Розділ «Арістос»

«Бог»

47 Я беру це слово в лапки, щоб виключити із загальноприйнятих значень і очистити від усіх людських асоціацій.

48 «Бог» — це ситуація. Не сила, чи істота, чи вплив. Не «він» чи «вона», а «воно». Не буття чи небуття, а ситуація, в якій можливі і буття, і небуття.

49 Оскільки люди не можуть зрозуміти, що те, чого немає, може впливати на те, що є, вони думають, нібито «Бог» є і діє. Наше незнання «Бога» і його мотивів завжди залишатиметься безмежним. Запитувати «Що таке Бог?» так само марно, як запитувати «Де починається і кінчається безмежність?»

50 Існування остаточно чи потенційно пізнаване; «Бог» безмежно непізнаваний. Найбільше, що ми будь-коли взнаємо, — чому існування є таким, яким воно є; чому воно потребує таких законів і таких складових частин, щоб продовжуватись. Ми ніколи остаточно не взнаємо, чому воно є.

51 Блаженний Августин: «Ми знаємо тільки те, чим Бог не є.» Існування індивідуальне, тому «Бог» не має індивідуальності. Існування змінюється, і тому «Бог» незмінний. Існування має силу втручатися, і тому «Бог» не втручається. Існування обмежене, і тому «Бог» — ні. Але «Бог» всюдисущий, оскільки все, що існує (і тому є індивідуальним), — ні.

52 «Бога» немає, але його небуття всесвітньо присутнє і всесвітньо впливає. Для матеріальних організмів воно не може існувати як щось чуттєво значиме, але це не означає, що згадана ситуація для таких організмів позбавлена смислу. Якщо, наприклад, ви бачите двох чоловіків, що б’ються, але не втручаєтесь (хоча могли б втрутитись), тоді фактично ви втручаєтесь невтручанням; так і з «Богом».

53 Цілому властива ситуація, в якій принципи і події — все, а індивідуальні предмети — ніщо. Оскільки в такому разі воно повністю байдуже до індивідуальних предметів, «Бог» повинен повністю симпатизувати цілому. Але він виражає свою симпатію небуттям і своєю цілковитою непізнаваністю. Він є у-вей і у-мінґ, бездіяльне і безіменне.

54 Дао де цзін:

LXVII. Якби воно було схоже на яку-небудь річ, то ще задовго до теперішнього часу воно б стало незначним.

LVII. Мудрець каже: я нічого не роблю, і люди змінюються самі. Я надаю перевагу спокою, і люди виправляються самі. Я не втручаюсь, і люди процвітають самі.

LI. Воно дає міріадам життя, проте нічого не вимагає у власність; воно допомагає їм, проте не запитує про вдячність; воно піклується про них, проте не користується владою.

X. Чи зможете ви любити людей і керувати державою, не вдаючись до дій?

55 Якщо індивідуальна річ страждає, то ціле може і не страждати. Це може відбуватись тільки в світі індивідуалізованої матерії, в якій ризик, час і зміни є фундаментальними особливостями.

Випадковість матерії

56 Поняття безмежності не допускає ніякої іншої мети окрім мети безмежності. Якщо ми переживаємо відчуття щастя, то лише завдяки тому, що матерія у формі людської істоти, переживаючи щастя, служить меті безмежності, яка є підтримкою безмежності. Тому що бути щасливим від існування значить хотіти продовжувати існування.

57 Але якщо мета цілого — просто продовжувати себе, то в чому полягає необхідність еволюції, причинності, складних фізичних законів? Навіщо переживання насолоди, не кажучи вже про усвідомлення насолоди? Чому б існуванню не бути вічним каменем у вічній порожнечі або безмежною хмарою статичних атомів? Відповідь завжди здавалась людині простою. Боги хочуть, щоб витвором їхніх рук милувалися; вони бажають узливань, псалмів і жертв. Але це стара і згубна єресь антропоцентричного всесвіту, в якому ми, люди, — Меншість, а вся нижча решта творіння — Більшість. В такому всесвіті ми мусимо припускати наявність дуже активного бога; бога, який багато в чому на нашому боці, підозріло упередженої фіґури, щоб правити цілим.

58 Тоді чому взагалі матерії слід існувати? Якщо єдиною метою безмежності є безмежність, один-єдиний атом водню мусить здаватися зайвим. Але безмежність, як і час, не може існувати сама. Час у собі, абсолютний час, не існує, він завжди відносний щодо певного спостерігача або предмета. Без годинника я кажу: «Я не знаю, котра година.» Без матерії час сам по собі непізнаваний, і безмежності не існує.

59 Час — функція матерії, і тому матерія — це годинник, який робить безмежність реальною. З нашого дуже особливого людського погляду деякі зміни у формі матерії — такі, як скачок у розмірах мозку антропоїда, поява самосвідомості, відкриття знарядь праці, мови — є непохибним доказом деякого добродійного загального замислу нас. Але гіпотетичному сторонньому спостерігачеві може здатись, що це просто результат впливу часу на матерію. Він побачив би в цьому не проґрес, а процес, тому що теперішня складність матерії насправді могла б здаватись занепадом, виродженням, надмірним оздобленням.

60 Цьому зовнішньому спостерігачеві всі особливі привілеї, яких ми вимагаємо для свого виду, все пір’я на нашому капелюсі, можуть здатися таким же абсурдом, як екзотичне церемоніальне вбрання якого-небудь тубільного вождя, і мати не більше значення, ніж для землеміра — квіти в моєму саду. Мої квіти можуть значити для мене дуже багато, але я не можу припускати, що мета еволюції — дати їх мені.