РОЗДІЛ 3. Сучасна світова філософія

Сучасність у філософії має свій внутрішній масштаб. За звичкою, початком сучасного етапу вважають кінець XIX ст., коли виникли нові форми філософствування, що стали домінуючими в Європі XX ст., основні ідеї яких розробляються і сьогодні1. Двадцяте століття являло собою особливий етап у розвитку сучасного суспільства. Воно вирізняється конфліктністю, суперечливістю, інтенсифікацією соціальних процесів, прискоренням темпів соціальних змін. Зрештою, це час зародження глобальних проблем. Усе це не могло не позначитися на характері тих питань, які висували філософи. Філософська парадигма XX ст. виступає як планетарне явище й могутня поліфонія етносоціальних світоглядних ментальностей.

Сучасна філософія є часткою світової культури і має статус вселюдської цінності. її вивчення дає ключ до розуміння багатьох процесів, що відбувались і відбуваються у духовному житті західного суспільства, інтенсивного діалогу, за яким орієнтується сьогодні Україна.

1. Загальна характеристика сучасної світової парадигми

2. Ірраціоналістично-гуманістичний напрям у сучасній філософії

Позиції ірраціоналізму в сучасній філософії відстоює багато різних шкіл і напрямів. Серед них значне місце належить філософії життя. Сформувався цей напрям на межі XIX і XX ст. і набув сили головним чином у Німеччині та Франції. Заснував його Артур Шопенгауер (1788-1860), котрий вважав, що розум у житті людини і у світі в цілому відіграє скромну, суто технічну роль. Основні життєво важливі процеси відбуваються без участі інтелекту. Життєвий світ людини є нерозумним, хаотичним і єдине, що якось упорядковує його, - це "світова воля" і аж ніяк не розум. Шопенгауер лише висунув основні ідеї нової філософії, а всебічного розгляду дістала вона у таких школах, як філософія волі до влади Фрідріха Ніцше (1844-1900) і його послідовників; академічна школа філософії життя - Вільгельм Дільтей (1833-1911), Георг Зіммель (1858-1918), Освальд Шпенглер (1880-1936); школа творчої еволюції Анрі Бергсона (1859-1941) і його послідовників. Коротко розглянемо ці школи.

Філософія волі до влади

Академічна філософія життя

Феноменологія

Помітний вплив на сучасну філософську культуру має феноменологія. Цей філософський напрям започаткував німецький філософ і вчений, професор Галльського і Фрейбурзького університетів Едмунд Гуссерль (1859-1938). Суть його вчення можна звести до трьох головних ідей:

1. Гуссерль прагне відмежувати філософію від природознавства, що стихійно стоїть на матеріалістичних позиціях, відвести їй якусь цілком ізольовану від всіх інших наук галузь. Такою галуззю має бути "трансцендентальний світ чистої свідомості". Чиста свідомість - це самоочищення свідомості від схем, догм, шаблонних ходів мислення, що нав'язують їй. Така свідомість має справу з феноменами, тобто з тими, що нам надано, що перед нами з'явилося ("феномен" із давньогрецької - явище, з'явлення).

2. Феномени розуміються не як психічні явища, а як деякі абсолютні сутності, що мають всезагальне значення, незалежні від індивідуальної свідомості, але одночасно знаходяться тільки у ній і не в змозі існувати поза нею.

3. Вказані сутності не пізнаються шляхом абстрагуючої діяльності розуму, а інтуїтивно осмислюються.

У першій половині XX ст. феноменологія була досить поширеною і навіть модною філософією. її запроваджували у різні сфери людської діяльності; наприклад, у мистецтво, бо мистецтво безсумнівно має справу перш за все та переважно із феноменами. Так само широке використання феноменологія знайшла у культурології, соціології та політології.

Екзистенціальна філософія

Герменевтика

Одним із різновидів сучасної філософії є герменевтика (від грец. germeneutike - мистецтво тлумачення) - теорія і практика тлумачення текстів. Етимологію слова "герменевтика" пов'язують з іменем бога Гермеса - у давньогрецькій міфології посланця богів і того, що тлумачив їхню волю. У давньогрецькій філософії і філології герменевтика-це мистецтво розуміння і тлумачення текстів, думок, символів і т. ін. У християнських письменників і теологів - мистецтво тлумачення Біблії.

Підстави філософської герменевтики були закладені німецьким теологом і філософом Фрідріхом Шлейєрмахером (1768-1834). Визнаючи наявність "спеціальних" герменевтик: філологічної, теологічної, юридичної, він задається питанням: яка необхідна умова розуміння?

Такою умовою, на його думку, є схожість і відмінність автора тексту і читача. Якщо автор і читач абсолютно "споріднені", то герменевтика є зайвою, якщо ж вони абсолютно різні - герменевтика неможлива. Таким чином, для того щоб розуміння було можливим, необхідна певна міра "чужеродності" і "спорідненості" між автором і читачем.

Існує два методи розуміння: граматичний і психологічний. Граматичний метод розкриває розуміння, виходячи з "духу мови", як пов'язане і обумовлене цим духом. Психологічне розуміння розкриває розуміння, виходячи з "душі того, хто розмовляє", як його унікальний своєрідний образ мислення і відчуття. Розуміння полягає у проникненні, з одного боку, в "дух мови", а з другого-в "душу автора". Граматичний і психологічний методи нерозривно пов'язані.