Розділ «3. Загальні закони розвитку»

Центральне місце в системі законів діалектики посідає закон діалектичної протилежності. Для з'ясування суттєвих моментів закону необхідно розглянути основні його категорії. Почнемо з поняття "протилежність". Протилежність - філософська категорія, яка відображає сторони, властивості, тенденції, процеси в предметах і явищах, що взаємозумовлюють і взаємовиключають один одного (асиміляція - дисиміляція, змінність - спадкоємність, виробництво - споживання, добро - зло та ін.).

Між протилежностями існує два види відношень: відношення єдності і відношення протидії. Що являє собою відношення єдності?

По-перше, єдність протилежностей - це їх нероздільність. Кожна протилежність є умовою існування іншої. Окремо вони існувати не можуть (якщо зникає одна з протилежностей, припиняє існувати й інша). По-друге, єдність протилежностей має сенс тоді, коли вони зумовлюють і проникають одна в одну. Кожна з протилежностей має потребу в тому, чого в неї немає, але є в іншій. Вони вступають у взаємодію. Впливаючи одна на одну, протилежності взаємопроникають одна в одну. Це означає, що протилежності не існують як однорідні, розділені у просторі, а кожна з них має в собі іншу (наприклад, навчальний процес, що передбачає наявність викладача та студентів).

Що ж являє собою відношення взаємодії ("боротьби") протилежностей?

Перебуваючи у взаємообумовленості й розвитку, протилежності "небайдужі" одна до одної, вони взаємно впливають одна на одну. Між ними йде протидія, протиборство. Його сутність полягає в тому, щоб розірвати єдність. Кожна з протилежностей виштовхує з себе іншу, прагне звільнитися від неї. Таким чином, протиборство протилежностей має місце тоді, коли протилежності взаємозаперечують, взаємовиштовхують, взаємовиключають одна одну.

Єдність протилежностей виражає стійкість речі і є відносною, перехідною. Протидія протилежностей абсолютна, вона не припиняється. Відношення, яке характеризується єдністю протилежностей і водночас є постійним протиборством між ними, називається суперечністю. Суперечності притаманні всім явищам і процесам реальності і виступають рушійною силою, джерелом зміни і розвитку. Саме тому суперечність є центральною категорією, що розкриває суть закону діалектичної протилежності. Суперечності - це не тільки відношення протилежностей, а й процес їх розгортання. У зв'язку з цим, ґрунтуючись на ідеях Гегеля, розрізняють такі ступені (фази) розгортання суперечностей, як тотожність, відмінність, протилежність.

Поняття "тотожність" означає початковий ступінь розвитку суперечності. Це є відношенням однаковості, подібності речі, сторони із собою або з іншими речами, сторонами. Відмінність же - це відношення неоднаковості, незбіжності з собою, з іншими речами, сторонами. Виникнення суперечності здійснюється як роздвоєння єдиного, як самодиференціація єдиного на протилежності. У момент роздвоєння одночасно в тому ж відношенні виникає і протидія протилежностей. У ході становлення суперечності протидія протилежностей все більше виходить на передній план і стає внутрішнім глибинним джерелом розвитку. У самій протидії протилежності відіграють різну роль. Провідною стороною протидії є більш динамічна, імпульсивна протилежність. Протидія протилежностей веде, зрештою, до нового якісного стану. Нові явища, що виникають, мають нові притаманні їм суперечності, які є рушійною силою їхнього розвитку.

Суперечності в навколишньому світі дуже багатогранні, їх класифікують:

1) за формою прояву- внутрішні і зовнішні;

2) за роллю в розвитку - внутрішні і зовнішні;

3) стосовно сутності - суттєві і несуттєві;

4) за типом у суспільстві - антагоністичні і неантагоністичні.

Отже, можна зробити висновок, що закон діалектичної протилежності - це закон, на підставі якого всім речам, системам, явищам і процесам властиві внутрішні суперечності, протилежні сторони і тенденції, взаємодія, протиборство між якими виступає джерелом зміни і розвитку, веде до наростання суперечностей, що розв'язуються на певному етапі зникненням старого і появою нового.

Чим же визначається центральне положення цього закону у всій системі діалектики? По-перше, цей закон розкриває джерело будь-якого руху і розвитку, тобто дає відповідь на найважливіше і найсуттєвіше питання теорії розвитку. По-друге, цей закон утворює основу всіх інших законів і категорій діалектики, в кожному з яких ми знаходимо протилежності, пов'язані відношенням єдності та протидії. По-третє, закон діалектичної протилежності визначає головний зміст діалектичного методу пізнання, вимагаючи роздвоювати в мисленні єдине і вивчати протилежності, поєднуючи їх аналіз з подальшим синтезом.

На відміну від закону діалектичної протилежності, що розкриває джерело розвитку, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває механізм процесу розвитку, показує, як і в яких формах він реалізується. Щоб з'ясувати специфіку цього закону, його прояви та дію, слід розкрити зміст основних понять, завдяки яким він реалізується: якість, кількість, міра, стрибок тощо.

Якість виражає притаманну речам специфічну визначеність, що тотожна з їх буттям і відрізняє їх від інших речей у певній системі зв'язків. Якість речей органічно пов'язана з їх кінцем, оскільки зі зникненням даної якості зникає і сама річ, перетворюючись на іншу. Поряд з якістю всі речі, процеси, явища мають і кількісну визначеність. Вони обов'язково мають якийсь розмір, об'єм, масу та ін. Кількість - це об'єктивна визначеність якісно однорідних явищ, що характеризує їх величину, тривалість існування та інтенсивність розвитку в цілому чи окремих її сторін.

Отже, ми з'ясували, що речі і явища мають якісні та кількісні особливості. Але може скластися враження, що між цими сторонами речей і явищ немає тісного зв'язку, що вони незалежні одні від одних. Але це не так. Якість і кількість перебувають у діалектичному взаємозв'язку: немає кількості, яка б не виражала певної якості, і разом з тим немає якості без кількості. До того ж певній якості завжди відповідає не будь-яка, а певна кількість. Ми ніколи, наприклад, не бачили стола, який мав би довжину, що дорівнювала б довжині мосту через Дніпро. Важко собі також уявити людину, у якої довжина ніг була б 5 метрів. Таким чином, будь-яка якість має кількісну межу. Ця межа називається у філософії мірою. Міра - це така єдність кількості і якості, в якій певна якість необхідно пов'язана тільки з певною кількістю. Міра - це і певний інтервал кількісних характеристик або змін, у межах якого може існувати належна якість. Зміна кількості в межах міри не призводить до зміни якості, однак при переході міри предмет перестає бути тим, чим він є. Можна навести багато фактів такої взаємодії кількісних та якісних змін. Так, наприклад, якщо тілу надати швидкості 1000, 2000, 7910 метрів на секунду, то воно впаде на землю. Якщо ж швидкість тіла збільшити лише на одну одиницю і довести її до 7911 метрів на секунду, то тіло відірветься від Землі і стане її супутником. Таким чином, кількісні зміни докорінно не впливають на якість, якщо вони відбуваються в межах міри. Але якщо ці зміни виходять за межі міри, виникає нова якість, яка має свою кількісну визначеність і свою міру.

Положення про взаємообумовленість кількісних і якісних змін має загальне значення. Воно справедливе стосовно всіх предметів і явищ навколишньої дійсності, тобто має силу діалектичного закону. Його формулюють таким чином. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін виражає такий взаємозв'язок кількісних і якісних сторін предмета, внаслідок якого кількісні зміни, виходячи за межі міри, обов'язково тягнуть за собою докорінні якісні зміни, які, у свою чергу, приводять до нових кількісних показників.

Згідно з цим законом розвиток іде як єдність двох відмінних одна від одної, але взаємопов'язаних стадій - безперервності і перервності. Безперервність у розвитку - це стадія повільних, непомітних кількісних змін. Перервність у розвитку називають стрибком. Стрибок - це момент, форма, спосіб перетворення однієї якості на іншу, це перерва в поступовості, безперервності кількісних змін. Стрибком є виникнення життя на Землі, виокремлення людини зі світу тварин, зміна одного суспільного ладу на інший, видатні наукові і технічні відкриття. Будь-який стрибок характеризує перехідний момент у розвитку. За своєю природою він завжди суперечливий, бо свідчить і про народження нового, і про опір йому старого.