Розділ «7. ЗАГАЛЬНА СТРУКТУРА І СТАН СИСТЕМИ "ЛЮДИНА - СВІТ". ДІАЛЕКТИКА ТА ЇЇ АЛЬТЕРНАТИВИ»

Подібна картина складається і стосовно цивілізації. Специфіка цивілізації полягає в тому, що вона становить організаційно-регулятивний аспект людської дійсності. Вона характеризує суспільство з точки зору не структури, а способів взаємодії між соціальними суб'єктами. Тут на перший план виступають питання про те, які права, свободи суспільство надає соціальним суб'єктам, якими засобами, способами, у яких формах здійснюються регулювання відношеннями між людьми, які регулятивні норми забезпечують функціонування суспільства. Через те, що головну регулятивну функцію виконує суспільний лад, то і тут взаємини між соціальними суб'єктами визначаються, насамперед, їх корінними інтересами.

Культура, основним змістом якої є створення і відтворення людини як суб'єкта соціальної діяльності, знаходить свій прояв і реалізацію в способах, засобах і результатах, які забезпечують становлення і функціонування людини. Вона охоплює всі сторони життєдіяльності людини: сферу життєвих потреб і способів їх задоволення, сферу виробництва, суспільних відносин, духовного життя, свободи і творчості, відношення людини і природи. Але й у цій галузі різні соціальні суб'єкти ставляться до вирішення завдань становлення, створення і відтворення людини через призму їх корінних інтересів. Нарешті, людство, як всезагальний прояв функціонування, буття людської сутності, як всезагальний її суб'єкт і носій, теж становить внутрішньо неоднорідний феномен зі складною соціальною структурою. Тому й у вирішенні глобальних проблем різні соціальні суб'єкти виходять з урахування особливостей своїх корінних інтересів, кожний з них переслідує свої певні цілі.

Усе сказане свідчить, що зумовленість відношення соціальних суб'єктів до об'єктивної дійсності, у даному випадку — до ходу історії, виявляється як суб'єктивний фактор історичного процесу. Люди не байдужі до реального розвитку суспільства. Прагнучи до реалізації своїх цілей, вони можуть сприяти прогресивному розвитку суспільства чи гальмувати його. У цих умовах усвідомлення цілей, у яких бажане з'являється як можливе і належне, стає важливим імпульсом для визначення змісту, характеру, спрямованості практичної діяльності.

Тому вся життєдіяльність людини спрямована в майбутнє. І людина зацікавлена в осмисленні цього майбутнього, для визначення цілей і характеру своєї практичної діяльності. Але майбутнє — це абстракція, що втрачає свій зміст, якщо вона не втілюється в конкретні уявлення, образи. Атому що визначальним фактором, який зумовлює реальну життєдіяльність людей, є суспільний лад, його характер, то і в уявленнях про майбутнє на передній план виходить уявлення про суспільний лад, який здатний забезпечити задоволення потреб і інтересів соціальних суб'єктів. Ці уявлення формуються на основі наявного досвіду, узагальнення результатів минулого, оцінки сьогодення й усвідомлення бажаного майбутнього.

На всіх етапах історії люди мріяли про краще майбутнє. Ці мрії і надії втілювалися в конкретні уявлення. У релігії прагнення до досягнення кращого майбутнього, у якому людина буде врятована від безлічі життєвих незгод, знаходить свій вираз в уявленнях про рай. Іншими словами, досягнення бажаного блаженства переноситься в загробне життя.

Однак люди прагнуть досягти бажаного майбутнього й у реальному, земному житті. Ці устремління, виражені в уявленнях про краще майбутнє, набувають значення світоглядних орієнтирів, життєвих установок. Вони стають керівництвом до дії. У них бажане наповнюється конкретним змістом, набуває форми реальних образів.

Але майбутнє не реалізується тільки за бажанням. Реалізація, досягнення бажаного зумовлена об'єктивними умовами, об'єктивними закономірностями суспільного розвитку. У цьому процесі в складній взаємодії визначаються необхідність і випадковість. Далеко не будь-яка можливість перетворюється на дійсність. У одному і тому ж історичному процесі виникають альтернативні тенденції, напрями розвитку. І дуже важко точно вгадати, який з цих альтернативних напрямів стане визначальним.

Тому в уявленнях про бажане майбутнє знаходять свій вираз і суб'єктивне бачення майбутнього, суб'єктивні устремління людини, і об'єктивні тенденції розвитку суспільства. Природно, що ці уявлення про майбутнє найчастіше носять характер мрії. Усі вони значною мірою і виявляються у формі міфу й утопії.

Часто міф і утопія розглядаються як неправильні уявлення про дійсність, уявлення, реалізація яких неможлива. Однак з таким трактуванням цих понять не можна погодитися.

Міф і утопія тісно пов'язані між собою. Але кожне з цих понять має свою специфіку. На цьому питанні варто зупинитися докладніше, тому що міф і утопія відігравали і відіграють важливу роль в історичному процесі, у вирішенні проблем передбачення майбутнього.

У сучасній літературі поняття "міф" уживається з різним значенням. У загальноприйнятому, традиційному розумінні міф — це оповідання, у якому явища, сили природи постають в одухотвореній і уособленій формі. Це не просто помилкова свідомість, а важлива форма усвідомлення людиною свого відношення до світу і до самої себе. У міфі виявляється прагнення людини відповісти на питання: чому? яким чином? Тобто це вираз усвідомлення людиною причинно-наслідкових зв'язків між предметами, явищами, процесами. Але усвідомлення це не виходить за рамки почуттєвого уявлення. У міфах знайшли своє втілення потяг до управління природою, до керування перебігом вітрів, плином рік, до утихомирення ураганів. У міфології відобразилися бажання, мрії, надії на досягнення позбавленого від тягот життя, достатку. Людина бачила себе здатною до швидкого пересування, польотів, сильною, безстрашною. Уява зводилася в ранг реального.

В образі всемогутніх богів, у наляканій, деформованій страхом і незнанням формі знайшли свій вираз ідеали древніх людей, їх прагнення бути владиками стихій, бути всесильними, усезнаючими, усемогутніми, їх тяга до найвищої досконалості. Багато особливостей людини, що тільки зароджувалися в ній, в образі богів поставали як ті, що вже досягли вищого рівня, вищої досконалості.

У той же час міфологія була першою енциклопедією людського знання, своєрідним узагальненням життєвого досвіду. Вона охоплювала всі сторони життя людини. Усе, ще смутно бажане, в богах уже виявлялося як дійсне. У богах люди поклонялися своїм, тоді ще неусвідомленим силам, відчуженим і переданим надприродним силам. Це була перша спроба визначення вищих цілей, спроба усвідомлення свого місця у світі, відношення до нього.

Міфологія з'явилася вираженням потягу до цільного усвідомлення всіх сторін життя, усієї дійсності, потягу до усвідомлення першопричин усього сущого і самого себе.

Згодом самі уявлення про міф, про його роль у житті людей змінювалися, наповнялися новим змістом. Однак міф як реальний феномен продовжує жити. Міф вмирає і міф відроджується. Історична пам'ять, зберігаючи колишнє, прагне застосувати його до нових умов. Ідея всеохоплення, універсальності, цілісності світу, що народилася в древній міфології, не утратила свого значення і сьогодні, хоча підходи до її розуміння змінилися дуже істотно.

У сучасних умовах міф часом зберігає в собі язичницькі погляди, наївні уявлення про першооснови буття. Але специфічною особливістю сучасного міфу є його безпосередній зв'язок із проблемами сучасного життя. Кризові явища, труднощі у вирішенні багатьох соціальних проблем мають потребу в потоці відповідей на питання про те, чому ці труднощі існують, як від них позбутися. І отоді, коли наукового вирішення цих питань немає, коли відповіді бажані, а їх немає, тоді часто на допомогу приходить міф.

Наприкінці XIX - початку XX століття виник особливий феномен - соціальна міфологія. її специфіка полягає в тому, що вона знаходить свій вираз в почуттях, переживаннях, настроях людей. Виражаючи уявлення і можливості вирішення складних питань буття, які стихійно виникають і свідомо поширюються, соціальна міфологія стала виразником неусвідомлених прагнень, бажань і багатьох очікувань, засобом їх соціальної орієнтації. Кожна історична епоха народжує свої нові і використовує старі міфи. Особливістю сучасного етапу суспільного розвитку є посилена пол ітизація міфу, він відіграє роль засобу, здатного пояснити причини труднощів, складних життєвих ситуацій, згуртувати людей, розбудити в них енергію і готовність до дії. Міф нерозривно пов'язаний з чуттєво-емоційним, образним сприйняттям світу.

У пошуках відповідей на складні життєві питання людська свідомість, виходячи з повсякденної практики життя, намагається знайти конкретні відповіді на питання: "Хто винен?", "Що робити?". У цих умовах відбувається, з одного боку, стихійне формування міфів, а з іншого боку — соціальне їх поширення.

Так, у період панування тоталітаризму в СРСР значне поширення одержав міф про Сталіна як вождя всіх народів, як про людину, здатну вирішити усі складні проблеми життя. У багатьох віра в його здатність одноосібно вирішувати найважливіші питання суспільного життя доходила до фанатизму. У той же час наявні складності, труднощі, гострі суперечності штовхали на пошук конкретних відповідей на питання, що виникають. 1 часто вони знаходилися. Наприклад, причиною труднощів у побудові соціалізму були проголошені "вороги народу", що нібито створювали штучні труднощі. Міф про "ворогів народу" відволікав увагу мас народу від оцінки діяльності держави, політбюро, самого Сталіна. Цим же цілям служила боротьба з космополізмом тощо. У нацистській Німеччині винуватцями (ворогами) були проголошені євреї і комуністи. У сучасних умовах особливого поширення в багатьох країнах і в Україні одержав міф про ринок як панацею, здатну забезпечити вирішення всіх життєвих проблем. Звичайно, ринок є важливим чинником у життєдіяльності суспільства й особи, але ж це тільки одна зі сторін системи економічних відносин. Розкрити істинну роль ринку неможливо без вирішення проблеми конкретно-історичних форм власності, способів поєднання робочої сили зі знаряддями праці, форм обміну діяльністю, зумовлених суспільним поділом праці, і відмінністю місця, становища осіб, груп, класів у системі суспільного виробництва, конкретно-історичних форм розподілу, обміну, споживання.

У сфері духовного життя широко поширився міф про духовне пробудження суспільства на основі релігійного відродження. На відновлення старих і будівництво нових церков, храмів витрачаються колосальні засоби. Релігія, церква намагається заволодіти всіма сферами індивідуального і суспільного духовного життя.