Розділ «Арістос»

28 Божественне Розв’язання — правити не за допомогою правління в будь-якому значенні, коли підлеглі можуть сказати, що ними правлять; воно в тому, щоб встановити ситуацію, в якій підлеглі мусять правити самі.

29 Якби творець існував, то другим його актом було б зникнення.

30 Залиште гральні кості на столі і покиньте кімнату, але зробіть це так, щоб гравцям могло здатись, що вас ніколи в ній не було.

31 Хороше людське, а значить, і хороше загальне виховання, дає свободу розвиватись — чи ризикувати — в певних рамках.

32 Ціле — не фараонівський космос, не сліпа одержимість пірамідами, збиранням, рабами. Наша піраміда не має вершка: це не піраміда. Ми не раби, які ніколи не побачать вершину, бо ніякої вершини немає. Через сто років життя може бути менш недосконалим, ніж сьогодні, і буде однаково менш недосконалим і сто років опісля того. Здатність до вдосконалення — безглуздя, тому що де б ми не вступали в нескінченний processus, ми можемо з задоволенням очікувати майбутнє з деякою ностальгією за ним і уявляти кращі часи. Це також зло, тому що кінцева мета вдосконалення породжує теперішні біди. Для тих, хто здатний до вдосконалення, досконалі результати завтра виправдовують дуже посередні статки сьогодні.

33 Ми будуємо в ніщо; ми будуємо.

34 Наш всесвіт є найкращим з можливих, тому що в ньому не може бути ніякої Землі Обітованої, ніякого місця, де ми мали б усе, що уявляємо. Ми створені для того, щоб бажати: без бажань ми схожі на вітряки у світі без вітру.

35 Емілі Дікінсон: «Якби аксіомою літо було, яким би чаклунством здавались сніги».

36 Ми в найкращій з можливий ситуацій, тому що нічого, окрім зовнішньої поверхні, ми не знаємо. Ми ніколи не взнаємо чому, — ми ніколи не взнаємо завтрашнього дня: ми ніколи не взнаємо ні бога, ні того чи існує він; ми ніколи не взнаємо навіть самих себе. Ця таємнича стіна довкола нашого світу і нашого світосприймання не для того, щоб нас засмутити, а щоб повернути назад до сьогодні, до життя, до нашої тимчасовості.

Обмеженість і безмежність

37 Космос — безмежне множення вогню, атомів, форм, зіткнень, притягань, змагань, змін, всіх подій у просторово-часовому континуумі; тільки так Закон може встояти супроти Хаосу, і тільки так Хаос може встояти супроти Закону.

38 Тільки в космосі, який множиться нескінченно, і порядок, і безладдя можуть співіснувати, тож єдиний цілеспрямований космос повинен бути таким, який множиться нескінченно. Тому він не був створений, а існував завжди.

39 Обмежене творення — незбагненне. Якби творець не був самодостатнім, було б абсурдним припускати, що існував і час, коли він усвідомлював це й нічого не робив, і час, коли він виправляв свою неповноцінність. У що легше повірити? В те, що завжди щось було, чи в те, що колись не було нічого?

40 Християнство твердить, що творення має початок, середину і кінець. Греки стверджували, що творення — це вічний processus. Праві обоє. Все, що створене і тому є індивідуальним, має початок і кінець, але немає ніякого загального початку і кінця.

41 Наш всесвіт може обвалитись сам у себе: червоне зміщення зміниться на синє. Усі всесвіти, мабуть, схожі на серце, яке розширюється і скорочується — зі спорами людства, які проростають у холодному міжзоряному просторі, — а потім в’яне в осінньому колапсі. Або ж вони розширюються вічно.

42 Феніксова безмежність або безмежне розширювання. Як би там не було, астрофізики тепер знають те, про що здогадувався Геракліт: сонця повинні збільшуватись, розжарюючись, і зрештою пожирати свої планетні системи. Погляньте за вікно: будь-яка побачена вами річ — це заморожений вогонь у переході від вогню до вогню. Міста, рівняння, закохані, краєвиди: все стрімко несеться до водневого тигля.

43 Навіть якби ми могли встановити певну точку, з якої походить наш власний всесвіт, ми ніколи не змогли б встановити, звідки походить те, що може — чи й не може — лежати поза межами наших можливостей для спостережень. В науці зручно поводитись так, ніби те, що може лежати поза нашими сучасними галузями знань, не існує; проте, з погляду логіки, шанси рівні, а практична ймовірність усе одно на боці моєї точки зору.

44 У своїх різновидах не унікальне ніщо, навіть космос, хоч будь-яка річ унікальна в своєму власному існуванні.

45 Якщо космос безмежний, то він не має кінця. Якщо він не має кінця, то не може бути ніякого кінцевого результату, якому він служить. Єдиний його кінець повинен лежати в його середині. Він існує для того, щоб існувати.

46 Один тільки безмежний процес дозволяє всім свідомим істотам мати однакове значення. Якби був який-небудь кінець, до якого прямувала б еволюція, тоді і ви, і я були б рабами фараона — будівника пірамід. Але якщо кінця немає — а кінця може не бути тільки в безмежному всесвіті — тоді ви, з якого б світу чи епохи ви не прийшли, і я — рівні. Для нас обох схил однаковий і простягається як далеко вперед, так і далеко назад. Це великий доказ того, що ціле безмежне. Воно ніколи не було створене і ніколи не закінчиться, так що все, що є, в ньому може бути рівним.