Розділ «Частина II. Студентські читання»

Та, сам по собі, темперамент не дає можливості судити про змістовну сторону особистості й не характеризує її можливостей, а відображає лише динамічну сторону людських вчинків. Разом з тим, остаточне формування значною мірою залежить від морально-вольових якостей характеру, пов'язаних вже із змістовною стороною діяльності людини.

Характер — то більш складна система в людській психіці, для його формування провідним слугує вплив умов життя й діяльності людини. При включенні в характер властивостей темпераменту, останні природно зазнають змін. Отже, ніякий темперамент не слугує перепоною для розвитку особистості, для формування її як позитивних ціннісних властивостей, так і негативних.

Властивості темпераменту — то лише передумови для виховання, навчання, формування характеру, розвитку розумових й фізичних властивостей.

Навіть формально динамічна сторона психічних процесів — при очевидній фенотипічний зумовленості її елементів в умовах нормального генотипу — не є жорстким генетично детермінованим "каркасом" розвитку особи. Реалізація цих процесів більш залежить від умов розвитку, котрі несуть в собі і компоненту прижиттєвого досвіду. Щоправда вивчення людини на зрізі біологічних і соціальних наук триває й досі і є чи не однією з важливих проблем сучасної науки взагалі.

Якщо ж спробувати дещо конкретизувати генезис та сутність людини, то тут не можна не звернути уваги на те, що життя індивіда то — єдність різних його соціальних сторін, кожна з яких робить відносно самостійний вплив на формування індивідуальної свідомості, в тому числі і її моральних компонентів. Впливи ці відбуваються для індивіда на рівнях макро- і мікросередовища. З одного боку — це вплив, безпосередньо оточуючої індивіда дійсності у вигляді відносин, умов праці, побуту і т.п. З другого — різноманітні феномени духовної культури суспільства і уявлення, ціннісні орієнтації, норми, втілені в масовій свідомості тощо.

Формування особистості, її, власне, моральної грані підпорядковане, як загальним закономірностям розвитку духовного світу в цілому, так і специфічним. Насамперед, в моральному розвитку відіграє важливу роль засвоєння індивідом моральних цінностей і норм. Це засвоєння багато в чому залежить від того, як представлені ці цінності й норми в свідомості і поведінці безпосередньо оточуючих індивіда людей.

Наявність декількох соціальних джерел впливу на формування особистості в цілому, її моральної сторони зокрема, їх взаємодія дає підстави для того, що деякі вчені абсолютизують роль одних факторів, недооцінюють значення інших. Так, в деяких концепціях стверджується, що на індивідуальну свідомість впливають лишень конкретні умови життя: вид професійної діяльності, міжособистісні відносини, рівень вжитку тощо.

Багатьма ігнорується значення більш широких суспільних відносин для формування особистості, змішуються різні аспекти впливу на індивіда повсякденної дійсності, котра може виступати, як фактор:

1. Що створює ситуативні мотиви поведінки, насамперед, безпосередні матеріальні інтереси і потреби особи;

2. Що породжує деякі елементи моральної свідомості чи необхідні для моральної поведінки психологічні властивості;

3. Що полегшує або, навпаки, ускладнює формування основних структур моральної свідомості: моральних переконань й потреб, які б визначали можливості впливу на індивіда суспільної моралі.

В інших же концепціях не розглядається активна роль суспільної свідомості, особливо ідеології й культури в соціалізації особистості. В них суспільна свідомість, насамперед, мораль виступає простою сумою індивідуальних свідомостей, що формуються стихійно, під впливом одних лише безпосередніх умов життя.

А в результаті цього деформується складна діалектика суспільної й індивідуальної свідомостей.

Та й суспільна мораль, як система моральних цінностей, норм поведінки і як специфічне явище буденної свідомості (елементарні правила буття, прості норми моралі) найбільш послідовно кристалізується й зберігається в культурі. Бо культура, в тому числі її моральний елемент, створюється багатьма поколіннями людей. І процес цей, в результаті якого народжуються моральні уявлення як явища культури дуже складний. А здійснюватись лише на основі власного досвіду окремого індивіда чи навіть покоління людей він не може. Отже, суспільна мораль і як частина культури, і як явище масової свідомості для індивіда виступає об'єктом засвоєння й розвитку. З допомогою опредмечених в культурі й представлених у масовій свідомості моральних цінностей, а також інших феноменів суспільної свідомості індивід усвідомлює глибинні грані суспільних відносин, тенденції їх розвитку, суспільні потреби, формується як моральна істота.

Поруч з перебільшенням значення впливу на індивіда його безпосереднього оточення ряд вчених ігнорує роль матеріальних умов життя, предметної діяльності людини в її становленні як особистості.

Так, відомий французький соціолог Е. Дюркгейм стверджував, що індивід як соціальна істота — продукт суспільного впливу, що всі види соціальних впливів суспільства на людину — "цілком психічні, вони складаються, виключно, із уявлень і об'єктивізованих почуттів" [65, 17].

З іншого боку, абсолютизується роль суспільної свідомості в процесі формування духовного світу особистості. Зокрема соціологічною теорією остання розглядається як серцевина ціннісно-нормативної моделі суспільства. Згідно з цієї теорією індивід нібито, взагалі, не має зіткнення з об'єктивною дійсністю, суспільними відносинами, взаємодіючи лише із системою норм і цінностей, — своєрідним "двійником" реальності. При чому, цінності й норми виступають в одній лише формі — як установки соціальних груп, які повністю підпорядковують своєму впливові індивіда. Цією теорією не тільки недооцінюється роль об'єктивної дійсності, але й не розглядається й те, що основна частина моральних уявлень виникає й "зберігається" на макрорівні соціуму і лиш "транслюється" від суспільства до індивіда групами.

Критика різних форм перебільшення ролі того чи іншого впливу джерела на формування особистості не повинна обмежуватись висуненням однієї лише тези, що кожне джерело по-своєму важливе й значуще. При цьому необхідно не лише з'ясувати конкретну роль кожного фактора (що вже, в основному, зроблено автором), але й розглянути їх як такі, що діють на розвиток індивіда не залежно одне від одного, а в тісному взаємозв'язку, односпрямовано, синхронно. Порушення цих умов може обернутися моральними втратами.

Якщо ж спробувати дещо конкретизувати соціальний генезис та сутність людини, то можна виокремити такі форми її прояву, як індивід, індивідуальність, особа, особистість. Індивід є чимось суто середнім в якісному плані, то означення представника людського роду взагалі. Коли ж людину характеризує якась неповторність як в біологічному аспекті, так і в соціальному прояві вживається термін індивідуальність [174]. Поняття це, як бачимо, має естетичне забарвлення. Індивідуальність може бути як привабливою, так й злочинною, тобто творити зло чи сприяти ствердженню добра.

Для означення поєднання певних соціальних якостей людини вживається поняття особа, така собі ознака соціальної ролі людини. Ці два означення в одній і тій же людині можуть узгоджуватись, дистанціювати, навіть перебувати в конфлікті. На роботі чи в учбовому колективі когось знають з одними якостями, вдома — він зовсім інший.