Розділ «7. ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРА І СТАН СИСТЕМИ "ЛЮДИНА - СВІТ". ДІАЛЕКТИКА ТА ЇЇ АЛЬТЕРНАТИВИ»

Однак життя свідчить, що від цього не піднімається моральний стан суспільства, не зменшується кількість злочинів, убивств, грабежів, росте захоплення алкоголем, наркотиками. По радіо, телебаченню, у пресі питанням пропаганди релігії приділяється величезна увага, приділяється багато ефірного часу. Атеїстичної ж пропаганди взагалі немає, хоча за конституцією повинна бути забезпечена свобода совісті і забезпечене однакове право на висловлення своїх поглядів і з позиції релігії, і з позиції атеїзму. Більше того, атеїзм постає ледве не винуватцем духовного розкладання суспільства, тобто наявне формування міфу про шкоду атеїзму, про атеїзм як ворога.

У силу того, що ідеали, які раніше існували, служили світоглядними орієнтирами, життєвими установами, втратили свою силу, а нові не створені, у суспільстві росте і посилюється почуття безвихідності. У цих умовах, за відсутності усвідомленої перспективи на майбутнє, критичні стріли спрямовуються в минуле. Воно постає головним винуватцем кризи, що охопила країну. Критика і викриття пороків минулого стає формою і засобом виправдання сьогодення.

У міру значного загострення суперечностей суспільного життя у всіх його проявах, міфи часто набувають характеру сектантської свідомості. Сучасні політичні партії у своїх програмах прагнуть, з однієї сторони, представити майбутнє в променистому відновленні країни, а з другої — показати, до яких моторошних наслідків призводить неприйняття їх програм. Ці програми найчастіше починаються зі змалювання безодні, куди ми летимо, і пошуків винуватців цього становища.

Суперечності, проблеми глобального масштабу сприяють зміцненню міфу про всесвітню загибель людини, про прийдешній кінець світу.

Але чи можна сказати, що вся ця соціальна міфологія — це просто помилкова свідомість? На жаль, ні. За цими міфами стоять реальні факти, реальне життя у всій його суперечливості. Необхідно тільки уміти відрізняти істинне від помилкового, дійсне від удаваного.

Загалом можна сказати, що міфи на всіх етапах історії виконували функції пояснення того, що відбувається у житті, згуртування людей для вирішення тих чи інших проблем. Однак, як правило, вони спрямовані в минуле і сьогодення. У них у дуже обмеженій формі представлене майбутнє. Важливою формою усвідомлення дійсності, спрямованої в майбутнє, є утопія. Це слово перекладається з грецької як місце, якого насправді немає, чи як благословенна країна. Термін "утопія" служить для позначення створеного фантазією людини уявлення про ідеальне суспільство. Зміст цього поняття змінювався вході історії. Воно вживалося для характеристики суспільства, що становило зразок державного устрою. Це ідеал, до якого необхідно прагнути. Під утопією розумілися також трактати, твори, проекти соціальних реформ, яким не дано здійснитися.

Характерною рисою утопії є прагнення створити уявлення про те, яким повинне бути суспільство. Тобто в утопії бажане і належне взаємопереплітаються. Беручи до уваги, що утопія — це те, чого немає, але чого прагнути треба, то вона припускає необхідність критичного ставлення до сьогодення, а, отже, — його зміни.

У реальному житті кожен досягнутий рівень суспільного розвитку, кожен сталий суспільний лад проходить стадію оцінки його відповідності до інтересів соціальних суб'єктів, визначення ступеня його здатності реалізувати ті надії, що покладалися на нього в період його становлення. Природно, що в цій оцінці існує уявлення про те, яким він повинний був бути, і яким він виявився. Реальні суперечності, які виникають, що не можуть бути вирішені в рамках даного суспільного ладу, розчарування в його можливостях, породжують уявлення, у яких реалізація, досягнення бажаного стають реально можливими. Історія людської думки свідчить про те, що щось, що було відсутнє в реальному житті, але було бажаним і необхідним, відроджувалося у формі мрії, казки, утопії. Те, чого не вистачало людині в реальному житті, вона створювала у своїй уяві і шукала шляху до його досягнення.

Утопія, як правило, зароджується в індивідуальній свідомості. Але індивідуальна свідомість тільки тоді може досягти нового бачення дійсного і бажаного майбутнього, коли вона здатна, з одного боку, розірвати традиційні рамки наявного буття, а з другого, -коли воно, налагоджене в унісон з колективними (чи масовими) устремліннями, тобто, коли воно виражає чи співзвучне з інтересами багатьох. Важливим тут є і те, якою мірою устремління Й інтереси особи збігаються чи не збігаються з об'єктивною логікою розвитку суспільства, тобто з вимогами об'єктивних законів суспільного розвитку.

З цим пов'язаний ступінь дієвості утопії, ступінь можливостей (реальних чи абстрактних), перетворення її в дійсність. Утопія, зародившись в індивідуальній свідомості, може стати надбанням багатьох, охопити масову свідомість, стати мобілізуючою силою, що штовхає людей на активні дії, спрямовані на зміну існуючих порядків. Виражена в абстрактній формі ідеалу, вона перетворюється в ціль, усвідомлення необхідності реалізації якої стає сенсом життя соціальних суб'єктів. Залежно від ступеня можливості втілення, закладеної в утопії ідеї в життя, воно може перетворюватися на мотив цілепокладальної діяльності чи на мотив марних мріянь. Варто зауважити, що не можна ототожнювати утопію з утопічною свідомістю. Коли ми говоримо про утопію, то маємо на увазі зміст закладених у ній ідей. Коли ж йдеться про утопічну свідомість, то передбачається, що ця свідомість, у якій утопія перетворилася на світоглядні установки, сприйнята і закріплена на рівні почуттів, настроїв, переживань, чекань.

В останні десятиліття про утопію найчастіше говорять тільки як про вимисел, фантазію, що ніколи не може бути втілена в життя. З таким категоричним твердженням погодитися не можна. Звичайно, є утопії, що становлять вимисел, що не мають перспективи на своє здійснення. Але є утопії, що виникають на основі даних наукового дослідження проблем суспільного розвитку. Вони претендують тільки на те, щоб у найбільш узагальненій, абстрактній формі представити загальні тенденції, шляхи до реалізації цілей, що забезпечують вирішення завдань виживання людства. Ці утопії відіграють важливу роль у передбаченні майбутнього.

Майбутнє ніколи не можна представити в його конкретному прояві, як це намагалися робити соціалісти-утопісти. Це зумовлено тим, що знання загальних закономірностей суспільного розвитку дає ключ до розуміння сутності історичного процесу, а не конкретних способів його протікання. Сутність же і дійсність — не одне і те ж. Як зазначалося раніше, сутність становить глибинну систему зв'язків і відносин, виникнення якої зумовлює виникнення, існування, функціонування предметів, явищ, процесів і з руйнуванням якої вони перестають існувати. Дійсність же є проявом сутності, зумовленим як самою сутністю, її внутрішньою структурою, так і зовнішніми умовами, у яких вона виявляється. Зовнішні умови можуть активно впливати на прояв сутності, змінювати її і навіть заміняти одну сутність іншою.

Враховуючи специфіку взаємозв'язку сутності і дійсності, можна сказати, що знання сутності дозволяє осмислити загальну спрямованість розвитку суспільства, її найреальніші тенденції. Але неможливо передбачати конкретні форми, у які втілиться суспільне життя в майбутньому. У ході розвитку можуть виникати різні альтернативні напрями розвитку. І далеко не завжди можна точно визначити, у якому з них піде історичний процес.

От чому, навіть при найскрупульознішому науковому дослідженні не можна створити конкретну, реальну картину майбутнього. Уявлення про майбутнє завжди будуть містити в собі момент утопії. Але утопії в тому значенні, що зараз цього ще немає, але може бути, а не в значенні нездійсненності цих уявлень про майбутнє. В утопії сухий науковий аналіз, доповнений ще і чуттєво-емоційною оцінкою уявлень про майбутнє, знаходить свій вираз в бажаннях, почуттях, настроях.

Отже, наука й утопія наче взаємодоповнюють одна одну. По мірі ускладнення взаємовідносин у суспільстві — величезного посилення диференціації й інтеграції, виникає потреба в усе глибшому науковому дослідженні всіх сторін суспільного життя, виявленні загальних тенденцій розвитку суспільства.

У цих умовах значно зростає роль суб'єктивного фактора в історичному процесі. Поряд з дослідженням усіх сторін життя суспільства, їх взаємодії між собою, з розкриттям тенденцій, спрямованості суспільного розвитку, з вирішенням проблем передбачення майбутнього, нагальною стає проблема наукового управління розвитком суспільства. А для цього перед суспільством самим життям ставиться завдання посиленого розвитку суспільних наук.

На жаль, в останні десятиліття розвитку суспільних наук приділяється усе менше уваги. У вузах зменшується кількість годин на вивчення суспільних наук. Стало звичним уявлення, що в галузі природничих наук, інформатики потрібні фундаментальні дослідження, а в галузі суспільних наук можна обійтися короткими інформаційними курсами. Але ж суспільство — це найскладніший феномен дійсності. І щоб зрозуміти закономірності його розвитку, потрібні знання. Усі спроби управляти розвитком суспільства без фундаментальних наукових досліджень зазнавали поразки. Суб'єктивізм і волюнтаризм, що не спираються на міцний фундамент науки, завжди призводили до великих нещасть і страждань людей, до наслідків, що суперечать самій сутності людини.

Саме життя, реальний хід історії свідчать про те, що стихійний розвиток суспільства повинен поступитися місцем свідомому, цілеспрямованому управлінню історичним процесом, що базується на глибокому знанні об'єктивних закономірностей суспільного розвитку і суб'єктивних устремлінь людей. Посилення інтеграційних процесів у всіх сферах життя свідчить, що вже зараз виявляється тенденція становлення суспільства як єдиної цілісності. Уже зараз на земній кулі немає жодної країни, яка б розвивалася ізольовано, поза зв'язком з іншими країнами. Інтеграційні процеси в сфері матеріального виробництва, суспільних відносин, духовного життя показують, що відбувається процес взаємопроникнення, взаємозбагачення культур різних народів. Ідеали свободи, рівності, соціальної справедливості стають загальноприйнятими ідеалами. І хоча у світі існують гострі соціальні конфлікти, війни, життя змушує шукати шляху до усунення цих конфліктів. Суспільство, у всій його строкатості, змушене буде поєднувати зусилля для вирішення глобальних проблем (вода, чиста атмосфера, енергетичні джерела, демографічні проблеми...), без чого життя людства стане неможливим.

Важливою проблемою стає і проблема засобів спілкування між людьми, серед яких особливе місце посідає мова. Історичні традиції, закріплені в різних мовних системах, дуже консервативні. Консервативні не в поганому значенні, а в значенні збереження своєї самобутності. Однак досвід історії свідчить, що у свій час розвиток інтеграційних зв'язків у житті суспільства зумовив виникнення на основі багатьох племінних мов італійської, французької, англійської, російської, української, китайської й інших мов, яких колись не було. Точно так само на базі безлічі національних мов почне формуватися спільна мова міжнаціонального спілкування.

Уже зараз у багатьох регіонах земної кулі такими засобами міжнаціонального спілкування є англійська, іспанська, французька, російська, китайська й інші мови. У багатьох, а точніше — майже у всіх мовах — стають загальновживаними слова, пов'язані з розвитком інформатики і новітніх технологій: комп'ютер, інтернет, файл тощо; багато слів, що належать до сфери ринкових відносин, сфери фінансів тощо. У цьому зв'язку, хоча кожен народ прагне до збереження самобутності своєї мови, своєї культури в її цілісності, життя невблаганно вносить свої корективи. І згодом життям породжена потреба у загальному засобі спілкування знайде своє втілення в такому реально наявному засобі.