Розділ 2. ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ УКРАЇНИ

— внески органів влади у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.

Для непередбачуваних видатків може бути сформований резервний фонд, який не має перевищувати 1 % обсягу видатків загального фонду відповідного місцевого бюджету. У випадку його створення і використання відповідні виконавчі комітети місцевого самоврядування щомісяця звітують перед відповідними радами про витрачання коштів цього бюджету.

Головною проблемою залишається незабезпечення місцевих бюджетів за видатками на виконання делегованих державою повноважень, а також на фінансування програм соціально-економічного розвитку.

У січні — вересні 2009 р. до місцевих бюджетів надійшло 36,4 млрд грн доходів, що враховують при визначенні міжбюджетних трансфертів ("перший кошик"), що становить 71,7 % річного розрахункового показника Міністерства фінансів України. Порівняно з даними за 9 місяців 2008 р. надходження цих доходів зменшилися на 1,1 млрд грн, або на 2,8 %. Обсяг доходів, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів ("другий кошик") у січні — вересні 2009 р. склав 6,9 млрд грн, що на 8,2 % більше, ніж надійшло у відповідному періоді попереднього року. Річний розрахунковий показник Міністерства фінансів України, передбачений на 2009 р. за цими надходженнями, виконано на 67,5 %. За січень — вересень 2009 р. до спеціального фонду місцевих бюджетів (без урахування міжбюджетних трансфертів) надійшло понад 8,0 млрд грн, що на 22,8 % менше, ніж в аналогічному періоді 2008 р.

Загальний дохід місцевих бюджетів у 2007 р., що враховується під час розрахунку трансфертів (перший кошик), становить 32 млрд грн, тобто є на 33,4 % більшим за планові показники 2006 р. На підвищення цін і тарифів на енергоносії передбачено 695 млн грн. Частка енергоносіїв у видатках місцевих бюджетів на сьогодні становить 10 %, тобто є більшою за 5 млрд грн. Частка заробітної плати з нарахуваннями у місцевих бюджетах за винятком м. Києва перевищує 80 % (2006— 2007 рр.). Більш-менш прийнятними були б такі показники: 67 % на заробітну плату, 10 % на капітальні видатки. Твердження, що місцеві бюджети становлять більше 43 % зведеного бюджету, пояснюється тим, що 17 млрд грн формують субвенції місцевим бюджетам, у тому числі більше 14 млрд грн — субвенції на соціальний захист. Ці гроші проходять через місцеві бюджети транзитом і ніякого впливу на їх використання місцеві органи самоврядування не мають. Якщо виключити із розрахунку субвенцію на соціальний захист і суми, що забираються до державного бюджету, то частка місцевих бюджетів у зведеному бюджеті буде становити 32 %. На власні повноваження місцевого самоврядування припадає 4,1 млрд грн (0,7 % ВВП, або 2,3 % зведеного бюджету).

Бюджети АРК і міські бюджети приймаються виключно стосовно дефіциту бюджету розвитку, тобто перевищення видатків відповідних бюджетів понад їхні доходи, які утворюються та використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази (ст. 72 Бюджетного кодексу, ст. 1 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні"). Отже, фінансування обов'язкових, життєво-необхідних витрат для територіальних громад здійснюють обов'язково (поточний бюджет) або забезпечують просте відтворення. Дефіцит же поширено лише на видатки щодо розширеного відтворення.

2.3. Бюджетний дефіцит і джерела його фінансування

Бюджету може бути властивий такий стан:

— баланс видатків та доходів;

— перевищення доходів над видатками (профіцит);

— перевищення видатків над доходами (дефіцит). Бюджетний дефіцит як економічна категорія відображає

співвідношення між доходами і видатками бюджету з перевищенням видатків.

До "Великої депресії" 30-х років вважалося, що щорічно збалансований бюджет є бажаною метою державних фінансів, але кожного року збалансований бюджет має власні недоліки: він виключає фіскальну діяльність держави як антициклічну, стабілізуючу силу. Припустимо, що економіка раптово стикається з тривалим періодом безробіття та зниженням доходів. Тоді держава з метою збалансування бюджету має або збільшити податки, або обмежити власні видатки, або поєднати ці заходи, які є стримувальними за характером і кожен з них ще більшою мірою зменшує, а не стимулює ділову активність і сукупний попит.

У різних джерелах виокремлюють різні види бюджетного дефіциту.

1. Наочно-реальний — вид, за яким його обсяг дорівнює загальним доходам від федеральних податків за вирахуванням на державні закупівлі та трансфертні платежі. Під трансфертними платежами тут розуміються фінансові ресурси, що передаються з бюджету центрального уряду до бюджетів місцевого самоврядування, а також із бюджетів територіальних одиниць вищого адміністративного рівня до бюджетів одиниць нижчого адміністративного рівня. За рахунок трансфертів у багатьох країнах формується частина доходів місцевих органів влади, У деяких джерелах цей вид дефіциту називають фактичним, тому що він відображає реальні доходи, видатки бюджету і дефіцит за певний період.

2. Структурний — вид дефіциту, який є різницею між федеральними доходами: витратами за діючої фіскальної пол ітики (рівень оподаткування і поточних витрат) та базового рівня безробіття. Коли економічна система зазнає періоду спаду, а рівень безробіття стає вищим за базовий, наочно-реальний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, оскільки наявна виплата допомоги на випадок безробіття та за іншими соціальними програмами, а також у зв'язку з частковим падінням доходів населення.

3. Циклічний вид вираховується як різниця між наочно-реальним і структурним дефіцитами бюджетів і виникає як результат педонадходження бюджетних доходів внаслідок циклічних коливань в економіці.

4. Стійкий — наявний дефіцит бюджету у довгостроковому періоді.

5. Тимчасовий — дефіцит бюджету, який зумовлено касовими розривами у виконанні бюджету або непередбачуваними подіями та обставинами.

6. Активний вид бюджетного дефіциту є наслідком свідомого збільшення державних видатків, що зумовлює неможливість збалансування бюджету і виникає в результаті проведення політики дефіцитного фінансування з метою стимулювання досягнення максимальної зайнятості наявних виробничих ресурсів, що спонукає економіку розвиватися відносно незалежно від циклічних коливань.