Розділ «Частина II. Студентські читання»

Етика

Осягаючи своє моральне буття (сутність) через призму соціально належного, ми досягаємо успішної моральнісної самоорієнтації, адекватного саморозкриття та самовизначення у суспільстві. Зрозуміло, що наші моральні можливості повністю реалізуються лише у добрі. Але і, пізнаючи себе, ми стаємо все більше доброчесними, як стверджували Сократ, Платон, Монтень, Спіноза, Локк, Руссо. Моральне самопізнання не лише необхідне, але і цілком можливе, оскільки його предмет — моральне Я — стає об'єктивною та суб'єктивною реальністю для самосвідомої особистості. Разом з тим цей процес досить складний та суперечливий. Айріс Мердок у дусі неопозитивізму констатувала "одвічну суперечність між пізнанням самого себе, яке нам дається в об'єктивних самоспостереженнях, та відчуттях власного "Я", що здобувається суб'єктивно; суперечність, через яку, мабуть, збагнення істини, взагалі, неможливе. Самопізнання надміру абстрактне, самовідчуття надміру особисте, запаморочливе. Можливо, якась цільна уява, своєрідний геній моралі змогли б прояснити його як функцію вищої та загальнішої свідомості..." [123, 128].

Дійсно, самопізнання відрізняється своєрідним сполученням об'єктивного та суб'єктивного, конкретного та абстрактного, одиничного та загального, чуттєво-емоційного та логічнораціонального. Найважче — пізнати самого себе, — попереджував Фалес, а Бекон уточнював: "У всякому разі необхідно докласти не менше, а то й швидше і більше для того, щоб отримати про самих себе, а не лише про інших, детальні та правильні уяви" [20,476]. Складність ця, очевидно, полягає в тому, що суб'єкт пізнання одночасно є об'єктом для себе, а це неминуче породжує небезпеку суб'єктивізму в дослідженні та поясненні своїх помислів, переживань, вчинків та якостей. Моральне самопізнання не може бути безпристрасно-об'єктивістським, так як власна особа являє особливу зацікавленість для суб'єкта, тим більше, коли питання постає щодо її моральнісної цінності. Водночас воно повинно бути неупередженим та спрямованим на досягнення об'єктивної істини. "Щоб об'єктивно осягнути свої переживання, необхідно не реєструвати лише те, що безпосередньо дане у видіннях свідомості, а відкритими очима поглянути на свою реальну життєву позицію, якою зумовлені ці переживання та усвідомлювати себе в ній. Це часто є питанням не лише інтелектуальної, але й моральної чесності та моральної мужності" [150,40].

Пізнавальний інтерес до власної особи зумовлений необхідністю людини в самоорієнтації та самореалізації, самоствердженні та самовдосконаленні у процесі спільної діяльності та взаємного спілкування з іншими. У певних умовах моральне самопізнання стає відносно самостійним процесом, що вимагає від суб'єкта повної концентрації уваги та напруження розуму, відчуттів, волі. Але для того, щоб зрозуміти себе, зовсім не обов'язково віддалятися від людей, тому що бажаючий цього завжди й будь-де зможе усамітнитися у власній душі, — справедливо замітив Марк Аврелій [1,220]. Відхід від "світської суєти" в постійно хворобливе самокопання нікому ще не допоміг осягнути свою моральну сутність. Водночас час від часу виникає необхідність наодинці з собою розібратися у своїх суперечливих спонуках та вчинках, критично проаналізувати допущені помилки, підвести риску під зробленим та пережитим, намітити плани на майбутнє. Людина не лише має право на усамітнення, писав Н. Г. Чернишевський, але і потребує його, щоб періодично зосередитися на своєму внутрішньому житті [185,230]. Аутокомунікація це — здібність обговорювати з самим собою пройдений шлях та перспективи, аналізувати потаємні думки та відчуття. Необхідно відрізняти самотність як форму соціального відчуження особи, що переживається як стан відчуженості, від необхідності в усамітненні, необхідному дорослій людині для нормальної рефлексії, самооцінки, самовдосконалення [185,151]. Не дивлячись на суцільно інтимний характер, діалогічне спілкування індивіда з собою у процесі морального самопізнання залишається соціальним за своїм походженням та методами функціонування специфічним чином відтворювати у загальних рисах зміст та структуру пізнання інших людей у процесі морального спілкування з ними.

Суперечності морального самопізнання, не вирішувані в межах пасивного самоаналізу та рефлексії, замкнутого в собі індивіда, стають цілком переборювані у процесі практичної взаємодії з іншими членами суспільства. З того, що далеко не кожний адекватно пізнає себе у моральному аспекті в міру невідповідності між вчинками та уявленнями про себе, "взагалі, навряд чи хто, взагалі, спроможний відобразити себе вірно" [155,114]. Принципове обмеження пізнавальних можливостей людини стосовно самої себе веде до приниження та викривлення життєвих функцій самосвідомості, означаючи заперечення її можливості усвідомлювати те, що вона думає, відчуває, робить та свідомо творить себе за законами добра.

Гіпертрофоване самопізнання відірвано від спілкування з оточуючими неминуче паралізує моральну активність особи, вироджуючись в безплідне самокопання. І чим більше остання зосереджується на самій собі, тим вона більше духовно бідніє, тим менш важливим об'єктом пізнання стає для себе та для інших.

Більшість вчених вважають, що емпіричне та теоретичне само-осягнення людини ні історично, ні онтогенично не передує його практичній самореалізації, а включене в неї, оправдане, зумовлене та опосередковане нею. "Лише виконуючи свої моральні зобов'язання, особа остаточно звільняється від суб'єктивного свавілля рефлексії про належне та дозволене", — зазначав Гегель [48, 40]. Моральна сутність людини проясняється для неї та оточуючих тією мірою, якою вона реалізується нею в спілкуванні з іншими, об'єктивуючись у вчинках. Водночас самопізнання неможливе без зізнань, тобто без словесного висловлення про себе, самоопису, автохарактеристики.

Формування необхідності у моральному самопізнанні визначається мірою усвідомлення соціальної необхідності у моральній саморегуляції та самовдосконаленні щодо вимог суспільства до її поведінки. Зароджуючись у відчуженні ця необхідність досягає різної необхідності в юності та зрілому віці, при чому переживається тим сильніше, чим ясніше індивід розуміє протиріччя між власними домаганнями та ставленням до нього оточуючих, чим більше він сам зазнає сумнівів у своїй моральній правоті, відчуває незадоволення своїми рішеннями та вчинками. Подібного роду "когнітивний дисонанс" стає важливим стимулом переосмислення та критичної переоцінки самого себе [39, 266]. У цьому зв'язку потребує уточнення положення І. С. Кона: "Чим активніший інформаційний обмін між індивідом та середовищем, тим менше у суб'єкта підстав замислюватися про самого себе, робити себе об'єктом дослідження, слабо вираженою у цьому випадку є і аутокомунікація" [98, 77]. Звісно, в момент спілкування з іншими поглинута працею особа, як правило, не використовує розгорнутий діалог з собою, а починає роздумувати про свої вчинки, лише залишаючись наодинці. Але у подальшому спонукою до поглибленого самоаналізу слугують конфлікти, які виникають саме у процесі інформаційної взаємодії з оточуючими, коли проявляється неспівпадання самооцінок з їх думкою. Більше того, чим інтенсивніший обмін достовірною інформацією про інших, тим серйознішими можуть бути підстави у кожного для того, щоб задуматися про себе.

Якщо безпосереднім критерієм істинності морального знання людини стає власна поведінкова практика, то непрямим показником достовірності самопізнання може бути багатократне співпадання автохарактеристики зі справедливою суспільною думкою. "Хто хоче точно знати, чого він вартий, може дізнатися про це лише від народу і, відповідно, повинен віддати себе на його суд" [49, 232]. Звіряючись з думкою інших про мене, я впевнююсь у власній правоті чи неправоті. Суспільство ж, дійсно, визначає мою реальну моральну цінність не лише за суб'єктивними спонуками, а й за об'єктивними наслідками моїх вчинків, прямо чи опосередковано зачіпаючи інтереси інших осіб. Про приховані помисли та відчуття реальних індивідів можна достовірно судити лише за соціально важливими діями, мотивами, цілями та результатами, які далеко не завжди співпадають за моральним змістом. В характеристиці індивіда не можна також беззаперечно виходити з його уявлень про себе самого, тому що, по-перше, в міру різних об'єктивних та суб'єктивних причин далеко не кожен спроможний скласти про себе правильну думку, а по-друге, не завжди він зважиться привселюдно визнати те, що думає про себе, особливо, якщо це може характеризувати його негативно. При аналізі й оцінці власних переконань та вчинків "дуже легкі мимовільні непорозуміння з самим собою; тут відкрите, при всій добропорядності людини, найбільш широке поле помилок перед самим собою" [41, 174].

Разом з тим суб'єкт осягає моральну сутність власних вчинків не лише "іззовні" при оцінці їх явних наслідків, але і безпосередньо "зсередини", враховуючи свої мотиви та мету, про які інші можуть дізнатися лише опосередковано через його слова та вчинки. У даному випадку перевага самопізнаючої особи перед оточуючими полягає у тому, що їй одній відомі істинні думки, інтимні почуття, нездійсненні наміри, які вона навмисно або без наміру приховує від них. У певному значенні кожен знає себе краще, ніж інші, які роблять висновки про нього поверхнево, лише за манерами та вчинками, а не за дійсними намірами, — зазначав ще Монтень [128, 348]. Саме тому, що у процесі самопізнання суб'єкт та об'єкт постійно виступають у нероздільному поєднанні, індивід знає і ті свої вчинки, які робить без свідків. Він ладен вловлювати в собі найменші порухи душі, фіксуючи увагу на суб'єктивних станах, що недоступні для посторонніх спостережень. Лише невтомно спостерігаючи за собою, ми осягаємо потаємні закони психічного життя, "гра яких відкрита перед нами лише у нашій (власній) самосвідомості" [41, 202]. А це дуже важливо при визначенні ступеня моральності своєї поведінки, що неможливо без урахування всієї системи вчинків, їх мотивації та мети.

Складність морального самопізнання індивіда полягає у тому, що об'єкт його динамічний та якісно невичерпний, бо його моральна діяльність та відносини безкінечно мінливі, різнорідні за змістом та формами прояву. Гносеологічний образ "Я" у моральній самосвідомості суб'єкта в даний момент вибірково відображає лише деякі фрагменти його багатовимірного моральнісного життя, знаходячись у безперервному розвитку, оскільки сам він спрямований у майбутнє, творить себе. Індивід як потенційний та актуальний об'єкт морального самопізнання за своїм змістом значно багатший, ніж його суб'єктивний образ.

За певних умов ще не стають або не є предметом самопізнання окремі моменти моральнісної діяльності, які не складають особливого інтересу для самого суб'єкта у даний момент, випавши з його уваги або забуті ним, надміру важкі для розуміння чи самоочевидні, що виникли несвідомо або витіснені у сферу підсвідомого як звичні, неприємні, неприйнятні для нього. Людина далеко не завжди визнає значення та динаміку своїх внутрішніх й зовнішніх моральних дій, їх суб'єктивні звички та об'єктивні наслідки, хоча в принципі "будь-який несвідомий зміст може стати надбанням свідомості" [41, 403]. Але навіть те у складі моральнісної діяльності, що безпосередньо є предметом пізнання, не осягається людиною одразу, цілком та адекватно. У моральному самопізнанні неминучі суб'єктивності та обмеженість знань про себе долаються поступово на основі моральнісної практики у процесі руху від незнання, помилок, або відносно істинного про власне моральне обличчя до все більш повного та глибокого об'єктивно істинного знання; від чуттєво-конкретного, ситуативного самосприйняття до логічно-абстрактного, узагальненого поняття про моральне "Я" [41, 404].

"Оскільки моральнісна діяльність як система вчинків виступає у формі спілкування, не можна повністю погодитися із припущенням, ніби пізнання самого себе через діяльність має інші способи, засоби та рівні, ніж через спілкування" [175, 178]. Адже моральне самопізнання можливе лише через спілкування в процесі моральнісної діяльності, через самоспостереження, рефлексію, інтуїцію, на рівні розуму.

Важливим методом морального самопізнання слугує цілеспрямоване активне самоспостереження за допомогою якого суб'єкт виділяє, збирає, фіксує, описує конкретні факти власної життєдіяльності. При цьому моральне самосприйняття залежить від світосприйняття особистості та чинить зворотну суб'єктивну дію на нього. "Немає свідка більш вірного, ніж кожен стосовно самого себе, але немає і більш тенденційного. Це проявляється вже у відборі й інтерпретації тієї ціннісної інформації про наші внутрішні стани та їх зовнішні прояви, яка отримана шляхом інтроспекції" [39, 143].

У процесі самопізнання елементарне відчуття безпосередньої тотожності людини із собою у самопереживанні через ідентифікацію себе з іншими підіймається до самоідентифікації в узагальненій думці про себе як "Я". "Особа стає для себе тим, чим вона є в собі, через те, що вона становить для інших" [39, 144]. Систематично співставляючи результати спостереження інших осіб з даними самоспостереження у контексті самоспілкування, індивід шукає схожість та різницю між собою й ними, уподібнює та переносить на себе характерні їм риси, а свої — на них. У його самосвідомості виникають уявлення та поняття про себе як людину певної статі, віку, соціальної, етнічної, професійної належності, сімейного положення. У складі цільного образу "Я", який формується, все тісніше переплітаються загальні, особливі та неповторно індивідуальні риси.

Чим повніше у моральнісній діяльності виражені типічні риси представника певної епохи, країни, соціальної спільноти і, чим глибше він методом самоаналізу осягає їх у собі, тим вища науково-пізнавальна цінність його автопортрету і, тим достовірніше втілена у ньому моральна самосвідомість суспільства. Так, у роздумах Марка Аврелія та Сенеки, у автобіографіях Абеляра та Петрарки, у сповідях

Руссо та Монтеня, в щоденниках Толстого, у листах Чехова, Шевченка, Франка відобразився не лише унікальний душевний світ кожного з них, але і макросвіт моральних пошуків людства. Абсолютизація конкретно-одиничного при ігноруванні соціально-родового в об'єкті самопізнання породжує небезпеку самоізоляції суб'єкта, позбавляє його моральнісної значущості. Адже самопізнання "має тим меншу цінність, чим менш вдається до пізнання всезагальної інтелектуальної та моральної природи людини і, чим більше воно, відвертаючи свою увагу від обов'язків людини, тобто істинного змісту її волі, вироджується у самозадоволення індивідуума із своїми, йому одному дорогими особливостями" [145, 7].

Водночас, є дещо однобоким твердження, ніби самосвідомість відноситься "до найбільш статичних форм свідомості, адже у ній усвідомлюються найбільш суттєві, функціонуючі якості в більш або менш тривалий термін соціальних відносин індивіда" [37, 101]. Усвідомлення себе припускає відображення і несуттєвих, випадкових, короткочасних зв'язків суб'єкта із середовищем на різних ступенях його розвитку, виступаючи в єдності процесу становлення і його фіксованого результату. Безумовно, чим вищий рівень зрілості самосвідомості, тим глибше остання відображає найбільш загальне та стійке, суттєве в людині.

Безпосередньо у чуттєвому самоспогляданні без достатнього соціального досвіду та рівня розвитку інтелекту неможливо визначити моральну якість феноменів свідомості й поведінки особи. Але і само-сприйняття не таке ж "пасивне" та "нейтральне", як це може здатися: у його вибірковій спрямованості на певні факти життя суб'єкта проявляється і світоглядна тенденційність, — нерідко у вигляді підсвідомого наказу. Водночас крізь призму суб'єктивного самопочуття індивід часто сприймає світ однобоко, ілюзорно.

Для проникнення у моральну сутність та специфіку "Я" необхідна моральна рефлексія — більш складна, логічна форма самопізнання соціального в індивідуальному. Якщо людина визнає себе істотою суспільною, їй не може бути чужою рефлексія, — відзначав В. Г. Бєлінський. Винятки складають, виключно, практичні, дрібні натури, що перебувають у духовній апатії. Лише той, хто розуміє свої почуття, наміри та вчинки, відчуває та діє свідомо, по-людськи. Водночас постійно рефлектуючи над собою, він "роздвоюється", живе неповно: почуття його тьмяніють, думки дрібніють, наміри не здійснюються [17, 109]. Традиційне розуміння рефлексії, що йде від Декарта, Локка, Лейбніца, Гегеля, зводиться до самовідображення у розумі суб'єкта його духовного світу. У цьому розумінні самосвідомість є чистою рефлексією "Я" усвідомлення самого себе, оскільки воно слугує об'єктом для самого себе" [47, 123]. Гегель розглядає рефлексію і у більш широкому аспекті, ніж звернення суб'єкта до себе у своїй об'єктивній всезагальності та до світу у його суб'єктивно опосередкованій одиничності.

У науковій літературі часом дається розширене пояснення моральної рефлексії як здатності суб'єкта до раціонального обґрунтування суспільних та власних моральних ідеалів, принципів й норм, до пояснення та оцінки своїх вчинків. У такому поясненні рефлексія виступає як важлива ознака моральності, показник прогресу моральної свідомості, вираженого у здатності до раціоналізованої мотивації, самоорієнтації, самостійного вибору, автономного самоконтролю. Доцільно виділити поняття моральної рефлексії у більш вузькому значенні як роздуму людини над власною моральнісною діяльністю, її передумовами та результатами; здатності усвідомлювати свої вчинки, наміри, мотиви. Особливість подібної саморефлексії проглядається у такому аналізі своєї свідомості та поведінки, який приводить до узагальнення власних моральних позицій, рішень та дає відчуття внутрішньої свободи. "Етичне рефлектування стає при цьому способом внутрішнього самостановлення людини у зіткненні з обставинами" [17, 127]. За допомогою рефлексії людина піднімається над собою, вириваючись за межі чуттєвої поглинутості безпосереднім потоком життя. На відміну від рефлективного роздуму про іншу особу або розумового діалогу з нею саморефлексія є самоаналізом у формі діалогу із самим собою, особливо з приводу критичних ситуацій, у яких суб'єкту доводиться здійснювати радикальний моральний вибір.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Етика» автора Н.М.Вознюк на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина II. Студентські читання“ на сторінці 9. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи