Розділ «Частина II. Студентські читання»

Саме тому підлітковий період вимагає від педагога та батьків неабиякої уважності, серйозності, гнучкості в стратегії відносин з цією віковою категорією. Крім того, в цей період відбуваються інтенсивні метаморфози в становленні характеру підлітка, а тому педагогові, разом з батьками, дуже важливо докласти максимум вміння та зусиль, аби спрямувати вектор руху цього процесу в потрібному напрямку. Врахування перерахованих вище закономірностей допоможе зробити це на науковій основі.

4. Індивідуальна моральна самооцінка: зміст, форми, компоненти

Активність моральної самосвідомості не вичерпується інтелектуально-гносеологічною сферою, а проявляється в емоційно-аксіологічній формі. У Гегеля "абсолютне знання" є єдиним способом існування самосвідомості, а самосвідомість розглядається як єдиний спосіб існування людини...; ідеалісти взагалі "знають лише ставлення "людини" до самої себе, і через те всі реальні відносини стають для них ідеями, тоді як у дійсності ідеальне самоставлення людини є породженням і відображенням її реальних практичних взаємин з іншими членами суспільства [3].

Однією із основних функцій моральної самосвідомості є оціночно-емоційне ставлення людини до себе, як особлива форма моральних відносин, суб'єктом і об'єктом яких виступає вона сама.

Подібно до того, як свідомість у цілому є не лише відбитком, але і моїм ставленням до середовища, самосвідомість — не пасивне самоспоглядання, а моє активне ставлення до власного Я, як об'єктивної і суб'єктивної реальності. "Ставлення "Я" до свого іншого "Я" є ціннісним ставленням, актом ціннісної саморегуляції", що "включає передпідготовку і санкціонування нашого волевиявлення і потім наступної оцінки цього волевиявлення, тобто в остаточному підсумку оцінку оцінки" [7, 119].

У етиці моральні відносини розглядаються, по-перше, як система прямих та непрямих зв'язків, які утворюються між людьми у процесі моральної діяльності при взаємному "обміні вчинками", по-друге, як трансформацію цих взаємозалежностей у моральній свідомості особи у вигляді її внутрішньої позиції щодо суспільства, групи, окремих осіб і самої себе. Практичні відносини, об'єктивовані у вчинках та моральності, безпосередньо народжуються суб'єктивними відносинами людей у формі моральних поглядів і почуттів. Разом з тим ансамбль духовно-практичних моральних відносин особи у суспільстві формує та змінює її моральну сутність, яка визначає суб'єктивне ставлення інших до себе.

При цьому цінність проявляється, або змінюється в індивідуальній моральній оцінці, але не є її безпосереднім результатом.

Навпаки ця оцінка (і самооцінка) з'являється у результаті визначення соціальної цінності данного морального фактора, загальноприйняте значення якого для особи набуває суб'єктивного значення. Водночас зміст моральної оцінки і самооцінки залежить від індивідуально-психологічних особливостей оцінюючого суб'єкта, його ціннісних орієнтацій, від повноти, глибини і точності його знань про оцінюваний об'єкт. Більше того, моральні цінності знаходять і зберігають своє об'єктивне соціальне значення і дієвість настільки, наскільки приймаються і застосовуються членами суспільства як особисто значущі установки їхньої свідомості і поведінки.

Морально зріла людина оцінює інших і себе, виходячи з критеріїв добра і зла, свідомо вироблених нею шляхом селективного засвоєння та використання визначених соціальних цінностей. Вона співвідносить свою реальну, (або заплановану) поведінку з цінностями референтних груп і осіб, їх фактичними, (або очікуваними) оцінками вчинків. Серед різноманітних моральних ідеалів, принципів, норм, які функціонують у даному суспільстві, вона критично відбирає і творчо освоює ті, які ближче до її розуму і серця, співзвучні світоглядові, уявляються їй щирими і справедливими, які найбільше за все відповідають життєвим інтересам усіх і кожного, у тому числі — власним.

Навпаки, "звикаючи робити все без міркування, без переконання в істині, а лише за наказом, людина стає байдужою до добра та зла і без зазріння совісті робить вчинки, які є протилежними моральним почуттям, виправдуючись тим, що "так наказано" [11, 99].

Дорожче всього індивідові стають моральні цінності й оцінки тієї спільноти, з якою він себе ідентифікує, сприймаючи і переживаючи її інтереси і мету, як особисто важливу. "Те, що людина називає своїм, значною мірою визначає і те, чим вона сама є" [150, 36, 81]. Чим ширші і прогресивніші соціальні спільноти, з якими вона пов'язує свою долю, тим значніші і крупніші масштаби освоєних нею моральних цінностей, тим вище її моральний потенціал.

На самовибір моральної орієнтації впливають соціальний статус особи у визначеному макро і мікросередовищі, її реальне і уявне положення у системі моральних відносин, життєвий досвід і ролі, які виконуються у процесі моральної діяльності, її духовна культура, уся сукупність виховних впливів, включаючи і самовиховання.

Система диспозиційних моральних орієнтацій особи виступає як ієрархія фіксованих (більш-менш усвідомлених) загальних ціннісних установок щодо ступеня співвідношення своїх і чужих вчинків з етичними принципами суспільства (класу), що стали її нормативними переконаннями. Формально усвідомлене надіндивідуальне значення моральної норми залишається для особи розумовим знанням доти, доки не набуде глибокого інтимного змісту в якості еталона і мотиву моральнісної діяльності, перетворившись у "внутрішню етичну інстанцію".

Розрив між етичними знаннями і їх емоційно-особистісною оцінкою породжує "суттєвий бар'єр" на шляху формування моральних переконань. Навпаки, зрілість переконань як суб'єктивної підстави моральної позиції характеризується тим, наскільки воно є усвідомленим активним спонуканням до визначених вчинків та їх самооцінки.

Моральні переконання як компоненти самосвідомості є ні чим іншим, як глибоко осмисленими, емоційно-вистражданими, апробованими життєвим досвідом моральними цінностями, в істинності та загальнозначущості, яких особистість твердо впевнена, а тому керується ними як імперативними спонуками у вчинках, оцінках і самооцінках, виходячи із соціальних потреб і інтересів. Сформувавшись на вищому ярусі свідомості, переконання може потім "опускатися" в область віри, не допускаючи сумнівів його правильності, що перетворює моральні цінності в щось святе. Особа по-різному усвідомлює свої моральні переконання залежно від рівня їхньої зрілості і актуальності в даній ситуації.

При цьому ступінь суверенності індивіда може коливатися від копіювання чужих оцінок до цілком самостійної самооцінки незалежно від думки інших або навіть усупереч їй. Глибоко порядні люди, за словами Н. Г. Чернишевського, " самі думають про себе все те, що можна сказати на їх осуд.

Щоденні позитивні вчинки, звичні для оточуючих і самого суб'єкта, як правило, не зумовлюють аргументованої самооцінки. Така необхідність найчастіше усвідомлюється в умовах відповідального морального вибору, при істотній зміні його статусу, домагань, характеру взаємин з іншими, при підвищенні вимог до нього і власних претензій до себе, розбіжності суспільних оцінок і особистого ідеалу з колишньою думкою про себе. Конфлікти між добром і злом, моральним ідеалом і реальністю, належним та суттєвим, духовним і практичним у моральній діяльності особи стають джерелами переоцінки цінностей і їхніх критеріїв самосвідомості.

Самооцінка — одна з основних форм прояву індивідуальної моральної самосвідомості. У орієнтації на Я як суб'єкта моральної активності проявляється деякий "егоїзм" на відміну від "альтруїстичної" установки щодо оцінки інших. "Висловлювання і дії оточуючих при самооцінці важливі не самі собою, а лише у безпосередньому зв'язку з її суб'єктом, оскільки останній усвідомлює і переживає їх ставлення до себе, вважаючи цей показник "найбільш важливим виміром" [188, 175].

І хоча у даному випадку абсолютизується один із суб'єктивних критеріїв поведінки, поза сумнівом, що самооцінка є дійсно фундаментальним структурно-функціональним компонентом моральної самосвідомості.

Зберігаючи відносну самостійність, самооцінка виступає у тісній єдності із самопізнанням моральнісної діяльності. Щоб оцінити себе по достоїнству, треба мати про себе достовірну і досить повну інформацію. Водночас самооцінка — не лише фіксований підсумок морального самопізнання але і неодмінна умова, і адекватна форма його перебігу. Без самооцінки збагнення моральної специфіки своїх характеру і діяльності є неможливим. Якщо "вільний самоаналіз" може бути чисто актуальним, що констатує, то моральне самопізнання неминуче стає оцінюючим, а моральна самооцінка має значення як ціннісне знання про себе. Зміст моральної самооцінки визначається, з одного боку, об'єктом, на який вона спрямована, а з іншого — ціннісними критеріями, якими керується суб'єкт при визначенні своєї моральної значущості.