Розділ «Частина перша Переднє слово Заратустри»

«Хто шукає, той сам легко губиться. Всяка самотність — провина». Так каже отара. А ти вже довго належав до отари.

Голос отари лунатиме ще й у тобі. І коли ти скажеш: «Моє сумління уже не з вами»,— то це буде нарікання і біль.

Поглянь, навіть цей біль породжений отарним сумлінням — останній відблиск цього сумління ще лежить на твоїй журбі.

Але ти хочеш іти шляхом своєї журби, тобто шляхом до самого себе? Тоді покажи мені своє право і силу!

Ти нова сила і нове право? Перший порух? Колесо, що котиться само собою? Ти можеш примусити й зірки обертатися навколо тебе?

Ох, скільки пожадливих, що прагнуть до вершини! Ох, скільки потуг марнославства! Доведи мені, що ти не з пожадливих і не з марнославних!

Ох, скільки високих помислів, що чинять не більше, ніж ковальський міх — надимають і збільшують порожнечу!

Ти називаєш себе вільним? Я хочу почути твою владну думку, а не те, що ти скинув із себе ярмо.

Чи ти з тих, що мають право скидати ярмо? Бувають такі, що, звільнившись від своєї послужливості, втрачають будь-яку цінність.

Вільний від чого? Що до цього Заратустрі? Нехай же твій погляд скаже мені відверто: вільний для чого?

Ти можеш дати собі своє зло і своє добро, а волю свою поставити над собою як закон? Ти можеш сам бути своїм суддею і месником свого закону?

Жахливо опинитися наодинці з суддею і месником власного закону. Так буває з зіркою, кинутою в пустелю або в крижані лабета самотності.

О самотній, сьогодні ти ще страждаєш — сьогодні в тебе є ще мужність і сподівання.

Та колись ти стомишся від самотності, колись твоя гордість зігнеться, а мужність надломиться. Колись ти заволаєш: «Я самотній!»

Колись ти вже не побачиш своєї вершини, а свою ницість побачиш просто перед собою; навіть велич твоя лякатиме тебе, мов привид. Колись ти заволаєш: «Усе — омана»!

Є почуття, які прагнуть убити самотнього; якщо ж їм це не вдається, вони мусять загинути самі! Та чи стане тобі снаги стати вбивцею?

А ти знаєш уже, брате мій, слово «зневага»? Як мучиться твоя справедливість, справедлива й до тих, хто тебе зневажає?

Багатьох ти примушуєш змінити про тебе думку, і за це й звинувачують тебе. Ти підступив до них, але все-таки пройшов мимо: такого ніколи не прощають.

Ти пішов собі далі, та що вище ти підіймаєшся, то меншим здаєшся в очах заздрості. Але найбільше ненавидять того, хто літає.

Ти повинен казати: «І ви ще хочете бути до мене справедливі? Як належне я обираю собі вашу несправедливість».