Розділ «4. Релігійно-філософські вчення»

Філософські напрями релігійної орієнтації на Заході виникли в основному в руслі християнського релігійно-теологічного комплексу або в безпосередньому зв'язку з ним. Найбільш концептуально стійкими та ідеологічно впливовими в західному світі є неотомізм, тейярдизм і персоналізм.

Неотомізм - офіційне філософське вчення католицької церкви. Серед найвідоміших представників неотомізму - колишній посол Франції у Ватикані Жак Маритен (1882-1973), французький академік Етьєн Анрі Жільсон (1884-1978), Густав Веттер (нар. у 1911) та американський філософ Юзеф Бохенський (1902-1995). На відміну від усіх інших філософських напрямів Заходу неотомізму властиві традиціоналізм, догматична стабільність ідей і теоретичних постулатів; він свідомо чинить опір тенденціям оновлення і не без гордості проголошує себе "філософією", "яка зберігається в століттях".

Філософії неотомізму притаманні такі характерні риси.

1. Ідейними джерелами неотомізму є вчення філософа-схоластика XIII ст. Фоми Аквінського. Латиною ім'я "Фома" вимовляється, як "Томас". Звідси його вчення - християнізований аристотелізм - дістало назву "томізм". Сучасний томізм - це неотомізм. Він був відроджений Енциклікою Папи Льва XIII у 1879 р. У наш час розробляють і пропагують неотомізм Академія св. Фоми у Ватикані, католицький інститут у Парижі, Пуллахський інститут поблизу Мюнхена, інститут Нотр-Дам у США та ін. Видаються журнали "Томіст" та "Божественний Фома".

2. Предмет філософії неотомізму - буття Бога. Це відкрита релігійна філософія. Вона протиставляє абсолютне, надприродне буття - буттю конкретних речей. Буття саме по собі - це чисте буття (Бог). Неотомізм проголошує існування аналогії між Богом і його творінням: Творець протилежний світові, але його творіння дозволяє судити про нього.

Буття Бога неотомісти доводять на підставі створених ним речей. В основі теорії буття лежить ідея креаціонізму (від лат. сгеаtіо - створення). За цією ідеєю органічний і неорганічний світ виникає внаслідок акту Божественного творіння. Звідси випливає, що матерія не вічна, вона другорядна. Питання про те, що таке буття, вирішується таким чином: "бути - значить бути створеним Богом, бути - значить бути в Богові".

3. Центральним принципом неотомізму є принцип гармонії віри та розуму. Він спрямований на те, щоб примирити догматичні основи християнської віри з вимогами мислячого розуму, узгодити недоказові положення релігії з раціонально-логічною силою знання і таким чином виправдати християнство перед наукою і освітою, авторитет яких дедалі зростає. Неотомісти запевняють, що віра без розуму перетворюється на сліпе поклоніння, марновірство (фідеїзм), а розум без віри впадає в гординю зарозумілості (атеїзм, скептицизм, науковий раціоналізм). Однак замість обіцяної "гармонії" віри і розуму неотомісти пропонують варіант підпорядкування розуму вірі, бо пропорція, в якій вони об'єднуються, продиктована міркуваннями католицького віровчення.

4. Мета філософії неотомізму - раціональне обгрунтування буття Бога. Все це було зроблене ще Фомою Аквінським у працях "Сума теології" та "Сума проти язичників". Там міститься п'ять "обґрунтувань" буття Бога:

а) коли брати рух у всій його повноті, а не тільки як механічний рух, неможливо не прийти до визнання першодвигуна, тобто Бога;

б) коли все у світі має свою причину, то повинна бути "першопричина" - Бог;

в) безкінечна безліч можливостей і випадковостей у світі повинна керуватися цілком необхідною причиною, тобто Богом;

г) для вимірювання ступенів досконалості (красоти, блага, істинності) усього, що є у світі, повинно існувати мірило усіх досконалостей, тобто Бог;

д) все, що існує у світі, має певну міру доцільності, а отже, повинна існувати первісна і головна ціль - Бог.

З мстою переконати в істинності релігійних догматів неотомісти "опановують" найсучаснішу наукову термінологію, активно оперують нею. Говорячи про створення світла в перший день творіння, Бог, запевняють вони, мав на увазі взаємоперетворення позитронів-електронів на потоки фотонів. Не заперечують неотомісти еволюційну теорію Ч. Дарвіна.

Тейярдизм

У релігійній філософії XX ст. значне місце посідає тейярдизм. Заснував теорію тейярдизму П'єр Тейяр де Шарден (1881-1955) - видатний французький палеонтолог і антрополог. У своїх працях "Гімн Всесвіту", "Феномен людини" Тейяр де Шарден намагається узгодити релігійний світогляд з досягненнями сучасної науки. Він вважав, що сучасна наука істотно скорегувала середньовічну конструкцію світобудови, довела, що світ перебуває в постійному русі та розвитку. Тому необхідно докорінно переосмислити християнське світорозуміння. Центральним методологічним принципом сучасного мислення французький теолог проголосив еволюціонізм. Відмовившись від старозавітного міфу про одноразовий акт творіння Богом світу, Тейяр де Шарден висуває свою теорію космогенезу, де основними точками процесу розвитку Всесвіту виступають такі три етапи: "переджиття" (фізична оболонка), "життя" (органічна оболонка), "мислення" і "наджиття". На етапі мислення з'являється людина, яка концентрує в собі психічну енергію, творить ноосферу, персоналізує світ. Така діяльність врешті-решт веде до формування "наджиття". На цьому рівні виникає вища форма в розвитку світу - духовна оболонка. Керують космічним процесом не природні закони, які вивчає наука, а надкосмічний Бог, якого Тейяр де Шарден називає "точкою Омега". У "точці Омега" підсумовується і збирається у своїй довершеності та цілісності велика кількість свідомості, яка поступово перетворюється на Землі на ноогенез. "Наджиття", таким чином, знаменує стан єднання душ людей після завершення історії в космічному Христі. "Точка Омега" є центром Всесвіту і символізує собою Христа, співпричетного до Всесвіту і одночасно трансцендентного до нього.

Історіософські погляди Тейяра де Шардена позначені гуманістично-християнсько-ліберальною спрямованістю. Людство, згідно з його поглядами, рухається в ході історії шляхом універсалізації зв'язків між країнами і народами до стану великої "монади". Він вірив у силу союзу християнства і гуманізму, покликаних згуртувати всіх людей планети, висунув ідею поєднання науки і містики як панацеї від усіх бід сучасності.

У цілому концепція П'єра Тейяра де Шардена глибоко суперечлива - це складна суміш наукових прогнозів, утопізму, абстрактного гуманізму, містицизму й традиційного теїзму. Тейярдизм досить впливовий серед "лівих" католиків, які видають це вчення за "новий світогляд", що нібито вказує шляхи поєднання науки і релігії.

Персоналізм