РОЗДІЛ 12. Особистість і суспільство

Складовою частиною філософської проблеми людини є проблема особистості і її взаємозв'язку із суспільством. Це зумовлено тим, що проблему людини неможливо розглядати у відриві від соціально-політичних, економічних, культурно-інформативних сенсів її існування. Адже без гармонізації відносин у системі людина - суспільство - держава важко говорити про можливість виживання не тільки окремого індивіда, але і суспільства в цілому. Тим більше, що, розглядаючи людину у взаємозв'язку із суспільним середовищем, слід не тільки акцентувати увагу на сутності людини як такої, а й виходити із взаємовпливу суспільства на особистість і особистості на суспільство. Важливою проблемою є і діалектика волі й відповідальності особистості в суспільному розвитку, їхня взаємна обумовленість. Така постановка питання дозволить розкрити природу людини ще під одним кутом зору.

1. Поняття "людина", "індивід", "індивідуальність", "особистість" і їхній взаємозв'язок

2. Історичні типи взаємин людини і суспільства

Багатство і складність соціального змісту особистості обумовлені різноманітними її зв'язками із суспільним цілим, ступенем перетворення в її свідомості і діяльності різних сфер життя суспільства. Ось чому рівень розвитку особистості є показником рівня розвитку суспільства і навпаки. Але особистість не розчиняється в суспільстві. Вона зберігає значення неповторної і самостійної індивідуальності, що формує суспільне ціле.

У кожну історичну епоху формується сукупність умов - матеріальних, соціальних, духовних, які визначають соціальний тип людини і характер її взаємин із суспільством, що в соціальній філософії називається історичним типом соціальності. Основи вчення про історичні типи соціальності були закладені ще Карлом Марксом, який на основі формаційного підходу до історії виділив три основних типи соціальності: відносини особистої залежності, відносини речової залежності при особистій незалежності і відносини вільних індивідуальностей. Пізніше ідеї Маркса розвинули і доповнили у своїх роботах соціологи Чейз Рейч, Еріх Фромм, Джон Рісмен.

Так, на думку американського соціолога Чейза Рісмена (1909-1950), можна виокремити такі соціальні характери особистості на різних історичних етапах розвитку суспільства:

1) особистість "традиційно орієнтована" (архаїчне суспільство);

2) особистість, "орієнтована зсередини" (активний суб'єкт конкурентної боротьби епохи вільного підприємництва);

3) особистість, "орієнтована ззовні" (суб'єкт, підлеглий бюрократичній організації, пов'язаний з ускладненням промислового виробництва й урбанізацією суспільства);

4) автономну особистість (суб'єкт відкидає конформізм в ім'я незалежності своїх суджень, свого покликання й усвідомлення своєї відповідальності перед суспільством).

За основу своєї типології відносин між особистістю і суспільством Еріх Фромм (1900-1980) бере різні історичні типи самовідчуження людини. Відповідно до цього підходу він вирізняє чотири типи соціального характеру: накопичувальний, експлуататорський, "рецептивний" (пасивний), ринковий.

Розглянемо більш докладно типи відносин між особистістю і суспільством, ґрунтуючись на формаційному підході до історії.

Першим історичним типом відносин між особистістю і суспільством є відносини особистої залежності. Такий тип характерний для всіх доіндустріальних видів суспільств, як докласових, так і класових. Індивідам цього типу притаманна повна залежність від жорстко регламентованої системи суспільних зв'язків, що може приймати вид роду, громади, стану, касти і т. д. Розходження ж між докласовими і класовими суспільствами знаходять свій вияв у тому, що в докласових суспільствах ще відсутні експлуатація людини людиною, а особиста залежність виявляється як безпосередня залежність людини від первісного роду, який був у ті часи єдиним суб'єктом права. Через скупченість суспільних функцій інтереси особисті ще не були відокремлені від інтересів колективу. Людина, становлячи одне ціле з родом, не вирізняє себе з нього. Усі її права й обов'язки є не особистими, а родовими.

Отже, особистості в архаїчному суспільстві не існувало.

У процесі розвитку праці і збагачення на її основі суспільних відносин відбувається диференціація соціальних функцій людей. Здобуваючи особисті права й обов'язки, усвідомлюючи певний ступінь особистої відповідальності, людина все більше починає відокремлюватися від роду і розвиває в собі якості суб'єкта. Так поступово людина стає особистістю.

Другий історичний тип відносин між особистістю і суспільством пов'язаний з розвитком капіталістичного товарного виробництва і ліквідацією системи позаекономічного примусу до праці (цей період у сучасному суспільствознавстві називають індустріальним суспільством). Наслідком цього стала руйнація відсталих соціальних структур, станових та інших перешкод між людьми. Це, у свою чергу, приводить до своєрідної атомізації суспільства, тобто його поділу на безліч незалежних індивідів, вже не пов'язаних відносинами особистої залежності. Формальна рівність між людьми, у яких різний майновий статок, приводить до того, що одні з них змушені продавати, а другі зацікавлені купувати робочу силу. У зв'язку з цим відносини між людьми у своїй основі стають відносинами товаровиробників, приватних власників, тобто речовими відносинами. Виникає зовсім новий тип соціальних відносин, у яких головною формою соціальних зв'язків виступає мінова вартість і капітал. Це відносини речової залежності людей при їхній особистій незалежності.

Розвиток особистості і її відносини із суспільством у цей період являють собою суперечливий процес. З одного боку, індустріалізація суспільства сприяє подоланню містечкової замкнутості, людина звільняється від станових зв'язків і перед нею відкриваються небачені раніше можливості спілкування і саморозвитку. З другого боку, усі ці можливості визначає приватна власність, що робить людей нерівними, різні форми відчуження особистостей від суспільства і один від одного.

Перехід розвинених країн у стадію постіндустріального суспільства створив умови для формування третього типу відносин між особистістю і суспільством. Це відносини вільної особистості.

Характерними рисами постіндустріального суспільства є те, що в ньому визначальними стають знання й інформація, класовий розподіл поступається місцем професійній диференціації, сфера послуг поступово починає переважати над сферою виробництва. Розвиваючи могутні продуктивні сили і всесвітні суспільні зв'язки, ця епоха формує матеріальні і духовні передумови для використання всіх надбань культури, набутих людством упродовж усієї історії, в інтересах розвитку особистості. Таке відкрите, вільне суспільство вперше в історії створює умови для появи справді вільної особистості, яка має право і, головне, економічні і правові можливості вільно вибирати відповідно до своїх здібностей і покликання професію, місце і спосіб життя.