Розділ «3. Загальні закони розвитку»

Форми стрибків різноманітні і залежать від природи явища, що розвивається, а також від конкретних умов, у яких здійснюється його якісне перетворення. Стрибки розрізняються:

1) за тривалістю перетворення (швидкі, повільні);

2) за формою перетворення (одноактні, багатоактні);

3) за глибиною перетворення (часткові, повні);

4) за напрямом перетворення (прогресивні, регресивні, безнапрямові).

При розгляді стрибків важливі такі терміни, як "еволюція", "революція", "реформа". Поняття "еволюція" використовується в широкому і вузькому значеннях. У широкому розумінні "еволюція" - це весь процес поступового розвитку, який включає не тільки кількісні, але й якісні зміни, в тому числі й революції. У вузькому значенні слово "еволюція" виступає як період, який передує революції, її підготовці. Поняття "революція" використовується для характеристики суспільних явищ. Це якісний стрибок, який ламає суспільство в самій його основі, а не переробляє його повільно, поступово. Реформа - це зміна якої-небудь істотної сторони життя суспільства при збереженні основ її економічного і державного ладу.

Таким чином, закон взаємопереходу кількісних змін у якісні конкретизується через низку категорій: якість, кількість, міра, стрибок, котрі дають цілісне уявлення про його зміст як загальний закон розвитку. Даний закон розкриває внутрішній механізм переходу до нової якості в будь-якій сфері об'єктивної дійсності, відповідаючи на питання: як, яким чином відбуваються розвиток, рух і зміна всього сутнього.

Якщо розглянуті закони розкривають джерело розвитку і його механізм, то закон заперечення заперечення розкриває загальну тенденцію розвитку, його направленість. Цей закон певною мірою узагальнює, синтезує дію інших законів діалектики.

Що ж являє собою закон заперечення заперечення, яка його суть?

Спочатку з'ясуємо зміст категорії "заперечення". Відносно неї існує дві точки зору: метафізична і діалектична. Метафізичне "заперечення" акцентує основну увагу на моменті зникнення старого і практично ігнорує процеси збереження і утворення нового. Отже, метафізичне заперечення виходить з того, що заперечити означає відкинути, знищити. Діалектичне заперечення - це насамперед такий перехід від старої якості до нової, за яким певні сторони, елементи змісту і функції старої якості входять у перетвореному вигляді в зміни нової якості. Діалектичне заперечення - це не голе, повне знищення речі, а її перетворення на нову річ із збереженням і перетворенням деяких рис старої якості, воно свідчить про те, що між новим і старим існує зв'язок. Діалектичне заперечення вбирає в себе три суттєві моменти:

1) руйнування, подолання старого;

2) збереження елементів старого (спадкоємність);

3) конструювання, утворення нового.

Ми з'ясували суть метафізичного і діалектичного тлумачення заперечення. Тепер розглянемо сутність подвійного заперечення.

Заперечення заперечення фіксує той факт, що процес розвитку розпочинається з першого заперечення старого, яке, у свою чергу, через певний час заперечується іншим, новим. Але як відбувається розвиток? По прямій чи по кривій лінії? Це питання не є риторичним, а має суттєвий зміст. Бо якби не було зв'язку старого і нового в процесі розвитку, не було б спадкоємності, а старе знищувалося б повністю, бо розвиток можна було б графічно зобразити як пряму лінію, де нове відмінне від старого, а старе не повторюється в новому. Однак річ саме в тім, що в новому зберігається старе, його елементи, вони повторюються в новому, хоча і на вищій основі. Повторювання рис, елементів старого на вищій основі і є особливістю закону, який ми розглядаємо. З цього випливає інша його особливість. Оскільки має місце повторювання старого на вищій основі, то виявляється, що розвиток іде не по прямій, а мовби по спіралі, наближаючись з кожним циклом до старого, оскільки є повторюваність, і віддаляючись від нового, оскільки це нове. Чому неминуча ця повторюваність?

Річ у тім, що заперечення перебуває в тісному зв'язку із суперечністю, воно обумовлене його розв'язанням. Візьмемо будь-яку нову річ, що виникла з притаманною їй суперечністю. В процесі розвитку цієї суперечності річ перетворюється на свою протилежність. Однак на цьому етапі заперечення відбувається лише часткове розв'язання закладеної в початковій речі суперечності. Ця неповнота розв'язання суперечності має в собі умову подальшого власного заперечення речі. На зміну першому запереченню приходить друге, виникає нова річ, третя, протилежна другій, яка є запереченням другої, тобто запереченням заперечення першої речі. Та суперечність, яка була властива першій речі на етапі другого заперечення, розв'язується повністю. Внаслідок подвійного заперечення водночас з поверненням до старого, початкового пункту досягається більш високий рівень розвитку, відбувається відновлення початкової, але збагаченої форми розвитку. Лінія розвитку ніби утворює коло, "виток спіралі", однак початок не збігається з кінцем. Розвиток, таким чином, поєднує в собі риси поступовості і циклічності руху.

Це положення має загальне значення. Воно справедливе стосовно всіх предметів і явищ навколишньої дійсності, тобто має силу діалектичного закону. Його можна сформулювати таким чином. Закон заперечення заперечення - це закон, на підставі якого процес розвитку являє собою нескінченний ланцюг діалектичних заперечень старого новим при збереженні та утриманні (знятті) в новому всього характерного з попередніх етапів розвитку, що має в цілому поступальну, висхідну направленість. При цьому в процесі розвитку на його вищих щаблях відбувається повторення деяких рис і сторін попередніх сходинок, але вже на якісно новій основі, що обумовлює сходження не по прямій, не по замкнутому колу, а по кривій, що наближається до спіралі. Спіралевидність руху виражає циклічність розвитку.

Основні закони діалектики, характеризуючи різні моменти єдиного процесу розвитку, діють не всупереч, а в нерозривній діалектичній єдності. Так, процес переходу кількісних змін в якісні і навпаки містить і протиріччя, і діалектичне заперечення. Єдність і протидія протилежностей вбирає в себе кількісно-якісні відношення і заперечення заперечення. Аналогічно в процесі заперечення відбувається роздвоєння єдиного на старе і нове і боротьба між ними, перехід кількісних змін в якісні. Інакше кажучи, єдність матеріального світу обумовлює єдність дії законів. Разом з тим слід мати на увазі, що при одночасності дії законів діалектики кожний з них є відносною самостійністю, оскільки кожен з них виражає сутність розвитку в певному аспекті (джерело, механізм, напрям).

Таким чином, закони діалектики виражають найсуттєвіші зв'язки і відносини об'єктивного світу. Діючи в єдності і взаємозв'язку, вони характеризують складний багатогранний процес розвитку об'єктивної реальності. Глибоке знання механізму дії законів діалектики і вміле їх використання застерігає від омани і помилок, робить практичну діяльність людей цілеспрямованою і ефективною.