Людські прикрості
1 Чому ми вважаємо, що для людства це не найкращий із можливих світів? Чому в ньому ми нещасливі?
2 Далі йтиметься про великі прикрості. Я стверджую, що всі вони істотні для нашого щастя, оскільки забезпечують ґрунт, на якому воно зростає.
Смерть
3 Ми ненавидимо смерть з двох причини: вона передчасно закінчує життя і ми не знаємо, що там, після неї.
4 Нині переважна більшість освічених людей сумнівається в існуванні загробного життя. Зрозуміло, що єдино наукова позиція — це позиція агностицизму: ми просто не знаємо. Ми в Ситуації Парі.
5 Ситуація Парі — це ситуація, в якій ми не можемо мати певності щодо якоїсь майбутньої події, але в якій, проте, дуже важливо, що ми приймаємо рішення щодо її природи. Ми стикаємося з цією ситуацією на початку кінних перегонів, коли хочемо взнати кличку переможця.
Ми змушені в гіршому випадку тикати пальцем наздогад, в кращому — мислено прогнозувати, відштовхуючись від форми, що була минулого разу, стану майданчика і тому подібного. Найсерйозніші гравці знають, що їхнім інтересам краще служить другий метод; саме цим методом слід скористатись, ідучи на парі на перегонах між загробним життям і повним умиранням. Ми маємо двох коней, але зазвичай три вибори, оскільки можемо доводити, що найкраще не йти на парі — тобто залишатись агностиком.
6 Для Паскаля, який перший провів таку аналогію з парі, відповідь була ясна: людина повинна зробити ставку на християнську віру в те, що загробне життя як винагорода існує. Якщо це неправильно, доводив він, то вона не втрачає нічого, крім своєї ставки. Якщо ж правильно, то виграє все.
7 Отже, навіть атеїст — сучасник Паскаля міг би погодитись, що в несправедливому суспільстві, де більшості зручно вірити в пекельний вогонь, підтримка ідеї — хибної чи істинної — загробного життя не принесе нічого, крім користі. Але сьогодні поняття пекельного вогню відкинуте теологами, не кажучи вже про решту людей. Пекло було б справедливим тільки у світі, де всі однаково переконані в його існуванні; справедливим тільки у світі, який допускав би цілковиту свободу волі — і тому цілковиту біографічну і біологічну подібність — для кожного чоловіка і кожної жінки. Ми все ще можемо сперечатися, наскільки поведінка людина детермінована зовнішніми обставинами, але те, що вона детермінована ними значною мірою, неспростовне.
8 Ідея загробного життя постійно переслідувала людину, тому що нерівність постійно тиранила ЇЇ. Ця ідея приваблювала не тільки бідних, хворих і безталанних нещасливців історії; вона апелювала до почуття справедливості всіх чесних людей — і в той же час їх дуже часто обурювало використання цієї ідеї для утвердження в суспільстві нерівного status quo. Десь, передбачає ця віра, є система абсолютної справедливості і день абсолютного суду, завдяки чому всі ми одержимо по заслугах.
9 Але людство насправді прагне не загробного життя, а встановлення справедливості тут і тепер, що зробить загробне життя непотрібним. Цей міф був компенсаторною фантазією, психологічним запобіжним клапаном від розчарувань, які несе в собі реальне існування.
10 Справедливість у нашому світі встановлювати нам самим, і чим більше ми сприяємо ослабленню віри в загробне життя — а проте й досі так мало робимо для виправлення кричущої нерівності у нашому світі, — тим на більшу небезпеку наражаємось.
11 У нашого світу двигун поганої конструкції. Мастило цього міфа упродовж багатьох століть не давало йому перегріватись. Але тепер його рівень упав загрозливо низько. З цієї причини залишатися агностиком недостатньо. Ми мусимо ставити на іншого коня: у нас одне життя, і воно закінчується повним згасанням свідомості так само, як і тіла.
12 Головне не в нашому особистому проклятті чи спасінні у світі прийдешньому, а в спасінні наших побратимів у світі нинішньому.
13 Наша друга ненависть до смерті породжується тим, що вона майже завжди приходить надто рано. Ми страждаємо від ілюзії, спорідненої з ілюзією бажаності загробного життя, наче були б щасливішими, якби жили вічно. Тваринні бажання завжди існують для продовження того, хто задовольняє їх. Лише двісті років тому людина, яка досягала сорокарічного віку, переступала риску середньої тривалості життя; можливо, ще років через двісті столітні люди будуть такими ж звичними, як сімдесятилітні сьогодні. Та вони все одно прагнутимуть жити довше.
14 Функція смерті в тому, щоб вносити в життя напруження; і чим далі ми збільшуємо тривалість і безпеку індивідуального існування, тим більше знімаємо напруження. Весь наш досвід насолоди містить неясний, але моторошний присмак останнього сніданку засудженого до страти, відлуння сили переживань поета, який знає, що помре, юного солдата, який приречено йде в бій.
15 3 кожною пережитою насолодою на одну насолоду стає менше; кожний день — це ривок з календаря. Чого ми ніяк не хочемо визнати, то це того, що радість дня і збігання дня невіддільні. Неперебутньої цінності нашому існуванню надає якраз те, що його цінність і його неребутність — його якість і тривалість — так само неможливо розділити, як простір і час у математичній теорії відносності.
16 Насолода — витвір смерті, а не втеча від неї.
17 Якби довели, що загробне життя існує, наше життя було б непоправно окраденим. Воно втратило б мету, а самогубство стало б достоїнством. Єдино можливий рай — це той, в якому я не можу знати, що колись існував.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Арістос» автора Фаулз Д.Р. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Арістос“ на сторінці 6. Приємного читання.