцій в уповноваженому банку за умови здійснення аналізу і контролю за ризиками з боку Міністерства фінансів;

9) кадрове і технічне забезпечення: підготовка кадрів, відповідне комп'ютерне і програмне забезпечення, рівень оплати праці персоналу — важливі складові успіху. Вважається, що інвестиції в систему управління державним боргом є одними з найбільш прибуткових, оскільки забезпечують істотне скорочення витрат щодо обслуговування заборгованості й зменшення ризиків;

10) мотивація: стимулювання новаторства серед персоналу з використанням для цього спеціально розроблених схем оплати праці, та банків - стратегічних партнерів уряду в здійсненні позик і управлінні зовнішнім боргом. У директивах, що затверджуються, мають бути положення, які допускають певний простір для помилок: в умовах нестабільності на фінансових ринках.

Основними методами управління державним боргом є [1, с. 301; 23]: конверсія; новація; консолідація; уніфікація; обмін за регресним співвідношенням; відстрочка погашення; анулювання; рефінансування; реструктуризація.

Конверсія боргу - це зміна дохідності позик, яка відбувається внаслідок зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки НБУ) чи погіршення фінансового стану держави. Дана операція не призводить до зміни структури зобов'язань чи отримання нових позик.

Конверсії бувають добровільні, обов'язкові, примусові.

Добровільна конверсія відбувається, коли уряд пропонує власникам добровільно обміняти старі облігації на нові (як правило з більш низьким доходом).

Обов'язкова конверсія відбувається, коли старі облігації обмінюються на нові або повертаються державі в обмін на гроші.

Примусова конверсія відбувається, коли нові облігації стримуються впродовж встановленого терміну. В разі порушення умови облігації анулюються.

За своїм функціональним спрямуванням конверсія поділяється на три види:

- переведення боргу у місцеву валюту (борг/акції, борг/борг, борг/ресурси на цілі розвитку);

- прямий обмін на активи (борг/несплачені боргові вимоги, борг/фінансова реструктуризація);