Для оцінки рівня економічної безпеки у світовій практиці розроблена й використовується загальна методологія.
Економічна безпека може бути визначена через сукупний критерій економічної безпеки (порівняльна характеристика), рівень техніко- технологічної складової економічної безпеки підприємства за окремим функціональним критерієм (коефіцієнтом). Складовою частиною економічної безпеки підприємства є екологічна безпека.
Конкретними кроками на шляху знищення економічної безпеки українських підприємств можуть бути:
• у рамках технологічної безпеки – закриття низькорентабельних і збиткових підприємств; зміна системи оплати праці наукових кадрів; створення нових організаційно-виробничих структур; використання лізингу; активна участь у міжнародних виставках, семінарах;
• у рамках ресурсної безпеки – удосконалення систем розрахунків; підвищення продуктивності праці; збільшення капіталовкладень у ресурсозбереження; стимулювання “ресурсного” напряму НД, ДКР;
• у рамках фінансової безпеки – застосування принципу дотримання критичних термінів кредитування; створення інформаційного центру, щоб постійно мати відомості про борги підприємства й перекрити канали втрати інформації; створення у структурі Інформаційного центру спеціальної групи фінансових працівників, яка б перевіряла податкові й інші обов'язкові платежі для виявлення можливої передоплати й надавала відомості про основні виробничі фонди, що мало використовуються, з метою їхнього можливого продажу; використання нових форм партнерських зв'язків;
• у рамках соціальної безпеки – наближення рівня оплати праці до показників розвинених країн; залучення працівників до управлінських функцій; підвищення кваліфікації працівників; зацікавленість адміністрації підприємства в працевлаштуванні безробітних; розвиток соціальної інфраструктури підприємства; підвищення матеріальної відповідальності працівників за результати своєї праці.
У сучасних умовах складовою частиною комплексу заходів маг стати програма конкретних дій, спрямованих на створення надійної економічної безпеки підприємства.
При цьому кожне підприємство в період своєї діяльності може переживати низку фаз: передкризовий стан, кризовий стан, стан відродження нормальної діяльності та нормальна діяльність.
На кожній із цих фаз розробляється своя стратегія й використовуються відповідні їй специфічні тактичні прийоми в господарській діяльності підприємства, розробляється відповідна система його виживання (функціонування).
В умовах нормальної – ефективної – діяльності підприємства необхідно постійно слідкувати, перш за все, за тими змінами, які відбуваються на ринках, де реалізується його продукція: як змінюється місткість ринку, попит на продукцію підприємства, ціни на неї, асортимент продукції ринку, конкурентоспроможність продукції, які існують можливості для освоєння нових ніш ринку тощо. Усі ці питання повинні постійно досліджуватися й обгрунтовуватися в маркетингових розробках підприємств, а також постійно контролюватися підприємством як відповідна стратегія і тактика маркетингу Таким чином, підприємство на основі розробленої ним ефективної системи стратегії і тактики маркетингу забезпечує необхідні умови ефективного функціонування цього виробництва за високої стабільності показників господарської діяльності та необхідної прибутковості підприємства. У цьому випадку підприємство вивчає й реалізує всі внутрішньовиробничі фактори (мікрорівень), які впливають на покращення основних показників господарської діяльності, тобто воно забезпечує його економічну безпеку.
Проте в окремі періоди може різко погіршати вплив зовнішніх факторів (макрорівня), що призведе до економічного розбалансування діяльності підприємства, в результаті якого значно погіршаться основні показники його діяльності, воно починає вступати в передкризовий стан (наприклад, розрив економічних зв'язків у результаті розпаду колишнього СРСР). Якщо підприємство та держава не зможуть за короткий термін вплинути на негативну дію макрофакторів, то воно вступає в кризовий стан. За цих умов потрібно змінити стратегію підприємства, яка повинна діяти в напрямі його виживання, тобто провести реструктуризацію підприємства, дія якої спрямована на зупинення кризових явищ у діяльності підприємства та забезпечення його виходу з кризи. У цих умовах стратегія підприємства повинна бути спрямована на його фінансово-економічне оздоровлення, яке реалізується через механізм реструктуризації та санацій
Необхідність реструктуризації підприємства обумовлена як інтенсивним зростанням його кризового стану, який призводить до збільшення його неплатоспроможності, так і зміною організаційно-правових форм господарювання.
Реструктуризація – це здійснення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, його управління, форми власності організаційно правових форм, спроможних привезти підприємство до фінансової стабілізації, збільшення обсягу випуску конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності. У процесі реструктуризації можуть бути застосовані як реактивні (пасивні або захисні), так і активні (стратегічні або глибинні) заходи.
Реактивна реструктуризація нав'язується підприємствам в економіці перехідного періоду як наслідок спаду попиту на їхні продукти, ринкової лібералізації та жорстких бюджетних обмежень. Реактивна реструктуризація включає зменшення кількості робочої сили, зниження реальної заробітної плати й утримання її на низькому рівні, зменшення соціальних і виробничих активів, що не використовуються, закриття збиткових продуктових ліній і перехід на дешевші фактори виробництва. Реактивна реструктуризація не пов'язана зі структурою власності.
Активна або глибинна реструктуризація ставить за мету покращення в довгостроковій перспективі життєдіяльності та результатів функціонування підприємства в конкурентному середовищі. Це є наслідком радикальних змін формування підприємства та стратегічної перспективи у напрямі відповідно до максимізації вартості та ринкової орієнтації. Глибинна реструктуризація звичайно супроводжується інвестиціями в нове та найсучасніше обладнання та технології, розвитком нових продуктів, структурними змінами в робочій силі, покращенням організаційної структури, створенням нових каналів збуту та підготовкою стратегічного бізнес- і маркетингового планів.
Стратегічна реструктуризація підприємства має привести до його вдалого пристосування до нового ринкового середовища та покращення результатів діяльності. У той час як у довгостроковій перспективі такий зв'язок не викликає сумнівів, у короткостроковому періоді це не є таким очевидним. Так, деякі стратегічні заходи, такі як інновації у сфері продуктів, потребують додаткових витрат і, в короткотерміновій перспективі можуть навіть негативно вплинути на показники результатів діяльності (наприклад, прибутковість).
До числа діючих видів реструктуризації підприємства належать:
• фінансова реструктуризація (система заходів, спрямована на відшкодування боргів підприємства, реорганізація процедури повернення боргів, аналіз структури боргів і порядку їхнього погашення);
• фізична реструктуризація (заміщення виробничих потужностей, заміна машин і обладнання як результат скорочення надлишкової робочої сили та зростання продуктивності);
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна діагностика» автора Яцкевич І.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Напрями забезпечення економічної безпеки підприємства“ на сторінці 2. Приємного читання.
