Сумісність є однією з основних передумов вибору вдалої стратегії, тому що одні види виробничої діяльності часто впливають на інші. Висококваліфікований департамент збуту, наприклад, отримує більшу перевагу, коли продукція підприємства виробляється за передовою технологією, а її маркетинговий підхід реалізується у сервісній підтримці. Конвеєр з високим ступенем диференціації моделей є ціннішим, коли він доповнюється інвентарем та системою виконання замовлень, що мінімізує витрати на зберігання кінцевої продукції, витрати продажу та статті витратної частини бюджету, спрямованої на рекламу, що наголошує на сильних сторонах продукту, який може задовольнити потреби окремого споживача. Така узгодженість є дуже важливою у стратегії. І хоча певна сумісність окремих видів діяльності є загальною і може бути використаною багатьма підприємствами, найцінніша сумісність орієнтована на стратегію, тому що вона сприяє уніфікації позиції та інтенсифікації процесу досягнення компромісів.
Існує три типи сумісності:
• узгодженість між кожним видом діяльності та власне стратегією;
• підсилення одного виду діяльності іншим;
• оптимізація зусиль підприємства щодо досягнення найліпшого поєднання різних видів діяльності.
В усіх названих типах сумісності цілісність важить більше за будь-яку окрему частину. Конкурентна перевага є результатом роботи усієї системи. Сумісність виробничого процесу суттєво зменшує витрати та покращує асортимент. Крім цього, конкурентна цінність окремих видів діяльності – навичок, умінь, ресурсів не може бути виділеною із системи чи стратегії. Таким чином, на конкурентоспроможних підприємствах пояснення успіху, яке спирається на окремі сильні сторони, на дефіцитні ресурси, може бути помилковим.
Стратегічна сумісність багатьох видів виробничої діяльності є фундаментальним поняттям не лише в контексті конкурентної переваги, але й тривалості цієї переваги. Для конкурента проблематичніше відтворити низку взаємопов'язаних видів діяльності, ніж скопіювати будь-який окремий підхід, окрему технологію чи запровадити нові властивості продукту. Позиції, побудовані на системному розумінні виробничого циклу, є тривалішими, ніж позиції, засновані на окремих видах діяльності. Конкурент, який намагається скопіювати всю систему, отримує незначний ефект, скопіювавши лише її частину. Від цього результати не покращаться; вони можуть навіть погіршитися.
Сумісність виробничого процесу підприємства створює передумови для покращення операційної ефективності, що робить імітацію надзвичайно складною. Сумісність означає, що погані результати в одній сфері діяльності спричинять проблеми в іншій, що призведе до загальних проблем підприємства. І навпаки, покращення одних видів діяльності поліпшить інші. Переваги в стратегії та переваги в реалізації окремих компонент цієї стратегії піднімають бар'єр для конкурентів.
Найбільш сильні позиції засновані на виробничих процесах, з якими не можна конкурувати через наявність компромісів. Стратегічне позиціонування визначає правила для компромісів, що, у свою чергу, визначає, як будуть поєднуватись окремі види виробничої діяльності. Розуміння стратегії сприяє виразнішому уявленню про необхідність підпорядкування організаційної структури, системи, виробничих процесів єдиній стратегії. Пристосування до ринкової стратегії забезпечує більшу стійкість підприємства на ринку. Стратегічні позиції підприємства повинні реалізуватись впродовж довгострокової, а не короткострокової перспективи. Безперервність сприяє покращенню окремих видів діяльності і збільшує ступінь суміщення, дозволяючи підприємству опрацьовувати унікальні навички, необхідні для реалізації стратегії. Вона також підсилює імідж підприємства. І навпаки, часті зміни позиціонування коштують підприємству дуже дорого: підприємство змушене не лише пристосовуватися до нової парадигми, але й змінювати усю спрямованість системи. Деякі види діяльності можуть ніколи не відповідати рівню обраної стратегії. Невідворотний результат частих змін стратегії чи нездатність обрати чітку позицію веде до організаційного дисонансу.
Зазвичай загрозу для стратегії вбачають у зовнішньому середовищі: зокрема, у появі нових технологій чи зміні поведінки конкурентів. Проте з огляду на важливість впливу зовнішнього середовища для стратегії підприємства, найбільша загроза криється у самому підприємстві. Більшість керівників не усвідомлює, як необхідно робити правильний вибір. Якщо більшість підприємств, здійснюючи свою виробничу діяльність, не досягає потенційного рівня виробництва, компроміси стають зайвими. Вважається, що підприємство з гарно налагодженим менеджментом може здолати неефективних конкурентів. Менеджери, яких не турбують перспективи потрапляння у прірву гіперконкуренції, сліпо наслідують розробки своїх конкурентів, намагаються стати схожими на них. Навчені мислити революційними категоріями, вони мають охоту будь-якою свіжою технологією заради неї самої ж.
Гонитва за операційною ефективністю є спокусою. Вона приваблює тим, що є конкретною та дієвою. За останнє десятиліття вітчизняні менеджери спрямовували діяльність підприємств на покращення операційної ефективності. При цьому рівень прибутковості не змінювався, а залишався ілюзорним. Однак існує низка причин, з яких підприємства не наважуються робити стратегічний вибір. Дехто з менеджерів помилково переконаний в тому, що фокусування на споживачеві неодмінно означає повне задоволення його потреб або узгодження виробничої діяльності з каналами збуту. Кращим є прагнення зберегти гнучкість.
Прагнення до розгалуження діяльності підприємства чинить суттєвий істотний деструктивний вплив на стратегію. Компроміси та обмеження перешкоджають зростанню. Так, обслуговуючи одну групу споживачів та ігноруючи іншу, підприємство не реалізує можливість отримати значну частку прибутку. Полівекторні стратегії, метою яких є досягнення низьких цін на продукцію, як правило, втрачають сегмент вибагливих споживачів. Натомість виробники не надто диференційованої за якістю продукції втрачають споживачів, чутливих до змін у цінах. Бажання розгалуження або насичення цільового ринку спонукає виробників збільшувати кількість ліній випуску продукції, створювати нові товари, імітувати успішну практику конкурентів, оптимізувати виробництво, здійснювати закупки, замовлення в інших підприємств.
Часто підприємства-конкуренти копіюють один одного, доки безпорадність не призупинить їхній виробничий цикл. В такому разі подальшими діями можуть бути дві альтернативи: злиття чи повернення на вихідні позиції.
Більшість підприємств після переоснащення (модернізації) та досягнення скорочення витрат розглядають перспективи і шляхи зростання. Нерідко шлях зростання супроводжується втратою унікальної позиції, ніші, зменшенням ступеня сумісності тощо. Це призводить до втрати конкурентних переваг. В такому разі потрібно зосереджувати зусилля на удосконаленні стратегічної позиції, а не погіршувати її збільшенням номенклатури продукції. Один з підходів полягає в реалізації стратегії таким чином, щоб не втрачати основних акцентів діяльності, запропонувавши якість та послуги, які конкуренти не зможуть перейняти.
Удосконалення позиції передбачає, що діяльність підприємства буде відрізнятися від конкурентів, буде підсилена сумісність усієї системи та пожвавлені зв'язки з цільовими клієнтами. Але більшість підприємств піддаються спокусі досягти швидкого зростання, додаючи нових рис вже наявним товарам, створюючи нові послуги, забуваючи при цьому про необхідність адаптації цих нововведень до обраної стратегії. Підприємство може досягти швидкого зростання, якщо йому вдасться перейнятися потребами вже завойованого сегмента, на відміну від повільного просування в ті сфери, де підприємство нічим не відрізнятиметься від решти.
Глобалізація досить часто стимулює зростання, створюючи умови для розширення обраного сегмента в межах розробленої стратегії. На відміну від розширення діяльності на внутрішньому ринку, глобалізація передбачає зростання, яке супроводжується посиленням позицій підприємства у світі. Підприємствам, які намагаються досягти зростання в межах певної індустрії, слід створювати філії, кожну з власним брендом та окремими функціями. Цей захід значно зменшує ризик втрати унікальної позиції успішного бренду.
Основоположними для реалізації стратегії є рішення щодо цільової групи споживачів, асортименту, потреб, які має задовольнити підприємство. До того ж важливо розібратися, до потреб яких споживачів на ринку підприємство байдуже. Отже, стратегія вимагає постійного управління та узгодженості дій. Справді, одна з найважливіших функцій для успішного виконання стратегії полягає в орієнтуванні працівників на вибір в повсякденних рішеннях. Покращення операційної ефективності є важливим завданням менеджменту, але не стратегією. Плутаючи ці два поняття, менеджери відвертають свою увагу на діяльність, підсумком якої стає конкурентна тотожність.
Помилки в операційній парадигмі роблять вразливими підприємства навіть з продуманою стратегією. Операційна парадигма є місцем постійних змін, гнучкості та зусиль, спрямованих на досягнення найкращих результатів. І навпаки, стратегічна парадигма є доречним місцем для визначення унікальних позицій, чітких компромісних рішень, підвищення узгодженості у виробничій діяльності. Вона передбачає тривалий пошук шляхів підсилення та розширення позицій підприємства, але потребує дисципліни та безперервності. Найбільшою перешкодою на цьому шляху вважаються непорозуміння та незлагодженість.
Стратегічна безперервність не має нічого спільного зі статичним поглядом на конкуренцію, але вона робить зростання підприємства тривалішим та впевненішим. Підприємство інколи змушене змінювати стратегію. Насправді нові стратегічні позиції часто з'являються внаслідок галузевих змін та появи нових конкурентів, здатних відшукати нові позиції. Рішення підприємства щодо нової позиції' має грунтуватися на здатності знаходити нові компроміси та вміти управляти новою виробничою системою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Економічна діагностика» автора Яцкевич І.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОЦІНЮВАННЯ СТРАТЕГІЧНОГО ПРОТИСТОЯННЯ ПІДПРИЄМСТВ-КОНКУРЕНТІВ“ на сторінці 4. Приємного читання.
