Розділ «Арістос»

18 У двадцятому столітті дві тенденції: перша, оманлива, — одомашнювати смерть, прикидатись, що вона подібна до життя; друга — дивитись смерті у вічі. Приборкувачі смерті вірять вжиття після смерті, вони віддаються ретельно розробленому посмертному церемоніалу, їхнє ставлення до смерті евфемістичне: вона означає «перехід» і «відхід до кращого місця». Справжній процес смерті і розпаду цензурується. У таких людей та ж ментальність, що й у давніх єгиптян.

19 «Перехід» — хибна візуальна аналогія. Ми знаємо: об’єкти, які проходять перед нами і які ми бачимо день у день, існують і до, і після побаченого нами переходу, і таким чином приходимо — нелогічно і неправильно — до того, щоб розглядати життя як дещо таке ж перехідне.

20 Смерть — у нас і поза нами, біля нас у кожній кімнаті, на кожній вулиці, на кожному полі, в кожній автомашині, в кожному літаку. Смерть — це те, чим ми не є кожної миті нашого існування, а кожна мить існування — це мить, коли гральні кості зупиняються. Ми весь час граємо в російську рулетку

21 Буття мертвого — це стан неіснування; це небуття. Вмираючи, ми стаємо частиною «Бога». Наші рештки, наші монументи, пам’ять про нас зберігають ті, хто пережив нас, хто досі існує; вони не частина «Бога», а поки ще частина процесу. Проте ці рештки — скам’янілі сліди нашого минулого перебування, а не наше буття.

Всі великі реліґії намагаються довести, що смерть — ніщо. Є інше життя, яке має настати. Але чому тільки для людей? Або чому тільки для людей і тварин? Чому не для бездушних предметів? Коли це почалося для людей? До синантропа чи після?

22 Якщо одна суспільна течія намагалась приховати смерть, евфемізмом винести її поза існування, то інша виштовхнула смерть наперед як головний елемент у розвагах: у кримінальній, військовій, шпигунській літературі, вестерні. Проте дедалі сильніше, зі старінням нашого століття, ці вигадані смерті стають ще більш несправжніми і грають роль прихованого евфемізму. Справжня смерть улюбленого котенятка вражає дитину куди глибше, ніж «смерті» всіх телевізійних гангстерів, ковбоїв і червоношкірих індіанців.

23 Характерно, що під смертю ми розуміємо зникнення індивідів; нас не втішає знання того, що матерія не зникає, а просто перетворюється. Ми оплакуємо індивідуалізовану форму, а не узагальнену суть. Але все, що ми бачимо, — це метафора смерті. Кожна межа, кожний вимір, кожний кінець кожної дороги — це смерть. Навіть бачення — це смерть, тому що є точка, за якою ми бачити не можемо, і наш зір вмирає; всюди, де наші можливості закінчуються, ми вмираємо.

24 Час — плоть і кров смерті; не череп і не скелет, а циферблат годинника, сонце, яке стрімко проноситься океаном розрідженого газу. Відтоді, як ви почали читати це речення, якась частинка вас померла.

25 Смерть вмирає сама. Будь-якої миті, що ви живете, вона вмирає. «Де, Смерте, жало твоє, Смерте, я буду твоєю смертю». Доводять це живі — не мертві.

26 В усіх країнах, де рівень життя вищий від прожиткового, двадцяте століття засвідчило різке зростання усвідомленості життєвих насолод. Це сталось не тільки через кінець віри в загробне життя, а й тому, що сьогодні смерть більш реальна, більш вірогідна — тепер є воднева бомба.

27 Чим абсолютнішою здається смерть, тим справжнішим стає життя.

28 Все, що я знаю і люблю, можуть спалити дотла за одну маленьку хвильку: Лондон, Нью-Йорк, Париж, Афіни зникнуть раніше, ніж устигнемо дорахувати до десяти. Я народився 1926-го, але, враховуючи, що може статися за десять секунд, я віддалений від того часу не на сорок один рік, а на відстань у цілу незмірну епоху і втрачену невинність. Але я не шкодую за втраченою невинністю. Я люблю життя більше, а не менше.

29 Смерть містить мене в собі, як моя шкіра. Поза нею я вже не те, що є. Смерть — не зловісні двері, до яких я наближаюсь, а моє наближення до них.

30 Я чоловік, і тому смерть — моя дружина; ось вона роздягнута, вона прекрасна, вона хоче мене роздягнути, щоб я став її парою. Це необхідність, це любов, це буття-для-іншого і ніщо інше. Я не можу уникнути цієї ситуації — і не хочу уникати. Смерть хоче мене, щоб зайнятись любов’ю, але не споживати, як павук-людожер, а як дружина в любові, щоб ми святкували нашу повну згоду, зачали і народили дітей, її дія на мене і моя дія на неї складають усе, що є хорошого в моєму існуванні. Вона не повія і не коханка, якої я соромлюсь, чи хочу забути, чи іноді можу вдавати, що її не існує. Ніби справжня дружина., вона наповнює змістом кожну важливу ситуацію в моєму житті, вона цілком із мого життя, а не над, біля чи навпроти нього. Я її приймаю цілком у будь-якому значенні слова, і я люблю й поважаю її за те, чим вона є для мене.

Мати — тільки це

31 Одним із наслідків нашого нового усвідомлення смерті мало стати — і стало — тривожне зростання національного та індивідуального егоїзму ґадаринське стремління отримати своє на ярмарку товарів і відчуттів, поки він не закрився назавжди. Без сумніву, історія дійде висновку, що таке стремління справді було найбільш приголомшливим явищем третьої чверті нашого століття, тому що аж ніяк не економічні умови породили нинішню пристрасть до втішання життям попри історичну ситуацію, а все відвертіше бачення смерті привело до створення економічних умов «завтра-ми-вмираємо».

32 Такі терміни, як «суспільство достатку» і «бум споживання», в контексті нашого пригніченого злиднями і голодом світу є евфемізмами на позначення егоїзму.

33 Мене вчив плавати інструктор старої школи. Він дав два уроки. На першому нам дозволили надягти рятувальні жилети і він показав рухи при брасові; на другому він забрав жилети і зіштовхнув нас у воду на глибокому кінці басейну Саме там людина знаходиться зараз. Її перше інстинктивне бажання — повернутись і вчепитись за поручні, але вона змушена будь-що присилувати себе відштовхнутись і пливти.

34 Остаточне небуття — наш спільний берег. Як тільки людство усвідомить це, то який завгодно світ — крім найсправедливішого — перестане нас задовольняти. Намагатися, як досі ще роблять деякі реліґїї і політичні вчення, переконувати людей, що події в цьому світі в основному не важливі, оскільки всі його несправедливості будуть виправлені в майбутньому — у формі загробного життя чи політичної Утопії, — значить служити дияволу. Мовчки підтримувати це переконання тим, що залишаєшся агностиком, — не набагато краще.

35 Водій машини, завантаженої потужною вибухівкою, їде обережніше, ніж водій, який везе цеглу; і водій вантажки з сильною вибухівкою, котрий не вірить в життя після смерті, їде обережніше, ніж той, що вірить.