Розділ «7. ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРА І СТАН СИСТЕМИ "ЛЮДИНА - СВІТ". ДІАЛЕКТИКА ТА ЇЇ АЛЬТЕРНАТИВИ»

Розкриття проблеми суспільного прогресу в аспекті соціально-діяльної сутності людини дозволяє з'ясувати і взаємозв'язок прогресу суспільства й особи. Суспільство й особа - це дві сторони дійсності людської сутності. Особа і суспільство виступають одночасно як суб'єкти виробництва, суб'єкти і носії суспільних відносин, суспільної свідомості, суб'єкти і носії свободи, суб'єкти соціальної діяльності. Рівень розвитку особи, її здібностей, умінь, рівень освіти, її естетичний, моральний рівень, світоглядні основи, життєва позиція значно впливають на розвиток суспільства взагалі, на формування його загальних характеристик.

Суспільний розвиток як складне багатопланове явище, яке характеризується відповідними умовами життя і діяльності людини, обумовлює зміну її самої, не можна розглядати як процес позитивний у всіх його проявах. У реальному житті він виступає як певна єдність позитивного і негативного, прогресу і регресу. Так, у суспільно-історичному русі поряд з позитивними змінами виникають проблеми, які на певному етапі стають гальмом для суспільного прогресу, який сам породив їх. Це свідчить про домінування на цьому етапі зростання, поширення негативних моментів. Причому багато з цих проблем зароджуються як локальні, але з часом, в силу дії принципу загального взаємозв'язку і взаємозумовленості процесів, явищ матеріального світу і духовного життя, виходять за рамки конкретного суспільства, набуваючи глобального характеру.

Розвиток, результати суспільного прогресу неоднозначні в умовах різних соціальних систем, у різних регіонах, країнах. Але скрізь існує поява негативних результатів суспільного розвитку, а тому зростає необхідність у вживанні заходів, створенні засобів для своєчасного вирішення проблем, що загрожують існуванню людства, удосконалюванню його буття.

Поглиблення зв'язків між різними сторонами життя суспільства, становлення суспільства як цілісної системи, посилення впливу людини на навколишню природу і на саму себе призводить до виникнення планетарних проблем, від яких залежить життя не тільки окремих людей, груп, класів, народів, але і суспільства в цілому. Йдеться про критичний стан навколишнього середовища, повітряного басейну й океанів, про традиційні ресурси планети, які, як виявилося, не безмежні, про старі і нові грізні хвороби, про загальну турботу людства, про те, як покінчити з голодом і убогістю у великих районах Землі. Йдеться про розумну спільну діяльність по освоєнню космосу і світового океану, про використання набутих знань на благо людства.

XX століття, насичене цілим рядом подій історичного значення, можна вважати особливим етапом у суспільному розвитку у тому плані, що саме в цей період стали очевидними взаємозв'язок і взаємозумовленість процесів, які відбуваються в сфері економіки, політики, духовному житті в різних країнах,,і в тому, що цей зв'язок зробив зримими проблеми, вирішення яких потребує об'єднання зусиль всього людства.

Той факт, що саме в даний час світові проблеми займають важливе місце в діяльності держав і урядів, у дослідженнях учених різних областей знання, різних політичних переконань, не означає, що вони виникли раптом, не виявляючи себе ніяким чином у минулому. Візьмемо, наприклад, екологічну проблему. Чи правомірно її виникнення пов'язувати тільки з даним етапом людської історії? Звичайно, ні. Зазначена проблема визрівала в процесі становлення людської історії, виступаючи продуктом взаємодії "людина — природа", її породили потреби людини зберегти своє існування, створити "іншу природу", що відповідає її потребам, інтересам, цілям. Ці потреби зумовили одноплановий підхід до природи, що виразився в прагненні максимально використовувати природне багатство, установити безмежне панування над природою. Зростання людських потреб стимулювало розвиток техніки, науки, викликало до життя такий феномен, як науково-технічна революція, яка гранично загострила суперечності між людиною і природою. Більше того, вона стала одним з факторів, які зумовили трансформацію суперечності в системі "суспільство — природа" у глобальну проблему.

До розряду глобальних входить сьогодні енергетична проблема, її поява також пов'язана з розвитком суспільного виробництва, в основі якого — енергетика. Розвиваючи виробництво, людство насамперед використовувало природні продукти природи - вугілля, нафта, газ. При цьому, практично, не враховувалося, що запаси їх не безмежні. У той же час постійне зростання виробничих потужностей вимагало і потребує розширення паливно-енергетичної бази. Назріла потреба в переході до сонячної і ядерної енергії, використання яких пов'язане з цілим рядом складностей, матеріальних витрат (освоєння нових виробничих циклів, нової технології, спеціальна підготовка і перепідготовка кадрів і ін.), а часто - і з певним ризиком.

Природно, що в цих умовах набувають особливо важливого значення світоглядні і методологічні аспекти, підходи до розуміння того, що відбувається у світі, які дозволяє виділити з величезного різноманіття процесів і явищ, що виступають як складові механізму суспільного розвитку, такі, котрі обумовлюють виникнення соціальних проблем, що дозволяє також з'ясувати, які з них можуть перетворитися чи перетворилися на глобальні, розкрити причини переростання локальних проблем у всесвітні, виявити діалектичний взаємозв'язок останніх, визначити природно-технічні і соціальні передумови їх розв'язання мирним шляхом.

Розкриття природи глобальних проблем свідчить, що їх загальнолюдське значення пов'язане з рядом техніко-економічних особливостей світового суспільного розвитку. Однак специфіка їх прояву в конкретних суспільно-історичних умовах перебуває в прямій залежності від соціальних факторів. Тому необхідно, вчасно використовуючи рекомендації вчених, виробляти відповідну реакцію суспільства, його конкретні дії, здатні зупинити розвиток небажаних для людства процесів, відкрити шлях суспільному прогресу.

У цих умовах значно зростає роль філософії, що відіграє роль методологічної основи формування світоглядних основ, методологічних принципів гуманістичного підходу до вирішення глобальних проблем і сприяє усвідомленню людиною сутності своєї життєдіяльності, свого сьогодення і майбутнього як найважливішої зі сторін відношення "людина — світ".

Проблема суспільного прогресу і його сутності має важливе значення для розкриття перспектив розвитку суспільства.

У сучасній філософській і соціологічній літературі розглянута проблема постає і вирішується насамперед у плані конструювання проектів модернізованої, удосконаленої системи суспільства. Так, у 70-і роки широкого поширення одержали футурологічні концепції, у яких майбутнє людства прогнозувалося з позицій розвитку науково-технічного прогресу.

Слід зазначити, що ускладнення, поглиблення і загострення суперечностей суспільного життя зумовили необхідність досліджень конкретних механізмів розвитку загальних тенденцій соціального прогресу, виражену в створенні різноманітних концепцій майбутнього.

Ряд соціологів (Дж. Гелбрейт, Р. Арон, А. Турен, Д. Белл та ін.), абсолютизуючи роль науково-технічного прогресу в розвитку суспільства, прагнули показати, що забезпечити прогресивний розвиток суспільства можна безпосередньо на основі науково-технічного прогресу, що технічний прогрес сам по собі веде до соціальних змін, до утвердження "індустріального суспільства".

Однак, в результаті, ці концепції не витримали перевірки часом. Абсолютизуючи роль науково-технічного прогресу в життєдіяльності суспільства, прихильники їх прагнули, виходячи з тенденцій розвитку НТР, пояснити всі сторони сьогодення і майбутнього суспільства. Роль соціально-економічних факторів у суспільному розвитку в концепціях не враховувалася. Однією з особливостей сучасної філософської і соціологічної думки є переорієнтація її з традиційної концепції "індустріального суспільства" на теорію модернізації. Особливість ця відображена в поглядах ряду провідних американських учених, насамперед у роботах Комісії з порівняльної політики при Раді соціальних досліджень Принстонського університету. На відміну від теоретиків "індустріального суспільства", модерністи прагнуть відмовитися від вульгарно-матеріалістичних уявлень про стадії суспільного розвитку, заснованих на технологічному і виробничому детермінізмі. Модернізація уявляється ними у вигляді складного за своєю структурою історичного процесу, який має безліч взаємозалежних параметрів, сполучення яких обумовлює виникнення різних типів розвитку.

Новітні теорії модернізації ґрунтуються на визнанні можливості різних шляхів і темпів розвитку як суспільства в цілому, так і окремих його структур. Виходячи з визнання альтернативності історії, однією з таких форм вони розглядають модель прискореного розвитку, до якої зараховуються найрозвиненіші країни.

Широкого поширення одержали також ідеї неоконсерватизму Це своєрідна реакція на тенденції ліберального реформізму 60-х років. Одне з центральних місць у соціальній філософії неоконсерватизму займає ідея опірності соціальних структур будь-яким спробам радикальних реформ, що виступає також як усвідомлення меж можливостей суб'єктивної людської діяльності по перетворенню соціальних структур. Ліберальному реформізму неоконсерватори протиставляють ідею "пружності" соціальної реальності, її непідвладності радикальним перетворенням і висувають тезу "меж соціальної політики".

Фактично ця ідея пов'язана значною мірою з активізацією обездолених шарів населення і груп, які включилися в активну боротьбу за свої інтереси і права. У збільшенні ролі ринкових механізмів у соціальній галузі неоконсерватори вбачають єдино можливий шлях зняття надмірного "перевантаження", що виявилося непосильним для "суспільства загального добробуту". Крім цих концепцій виникло багато інших.

Поява безлічі концепцій перспектив суспільного розвитку свідчить про те, що вирішення цієї важливої проблеми стало назрілою життєвою потребою. Зростання значення свідомої діяльності людей в історичному процесі зумовлює необхідність, з одного боку, шукати можливості наукового обґрунтування шляхів розв'язання назрілих проблем, що стоять перед суспільством, а з другого - осмислити їх у методологічному, світоглядному і гуманістичному аспектах, тобто під кутом зору перспектив розвитку суспільства в загальнолюдському масштабі. Тому в сучасних умовах особливо актуальним стає питання про спрямованість історичного процесу Важливість цієї проблеми зумовлена багатьма факторами, але серед них заслуговує на особливу увагу насамперед той факт, що сучасне життя характеризується величезною складністю і багатоплановістю взаємозв'язків між усіма його сторонами. У той же час кожна сфера життя становить відносно самостійний структурний елемент. Як результат, виникли уявлення, що суспільне життя є тільки нескінченним переплетенням різних випадковостей, у якому відсутня внутрішня логіка, закономірності, загальні тенденції і спрямованість. У той же час зі зростанням ролі свідомої цілепокладальної діяльності людей в історичному процесі склалося уявлення, що взагалі усе залежить від свідомості і волі людей, що, наприклад, засобами однієї політики можна вирішити всі проблеми, що стоять перед суспільством.

Не можна заперечувати, що у світі існує величезна кількість випадковостей, а також, що цілепокладальна діяльність людини впливає на навколишній світ і на саму людину. Однак їх не слід абсолютизувати, тому що це призводить до однобічного підходу у розумінні суспільного життя.