Розділ «Частина друга»

До мого милосердя ви завжди посилали найзухваліших жебраків, до мого співчуття підганяли юрмища непоправних паскуд. Отже, в моїх чеснот ви відібрали віру.

Коли я жертвував найсвятішим, ваше «благочестя» то одразу ж долучало до цього свої масні дарунки: отож у чаду вашого сала задихалося моє найсвятіше.

Якось я хотів танцювати, як іще ніколи не танцював: я хотів сягнути вище неба. Тоді ви підмовили мого найулюбленішого співака.

І він заспівав моторошно й гнітюче; ох, він гудів мені у вуха, як смутна труба.

Убивчий співаче, знаряддя злоби, ти найневинніший! Я вже ладнався до найкращого танцю, але тими звуками ти вбив моє натхнення!

Тільки у танці я вмію символами сказати про найвище,— а тепер ті найвищі символи досі скуті в моїх кінцівках!

Невисловленими і невільними зостались найвищі сподівання! Померли всі видива й розради юності!

Як я це витерпів? Як одужав після таких ран? Як воскресла моя душа з могили?

Так, я маю щось невразливе, безсмертне, те, що висаджує навіть скелі; зветься воно моїм жаданням. Мовчазне й незмінне, простує воно через роки.

Жадання моє хоче йти своєю ходою, але на моїх ногах; воно суворе й невразливе.

У мене ж невразлива тільки п'ята. А ти, жадання, все живеш і не міняєшся. Довготерпеливе! Ти ще й досі переступаєш через усі могили!

У тобі ще й досі живуть несправджені юнацькі надії, немов життя та юність, сидиш ти, сподіваючись, на жовтих могильних румовищах.

Так, для мене ти ще й досі руйнуєш усі могили,— вітаю тебе, моє жадання! Тільки там, де могили, є й воскресіння.

Так співав Заратустра.

ПРО ПЕРЕМОГУ НАД СОБОЮ

«Жаданням істини» називаєте ви, наймудріші, те, що надихає і підтримує вас?

Прагненням охопити думкою все сутнє — так я називаю те жадання!

Все сутнє ви хочете спершу охопити думкою: адже ви таки сумніваєтесь, чи можна це зробити взагалі.

Та все сутнє повинно коритися вам! Цього вимагає ваша воля, ваше жадання. Сутнє повинно вигладитись і скоритись духові, бути для нього дзеркалом і його віддзеркаленням.

Оце й усе ваше жадання, наймудріші,— жадання влади; воно проступає навіть тоді, коли ви розважаєте про добро і зло й оцінюєте світ.