Розділ «Арістос»

69 Недоліки корисної речі — це зародки її майбутньої непридатності. У заздрості два головні недоліки. Перший: вона ґрунтується на визнанні того, що мати гроші і бути щасливим — синоніми. В капіталістичному суспільстві здебільшого так і буває — але це не в природі речей. Просто воно в природі капіталістичного суспільства, і припущення, що тільки багатство є квитком до щастя, — припущення, яке капіталістичне суспільство мусить підтримувати, щоб існувати, — врешті-решт приведе до глибоких перемін в останньому.

70 Капіталістичне суспільство створює умови для того, щоб його члени заздрили і були об’єктами заздрості, але таке обумовлення — форма руху, який буде рухом від капіталістичного суспільства до кращого. Я не кажу, як Маркс, що капіталізм містить у собі зародки свого власного руйнування, а що він містить у собі зародки свого власного перетворення. Нині саме час вирощувати ці зародки.

71 Другий недолік заздрості той, що вона урівнює, а урівнювання веде до застою. Нам потрібне урівнювання, але ми не хочемо стагнації. Даний аргумент проти стазису, ніби нерівність є запасом еволюційної енергії, — один із найсильніших в арсеналі захисників нерівності — багатих. Цілковита нерівність у багатстві— наше сучасне становище — неприйнятна, але й відносна рівність багатства — ситуація, до якої ми хворобливо і непослідовно рухаємось, — також сповнена небезпек. Нам потрібна інша можлива ситуація.

72 Що ж таке ця заздрість, ці жахливі спроби світової бідноти намацати своїми худими пальцями шлях до способу життя, знань і багатства, які ми накопичували на Заході століттями? То людська природа. Людська природа і є цією заздрістю, цим бажанням з одного боку утримати наявне, з іншого, — відібрати чуже. Коли натовп горлає перед посольством, коли ядучі плітки засмічують ефір, коли неправедно багатий стає ще егоїстичнішим, а по-дикунському бідний ще більше впадає в розпач, коли раса ненавидить расу, коли тисячі окремих інцидентів, здається, ось-ось розпалять останній великий конфлікт людини з людиною, може здатися, що заздрість — річ жахлива. Але я вірю — а це ситуація, де віра спершу важливіша, ніж розмірковування, — що велике здорове ядро суспільства побачить, чим є ця заздрість насправді: великою силою, щоб зробити людство людянішим; ситуацією, яка допускає тільки одне розв’язання — відповідальність.

73 Те, що відбувалося з нами досі, нагадує вузьку протоку, непевний шлях, перехід, де потрібні мужність і розум. Мужність рухатись далі, а не старатись повернути назад, і розум користуватися розумом — не страхом, не ревністю, не заздрістю, а розумом. Ми повинні керувати кораблем з розумом і викидати вантажі за борт — адже багато від чого доведеться відмовитись — також з розумом.

74 Зараз ми там, де стояв Колумб; і дивився в море.

3

Немо

1 Я простежую всі ці тривоги назад аж до остаточної першопричини страждання — до немо.

2 Так само, як деспотичний, але спритний Цезар вчинив з Ґаллією, Фройд розділив людську душу на три частини або види активності: супер-еґо, яке намагається контролювати і пригнічувати інші дві частини, еґо, сфера усвідомлених бажань, та ід, темний хаос підсвідомих сил. За Фройдом, основна сила, яка потребує взаємодії і пояснює функції названих трьох частин душі, — це лібідо, сексуальне бажання, яке б’є джерелом або вивергається з підсвідомого; його використовує еґо і більш чи менш реґулює супер-еґо. Більшість психологів тепер визнає: незважаючи на те, що сексуальне бажання є важливим складником первинної сили, яка орієнтує і живить нашу поведінку воно не єдине. Інший дуже примітивний стимул — потреба безпеки.

3 Але я думаю, що кожна людська душа має четвертий елемент, який, користуючись словом, виділеним фройдівською термінологією, я називаю немо. Під ним я розумію не тільки «ніхто», а також стан буття ніким — «ніхтовість» («nobodiness»). Одне слово, як фізики тепер постулюють існування антиречовини, так само і ми мусимо припустити, що в людській душі існує анти-еґо — немо.

4 Якщо психологи не звертали на це поняття багато уваги, то, мабуть, тому, що воно, на відміну від інших двох справді примітивних стимулів, бажання сексу і безпеки (чи виживання), не існувало в людині віддавна. Бажання сексуального задоволення і безпеки не є навіть специфічно людськими, ними наділена майже вся жива матерія. Але немо — це специфічно людська психічна сила, похідна цивілізації, спілкування, виключно людської здатності порівнювати і вибудовувати гіпотези. Більше того: це сила негативна. Нас вона не приваблює, як у випадках з бажанням сексу і безпекою, а відштовхує. Супер-еґо, еґо та ід здаються, принаймні, цілком привабливими для індивідуального «я» і сприяють збереженню індивіда та виду Але немо — ворог у таборі.

5 Ми можемо уявити не тільки протилежні стани, наприклад, неіснування існуючої речі — ми можемо уявити і безліч проміжних станів. І наше немо одержує над нашою поведінкою таку владу, що ми віримо: якби не вади людського становища — чи суспільства, чи нашої освіти, чи економічного стану, — ми могли б стати такими, якими себе уявляємо. Одне слово, воно розростається у точному співвідношенні з нашим відчуттям і знанням загальної та особистісної нерівності.

6 Основні аспекти немо виправленню не підлягають. Я ніколи не зможу бути історичним Шекспіром чи історичною Клеопатрою; я ніколи не зможу бути якимось сучасним еквівалентом їх. Я ніколи не зможу жити вічно… І так далі. Я можу уявити себе чим завгодно, та я ним ніколи не буду, тому що я не можу існувати без фізичних та психологічних дефектів, виправити які не під силу ні мені самому, ні науці. Хоча з погляду логіки безглуздо називати стан нерівності неминучим, фактично саме так ми про нього думаємо. Це можна назвати постійним метафізичним відчуттям немо в кожному з нас.

7 Немо — це відчуття людиною своєї власної нікчемності і недовговічності, своєї відносності, своєї порівняності, своєї фактичної ніщовості (nothingness).

8 Усі серед нас невдахи: ми всі вмираємо.

9 Ніким не хоче бути ніхто. Всі наші дії почасти спрямовані на те, щоб заповнити чи замаскувати внутрішню порожнечу, яку ми відчуваємо.

10 Всім нам подобається, коли нас люблять або ненавидять; це ознака того, що нас пам’ятатимуть, що ми не «не існували». З цієї причини багато хто, неспроможний викликати любов, прагне викликати ненависть її теж пам’ятатимуть.

11 Індивідуальна річ проти цілого: моя малозначність перед лицем усього, що існувало, існує і буде існувати. Майже всі ми карлики і маємо комплекси та психологічні риси, характерні для карликів: відчуття неповноцінності з компенсуючими хитрістю і злобністю.

12 Ми маємо різні ідеї щодо того, з чого складається «хтось», але є очевидні загальноприйняті деталі. Необхідно зробити моє ім’я відомим; я повинен мати владу: фізичну, суспільну, інтелектуальну, мистецьку, політичну… але владу. Я повинен залишити по собі пам’ятники, мене мусять запам’ятати. Мною повинні милуватись, мені повинні заздрити, мене повинні ненавидіти, боятись, бажати. Одне слово, я повинен тривати, я повинен поширюватись і поза межі тіла та життя тіла.